Сяйво - Стівен Кінг

порізала кінчик великого пальця. Круто розвернувшись назад, вона полоснула по руці, яка вже відчинила замок і тепер намацувала клямку.

Джек закричав і осмикнув руку.

Важко дихаючи, затиснувши лезо великим і вказівним пальцями, Венді чекала, щоб Джек зробив ще одну спробу. Дочекавшись, вона полоснула ще раз. Джек із криком спробував схопити її за руку, і вона відповіла черговим ударом. Бритва повернулася в пальцях, знову порізавши Венді, і іша-ла на кахельну підлогу біля унітаза.

Вона витягла з коробочки наступну й почала чекати.

Рух у кімнаті за стіною...

(??іде??)

і шум, що долинув крізь вікно спальні. Мотор. Тонке дзижчання, начебто летить велика комаха. Джек люто заревів, а потім — так, так, Венді була в цьому впевнена, — розчищаючи собі дорогу серед уламків, він пішов геть із квартири доглядача в коридор.

(??хтось їде?рятувальник? Дік Геллоран?)

— О Боже, — судорожно пробурмотіла вона. Рот немов забився друзками й тирсою. — О Боже, будь ласка.

Тепер треба було йти, треба було шукати сина, щоб решту кошмару вони змогли зустріти пліч-о-пліч. Венді потягнулася й намацала клямку. Рука, здавалося, подолала не одну милю. Нарешті Венді відсунула засувку. Штовхнувши двері, вийшла, похитуючись, і раптом її обійняла жахлива впевненість: Джек лише прикинувся, що йде, а сам заліг, чекаючи на неї.

Вона оглянулася. У спальні нікого, у вітальні теж. Усюди — перевернені, поламані речі.

У шафі? Порожньо.

Потім Венді огорнули м'які сірі тіні, й вона напівпритомна впала на матрац, який Джек стягнув з ліжка.

53. Перекинутий Геллоран

Геллоран дістався до перевернутого снігохода в ту мить, коли за півтори милі від нього Венді заповзла за ріг у короткий коридорчик, що вів до їхніх кімнат.

Дікові потрібен був не снігохід, а прикріплена до нього ззаду двома еластичними мотузками каністра з бензином. Пальці в синіх рукавицях Говарда Коттрела вхопилися за верхню мотузку й відв'язали її, і тут позаду загарчав жи-воплотний лев — схоже, звук лунав не так зовні, як у голові Діка. По лівій нозі щось сильно шльопнуло — точнісінько як гілка ожини, — і коліно занило від болю: створюючи суглоби, Господь не розраховував на те, що їх будуть згинати під таким кутом, як зараз вивернулася нога Діка. У Геллорана крізь стиснуті зуби вирвався стогін. Тепер левові в будь-який момент може набриднути гра й він нападе, щоб убити.

Він обмацав другу зав’язку. В очі затікала липка кров.

(гарчання! удар!)

Він припав по сідницях, мало не перекинувши Діка й не відтягнувши його від снігохода. Дік заледве втримався — без перебільшення. Потім він відв’язав другу мотузку. Притиснув до себе каністру з бензином, і тут лев завдав чергового удару, перекотивши Діка на спину. Той знову побачив звіра — у темряві, під падаючим снігом, той здавався просто кошмарною тінню, начебто ожила химера. Коли рухомий силует підкрався, здіймаючи лапами хмарки снігу, Геллоран уже відгвинчував ковпачок з каністри. Лев знову подався вперед, ковпачок відвернувся, їдко запахло бензином.

Геллоран став на коліна, і коли тінь опинилася поруч, неймовірно швидко хлюпнув на неї знизу бензином.

Шипіння, фиркання — і тінь відскочила.

— Бензин! — закричав Геллоран ламким, пронизливим голосом. — Зараз я тебе спалю, дитинко! Зачекай, зараз просічеш!

Лев, не перестаючи сердито фиркати, наблизився знову. Геллоран хлюпнув ще, але цього разу звір не здався. Він атакував. Дік радше відчув, ніж побачив, як до його обличчя навскоси наближається морда звіра, і рвонув назад; почасти йому вдалося ухилитися. Однак левова лапа мимохіть зачепила його у верхній частині грудей, і там спалахнув біль. По руці й пальцях потік смертельно холодний бензин — він, булькаючи, лився з каністри, яку Геллоран так і не випустив з рук. Тепер він лежав на сніжному схилі праворуч від снігохода, до якого було кроків десять. Ліворуч сичав, нагадуючи про свою присутність, здоровенний лев. Він знову наступав. Геллоран подумав, що бачить, як смикається туди-сюди хвіст.

Він зубами зірвав із правої руки рукавицю Коттрела, відчувши смак мокрої вовни й бензину. Задерши поділ куртки, він сунув руку в кишеню штанів — там, у глибині, разом із ключами й дріб’язком лежала старенька запальничка «Зіп-по». Він купив її в п’ятдесят четвертому в Німеччині. Одного разу петелька зламалася, Дік повернув запальничку на зіп-повський завод, і там її полагодили задарма, як у рекламі. За якусь долю секунди у свідомості Геллорана потоком з кошмару промайнуло:

(любий Зіппо запальничку крокодил мою ковтнув і у Тихім океані він зараза потонув тут капець мені настане онде вже літак реве затаїлись партизани лев довбешку відірве)

Запальничка не спрацьовувала. Дік із клацанням повернув ковпачок на місце. Лев кинувся на нього, гарчання нагадувало тріск полотна, що рветься. Палець Геллорана чиркнув коліщам запальнички. Іскра. Полум’я.

(моя рука)

Дікова рука, що просочилася бензином, раптом запалала, вогненні язики побігли вгору по рукаві куртки, не боляче, ще не боляче; лев сахнувся від смолоскипа, що раптово спалахнув у нього під носом, дивовижна колихка статуя з живого дерева із очима й пащею подалася назад — занадто пізно.

Морщачись від болю, Геллоран тикнув палаючою рукою у твердий колючий бік.

За мить вогонь охопив тварину з голови до хвоста, перетворивши на похоронне багаття, що звивалося на снігу. Зиґзаґами віддаляючись від Геллорана, ця істота немовби ловила власний хвіст, голосно виючи від болю й люті.

Дік застромив руку глибоко в сніг, збиваючи язики полум'я. Передсмертна агонія лева на мить прикувала до себе його погляд. Потім він звівся на ноги, хапаючи ротом повітря. Рукав куртки Деркіна був вимазаний сажею, але не обгорів, як і Дікова рука. За тридцять ярдів нижче від того місця, де стояв Геллоран, лев перетворився на вогненну кулю. У небо летіли іскри, їх підхоплював і ніс розлючений вітер. На мить жовтогаряче полум'я обрисувало ребра й череп звіра, а потім усе це немовби стиснулося, роз’єдналося й розвалилося, розпалося на окремі палаючі купки.

(начхати, нумо, вперед)

Він підібрав каністру й заледве посунув до снігохода. Свідомість то ненадовго згасала, то спалахувала знову, показуючи йому уривки відеофільму, але жодного разу — цілісної картини. В один із таких моментів Дік зрозумів, що витяг снігохід на колишню колію й сидить на ньому, відсапуючись, не здатний зрушити з місця ще кілька секунд. Іншого разу він заново закріплював каністру, в якій ще збереглася половина вмісту. У голові жахливо стукало — це подіяли пари бензину (і, подумав Геллоран, реакція на сутичку з левом), а з паруючої купки неподалік Дік зрозумів, що його