Буря Мечів - Джордж Мартін

лилося з ромбовидних шибок, лезо, яке оглядав лорд Тайвін, мінилося чорним і червоним, а головка та хрестовина спалахували золотом.— Після тих дурних теревенів про Станіса з його чарівним мечем мені здалося, що і Джофрі варто подарувати щось надзвичайне. Король має носити королівську зброю.

— Надто вже серйозний меч для Джофрі,— зронив Тиріон.

— Він до нього доросте. Ось, попробуй на вагу,— він простягнув меча руків’ям уперед.

Той виявився набагато легшим, ніж очікувалося. Покрутивши його в руці, Тиріон зрозумів чому. Тільки з одного металу можна викувати меч водночас настільки тонкий і настільки міцний, щоб не підвів у бою,— ні з чим неможливо переплутати ці брижі, коли крицю нагортають тисячу разів.

— Валірійська криця?

— Так,— озвався лорд Тайвін з ноткою глибокого задоволення в голосі.

«Нарешті, батьку?» Мечі з валірійської криці — рідкісні й недешеві, та на світі їх ще лишилися тисячі, а в Сімох Королівствах, мабуть, сотні дві. Батька завжди дратувало, що дім Ланістерів такого не має. Давні королі Кичери володіли такою зброєю, але великий меч Яснорик утрачений відтоді, як король Томен Другий узяв його з собою у Валірію у той дурнуватий похід. Не повернувся ні Томен, ні дядько Геріон, наймолодший і найнерозважливіший з батькових братів, який років вісім тому вирушив на пошуки втраченого меча.

Принаймні тричі лорд Тайвін пропонував збіднілим домам купити в них меча, та всі його пропозиції завше твердо відкидали. Дрібні лордійчуки радше дочку віддадуть, якщо Ланістер попросить, а от старі родинні мечі вони бережуть.

Цікаво, думав Тиріон, а з чого викували цього меча? Небагато майстрів-зброярів здатні перекувати стару валірійську крицю, а таємниця її виготовлення взагалі втрачена з Руїною давньої Валірії.

— Дивні кольори,— зауважив Тиріон, обертаючи клинок у сонячному світлі. Здебільшого валірійська криця темно-сіра, мало не чорна,— і ця теж була чорна. Однак у брижах проступало темно-червоне. Два ці кольори накладалися, не змішуючись, у чітких брижах, наче хвилі ночі та крові на якомусь сталевому узбережжі.— Як вдалося зробити такий візерунок? Я нічого подібного в житті не бачив.

— Я теж, мілорде,— мовив зброяр.— Зізнаюся, таке поєднання кольорів ненавмисне. І не певен, що зміг би його повторити. Ваш лорд-батько просив, щоб меч відливав малиновим, у кольорі вашого дому, тож саме таку барву я підмішував у метал. Але валірійська криця — матеріал упертий. Подейкують, старі мечі мають пам’ять, легко вони не піддаються. Я сотні заклинань використав, силкувався додати червоному кольору яскравості, але той щоразу темнів, так наче клинок випивав з нього сонце. А деякі брижі взагалі не хотіли червоніти, як ви бачите. Якщо мілордам Ланістерам не подобається, я, звісно, попрацюю ще, скільки скажете, але...

— Немає потреби,— сказав лорд Тайвін.— Так годиться.

— Малиновий меч, можливо, гарно блищав би на сонці, та, якщо по правді, ці барви мені більше до смаку,— мовив Тиріон.— Лиховісна краса... з ними клинок унікальний. Думаю, другого такого меча в усьому світі не знайдеться.

— Знайдеться,— зброяр нахилився через стіл і розгорнув промащене ганчір’я, показуючи другий довгий меч.

Тиріон, відклавши меча Джофрі, взяв другого. Може, вони були й не зовсім близнюки, але брати точно. Цей був товщий і важчий, на півдюйма ширший і на три дюйми довший, але спільною була і виразність ліній, і характерний колір — брижі крові та ночі. Три глибокі рівчаки прорізали другий клинок від руків’я до кінчика; королівський меч мав тільки два. У Джофа руків’я було набагато пишніше оздоблене, хрестовина зроблена у вигляді лев’ячих лап з випнутими рубіновими пазурами, але сам держак в обох був з гарно вичиненої червоної шкіри, а головки — у вигляді лев’ячих голів.

— Неперевершено! — Навіть у Тиріонових невправних руках клинок здавався живим.— Ще не бачив такої чудової рівноваги.

— Бо це для мого сина.

«Можна й не питати для якого». Тиріон поклав меча Джеймі на стіл поряд з клинком Джофрі, подумавши: чи дасть Роб Старк дожити братові до того часу, коли він зможе взяти меча в руку? «Батько, без сумніву, в це вірить, бо для чого б тоді клинка замовляв?»

— Гарна робота, майстре Моте,— мовив лорд Тайвін до зброяра.— Наш стюард з вами розрахується. І не забудьте: на піхви поставте рубіни.

— Так, мілорде. Ви дуже щедрі,— чоловік замотав мечі в тканину, запхав пакунок собі під пахву й опустився на одне коліно.— Велика честь — послужити королівському правиці. Я принесу мечі напередодні весілля.

— Обов’язково.

Коли гвардійці провели зброяра до дверей, Тиріон виліз на крісло.

— Отож... один меч для Джофа, другий для Джеймі, а для карлика навіть кинджала не знайшлося. Отакої, батьку?

— Криці вистачало на два мечі, а не на три. Якщо тобі потрібен кинджал, візьми собі у зброярні. Роберт по смерті сотню лишив. Геріон подарував йому на весілля позолочений кинджал з руків’ям зі слонової кості й сапфіровою головкою, та й половина послів, які з’являлися при дворі, намагалися завоювати прихильність його світлості, підносячи в дарунок оздоблені коштовним камінням ножі й інкрустовані сріблом мечі.

— Вони б його більше порадували,— посміхнувся Тиріон,— якби дарували йому своїх дочок.

— Понад усякий сумнів. Єдиний клинок, яким він користувався, це мисливський ніж, ще в дитинстві подарований йому Джоном Арином,— лорд Тайвін тріпнув рукою, наче відмахнувся від короля Роберта з усіма його клинками.— Що на набережній?

— Болото,— відповів Тиріон,— і трохи мертвяків, яких ніхто не завдав собі труду поховати. Перш ніж відчиняти порт, доведеться чистити Чорноводдя — потонулі кораблі слід або розбити, або підняти. Три чверті причалів потребують ремонту, а деякі доведеться цілком перебудовувати. Рибний ринок згорів увесь, а обидві брами — Річкова й Королівська — розтрощені Станісовими таранами, тож їх слід замінити. На саму думку про те, скільки це коштуватиме, я тремчу.

«Якщо ти, батьку, і справді сереш золотом, як кажуть, біжи у виходок і берися до справи»,— кортіло йому сказати, але він притримав язика.

— Знайдеш стільки золота, скільки знадобиться.

— Я? Де? Скарбниця порожня, я вже тобі казав. Ми ще з алхіміками не розплатилися за дикополум’я, ні з ковалями за ланцюг, та й Серсі поручилася короною, щоб сплатити половину витрат на Джофове весілля — сімдесят сім клятих страв, тисяча гостей, повний пиріг голубів, співці, жонглери...

— Від марнотратства теж буває зиск. Маємо продемонструвати всьому королівству силу й заможність Кичери Кастерлі.

— То, може, Кичера Кастерлі й заплатить?

— Чого це? Я бачив Мізинчикові