Це просто доля - Софія Вітерець
Цілий день я блукала маєтком, лазила садом та навіть мало не скупалася в теплому та надзвичайно чистому озері. Намагалася зайняти свою голову чимось іншим, але в неї так і ліз Даріс. Ці його слова, насмішки… Але найбільше не могла забути голий торс, який він чомусь весь ранок і не збирався приховувати. До чого все це? Навіщо постійні натяки, якщо він одразу вирішив, що це буде фіктивний шлюб? Можливо, хоче змінити свою думку? Але чому тоді не сказати цього прямо?
Або ж він просто знущається, бо бачить мою реакцію навіть на його звичайну присутність у тій самій кімнаті, що і я. Можливо, хоче показати, що дарма закохуюся, відлякати. Хм, а це доволі цікава думка. І як тільки могла не припустити цього раніше?
– Міс Менджіль, не завадив?– пролунав за спиною завжди бадьорий та заспокійливий голос Філіпа.
– Та що ви? Нічого страшного. Ви щось хотіли мені сказати?– так і залишилася стояти на березі озера та вдивлятися у спокійну водну гладінь.
– Не бажаєте приєднатися до вечері зі своїм нареченим?– підійшов він і спинився зліва від мене.
– Ні,– коротка і очікувана відповідь. Я ж сказала, що не хочу його бачити, а він тут бере і запрошує мене на вечерю. От що він за ендорець такий?
– Пробачте, що запитую, але ви на нього образились?– відповідати на це питання не хотілося, але Філіп все зрозумів по моєму вигляду та й, здається, взагалі не очікував того, що я щось скажу.– Бачу, що так. Ви не сприймайте його серйозно – це все своєрідний захист. Даріс змалку відштовхує людей, особливо якщо вони йому подобаються. Йому легше втекти, ніж поговорити начистоту, розповісти, що відчуває.
– Хочете сказати…– злегка зам’ялася.
– Думаю так. Якби він не відчував би нічого до вас, то нізащо не погодився б…
– Але ж йому також вигідне весілля, чи не так?– перебила я. Знаю, дещо неввічливо, але в голові раптово з’явилася підозра і хотілося одразу ж чи то спростувати її, чи то… не знаю.
– А я і не про весілля. Якби він не відчував би нічого до вас, то нізащо б не привіз сюди. Це його єдине спокійне місце, де він просто може насолоджуватися життям і бути ніким. Ніхто окрім вас (власників) і персоналу не бував тут раніше.
– Справді?– радісно посміхнулася і окинула поглядом всю цю красу. Ех, занадто рано здалася.– Я б також не змогла нікого привести сюди. Тут надто спокійно, тихо і затишно. Я це дуже ціную.
Філіп лише посміхався. Йому вдалося здійснити поставлене завдання – покликати мене на вечерю. А найголовніше – я таки туди іду. Несподівано? Не думаю. Якби не подальші слова Філіпа – все одно відвідала б цю вечерю трішки пізніше (прокралася б туди і насолодилася всіма смаколиками від талановитих кухарів, адже інакші тут не затрималися б). Але якщо вже я сьогодні така добра – то піду туди, як нормальна ендорка – не крадькома і не ховаючись від персоналу маєтку. Як-не-як, заслуговую на цю вечерю. А ще може якось перевірю слова Філіпа. Щось мені підказує, що вони якраз і є правдою. Ну що ж, Даріс, наречена вже поруч. Побачимо, хто кого переграє.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно