Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін

Рогірими зазнали поразки, і землю їхню було спустошено: ті, кого не вбили та не перетворили на рабів, утекли до гірських долин. Гельма змусили відступити від Переправ на Ісені зі значними втратами, й він заховався за стінами Горнбурґа та в ущелині позад нього (її згодом назвуть Гельмовим Яром). Там супротивники взяли його в облогу. Вульф захопив Едорас і, сівши в Медусельді, на рік себе королем. Там Галет, Гельмів син, останній із усіх, поліг, захищаючи двері хоромів.

Незабаром настала Довга Зима, і Роган майже на п’яті, місяців укрили сніги (листопад-березень 2758-2759). І рогірими, і їхні вороги вельми потерпали від лютої холоднечі та від нестачі їжі, адже все це тривало довше, ніж зазвичай. У Гельмовому Яру після Різдвяна почався великий голод, і гнаний відчаєм і всупереч королівській пораді, Гама — молодший син Гельма — вивів людей із Яру на пошуки харчу, проте бідолахи загубились у снігах. Гельм знавіснів і змарнів од голоду та від горя: і сам лише страх перед ним заміняв собою силу багатьох солдатів під час захисту Горнбурґа. Він сам-один, загорнувшись у біле, робив вилазки в табори ворогів і боровся з ними, наче сніговий троль, і багатьох убив голіруч. Адже люди вірили: якщо сам він був беззбройний, то й жодна зброя не могла його вразити. Смурноземці казали, ніби Гельм, якщо не знаходив ніякої поживи, поїдав людей. Ця легенда довго жила у Смурнозем’ї. Гельм мав велику сурму, і невдовзі всі збагнули, що то він перед виходом за стіни фортеці так сурмив у неї, що аж її луна відбилась у Яру: і тоді ворогів його охоплював непереборний переляк, і замість того, щоби зібратися гуртом, упіймати його та вбити, вони втікали до Падолу.

Але одного вечора люди почули сурму, проте Гельм не повернувся. Вранці на небі зблиснуло сонце, вперше за довгі дні, й вони побачили білу постать, що непорушно стояла на Греблі, але жоден зі смурноземців не наважився підійти близько. То стояв Гельм, мертвий, мов камінь, але коліна його не підігнулися. Й люди казали, що і згодом іноді чули, як сурмить його сурма, та що привид Гельма блукав між ворогів Рогану, залякуючи їх до смерті.

Невдовзі зима відступила. Тоді Фреалаф, син Гільди, Гельмової сестри, вийшов зі Смурного Капища, куди втекло багато людей, і з невеликим загоном відчайдухів зненацька захопив у Медусельді Вульфа й убив його, і став правити в Едорасі. Зійшли сніги і настали великі повені, й долина Ентави перетворилася на розлогу твань. Східні завойовники повмирали або ж відступили, та й із Ґондору нарешті наспіла допомога — дорогами зі сходу й зі заходу від гір. Й ще до закінчення року (2759) смурноземців прогнали геть із тієї землі, навіть із Ісенґарда; і Фреалаф став королем.

Гельма доправили з Горнбурґа й поклали на вічний спочинок у дев’ятому кургані. Білий симбельмине відтоді завжди квітнув там рясно-рясно, тож курган був ніби огорнутий сніговим покривалом. Коли ж помер Фреалаф, то його могила розпочала новий ряд курганів.

Війна, голод, брак свійської худоби та коней — усе це критично зменшило чисельність рогіримів, тож їм пощастило, що впродовж багатьох років над ними не нависала жодна серйозна небезпека, бо відновили вони свою колишню міць аж за часів Короля Фольквайна.

У дні королювання Фреалафа в Рогані з’явився Саруман, із дарунками та пишними вихваляннями відваги рогіримів. Усі вважали його бажаним гостем. Незабаром він оселився в Ісенґарді. На це Берен, Намісник Ґондору, дав йому дозвіл, адже Ґондор і надалі вважав фортецю Ісенґард частиною свого володіння, а не територією Рогану. Берен також віддав Саруманові на збереження ключі від Ортанка. У ту вежу не здатен був увійти, як і зашкодити їй, жоден ворог.

Отак Саруман і почав поводитися як володар людей: бо попервах він правував Ісенґардом як заступник Намісника та сторож вежі. Проте і Фреалаф не менше за Берена радів із цього, бо був упевнений, що Ісенґард — у руках вірного друга. Саруман довго вдавав зі себе приятеля, втім, можливо, спершу і справді був ним. То вже згодом у людей не залишилося сумнівів, що Саруман прийшов до Ісенґарда лише з надією знайти там Камінь і з намірами утвердити свою владу. Безперечно, з часу останньої Білої Ради (2953) його задуми щодо Рогану були лихими, хоча він і приховував їх. Отже, Саруман за володів Ісенґардом і взявся перетворювати його на місце прихованої сили і страху — на таке місце, яке могло би зрівнятися з Барад-дŷром. Друзів і слуг він вибирав із-поміж усіх тих, хто ненавидів Ґондор та Роган, не гребуючи ні людьми, ні істотами значно гіршими за них.

Королі Марки

Перша династія

Роки[36]

2485-2545 1. Еорл Юний. Отримав своє ім’я від того, що, замолоду змінивши на троні батька, залишився рудоволосим і веснянкуватим до кінця своїх днів. А їх укоротили нові напади східнян. Еорл поліг у битві на Пустирі: йому було насипано перший курган. Там поховали і Феларофа.

2512-2570 2. Бреґо. Він вигнав ворога з Пустиря, і Роган багато років не потерпав од чужинських нападів. У 2569 році Бреґо завершив будівництво величних хоромів Медусельд. На бенкеті його син Бальдор присягнув, що протопче «Стежки Мерців», і не повернувся[37]. Наступного року Бреґо помер від горя.

2544-2645 3. Альдор Старий. Другий син Бреґо. Увійшов в історію під прізвиськом «Старий», бо дожив до вельми поважного віку, а королював 75 років. За його прав ління чисельність рогіримів зросла, вони прогнали прогнали чи підкорили собі останніх смурноземців, котрі й далі мешкали на схід од Ісену. Було заселено Курганів Діл та інші гірські низовини. Про наступних трьох королів відомо мало, бо за їхнього правління Роган жив у мирі та процвітав.

2570-2659 4. Фреа. Найстарший син, але четверта дитина Альдора: він зійшов на престол уже старим.

2594-2680 5. Фреавайн.

2619-2699 6. Ґольдвайн.

2644-2718 7. Деор. У його час смурноземці часто здійснювали набіги з-за Ісену. У 2710 році вони зайняли пустельне кільце Ісенґарда, і витіснити їх звідти ніяк не вдавалося.

2668-2741 8. Ґрам.

2691-2759 9. Гельм Молоторукий. Наприкінці його правління Роган зазнав тяжких утрат од ворожої навали та Довгої Зими. Гельм і його сини: Галет і Гама — загинули. Королем став Фреалаф, син Гельмової сестри.

Друга династія

2726-2798 10. Фреалаф, Гільдин Син.