Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні

«Ой, дякуємо, пане!» — насмішкувато скривилась Сапфіра.

— А що ти думаєш про угоду Насуади з ургалом? — поцікавився Ерагон, з докором зиркнувши на жартівливого дракона.

— Думаю, вона зробила цілком правильний вибір.

— Отже, ти згоден з нею?

— Так, згоден, — важко зітхнув гном. — Згоден, хоча асе це мені й не до душі.

Запала довга мовчанка. Тривожне очікування перед боєм завжди дратувало й виснажувало Ерагона. Аби хоч якось згаяти час, він знову й знову перевіряв збрую на драконі, свої обладунки, підтягав сідло. Несподівано юнак відчув, як до них наближаються двоє невідомих. Анжела? Солембум? На всяк випадок він збудив Орика, що миттю скочив на ноги, витягуючи з-за пояса сокиру.

— Я бачив Анжелу лише кілька разів, — буркнув гном, вдивляючись у темряву, — але на шпигунку вона не схожа.

— То чого ж вона тиняється тут поночі? — озвався Ерагон.

Вони вирішили перехопити парочку, коли та наблизиться. І справді, невдовзі з'явилась Анжела із Солембумом, що крутився біля її ніг. Відьма була закутана в довгий плащ, і це робило її майже непомітною. Вона спритно перескочила через захисний рів і за хвильку зупинилася перед Ерагоном і Ориком.

— А… Ви теж гуляєте? — посміхнулась до них знахарка.

Тієї ж миті кіт-перевертень щось муркнув і несподівано обернувся на підлітка, якому Анжела швидко кинула якісь речі, аби той вдягнувся.

— І де ж це ви були? — невдоволено запитав Орик.

— Я ж кажу, гуляли із Солембумом.

— А точніше? — поцікавився Ерагон.

— Що? — здивувалась Анжела. — Ви нам не довіряєте?

— Не дуже, — кивнув юнак.

— Це добре, — поплескала його по плечу відьма. — Довше житимеш. Якщо хочете знати, у мене свої методи боротьби з Імперією.

— Які саме? — не вгавав гном.

— Зараз не скажу, — відповіла Анжела, знімаючи плаща й ховаючи його в торбу. — Це буде сюрприз. Скоро самі все побачите.

— Що побачимо? — смикнув себе за бороду Орик. — Знаєш, ми ліпше доправимо тебе до Насуади, і нехай вона сама тебе допитає.

— Не треба, — зупинила його відьма. — Леді Насуада сама дозволила мені виходити за межі табору.

— Добре-добре, ми й це з'ясуємо, — кивнув гном.

— Не треба нічого з'ясовувати, — зненацька вийшла з темряви Насуада, про наближення якої Ерагон уже давно знав. Він також знав і те, що з нею четверо ургалів, одним із яких був Гарцхвог.

— Доброго вечора, — похмуро буркнув юнак.

Тим часом заскочений зненацька Орик аж підстрибнув від несподіванки, вихопивши сокиру. Зрозумівши, що все гаразд, він коротко привітався з Насуадою. Але зброю не сховав, не зводячи грізного погляду з ургалів. Анжела натомість уклонилась до Насуади й перекинулась з ургалами кількома словами їхньою рідною мовою, що дуже втішило здорованів.

— Мені треба, щоб ти облишив свої емоції й зрозумів те, що я роблю, — відвівши Ерагона вбік, сказала Насуада. — Ти зможеш?

Той мовчки кивнув.

— Гаразд. Я зроблю все можливе заради завтрашньої перемоги. І мені байдуже, як я керую варденами й те, як вони б'ються, — добре чи погано. Навіть занепад Імперії нічого для мене не важитиме, якщо ти загинеш. Утяв?

Ерагон знову кивнув.

— Я не зможу тебе захистити, якщо з'явиться сам Галбаторікс, — вела далі дівчина. — Ду Врангр Гата він не боїться, як, до речі, й ти. Але благаю поки що не чіпати чаклунів.

— Я завжди знав, — озвався Ерагон, — що битимусь із Галбаторіксом сам на сам, тож не хвилюйся.

— Авжеж, — сумно всміхнулась Насуада. — Не будемо загадувати наперед. Можливо, Галбаторікса й не буде. Тоді я зможу захистити тебе бодай від простого меча. Я домовилась із Гарцхвогом і трьома його воїнами про те, що вони тебе охоронятимуть. Але спочатку слід перевірити, що в їхній свідомості.

— Та ні ж бо, дякую! — вигукнув юнак. — Ще тільки цих потвор мені бракувало! До того ж, я вже домовився з гномами, і вони мене не зрозуміють, якщо я наберу охорону з ургалів.

— Тоді їм доведеться захищати ще й твоїх гномів, — обурилась Насуада, але враз заговорила лагідніше: — Послухай, Ерагоне! Я не хотіла, аби ти бачив усе, що відбувається, крізь завісу своєї ненависті. Повір, я маю не менше причин ненавидіти ургалів, адже вони вбили мого батька. Утім, нам потрібна їхня допомога, й тому я їх терплю. Будь ласка, спитайся в Сапфіри, чи не буде вона проти того, щоб вас захищали ургали, інакше я просто змушу вас виконувати наказ.

«Не роби дурниць, погоджуйся», — відповіла Сапфіра.

«Згодитись на те, що за нашою спиною постійно будуть ургали?» — обурився Ерагон.

«Ні, на будь-яку допомогу, — озвалася Сапфіра. — Принаймні Оромис зробив би саме так».

«Він не завжди мав рацію», — відказав юнак.

«Це не аргумент, — скривився дракон. — Ще раз добре все обміркуй і погоджуйся».

— Гаразд, нехай ургали нас охороняють, — отямившись від суперечок, погодився юнак. — Але перед тим я маю зазирнути в їхні рогаті голови.

— Хіба що заради варденів, — похитала головою Насуада. — І ще, Ерагоне, якщо я помру, тобі доведеться стати на моє місце. І якщо це вже станеться, то довірся Джормандеру, більш досвідченому, ніж решта вельмож.

Насуадине прохання неабияк вразило юнака. Він ніколи не міг подумати, що дівчина належить варденам душею й тілом. А те, що вона пропонує стати йому правонаступником, було виявом величезної довіри.

— У разі чого, я спробую керувати варденами так само вправно, як Аджихад. Це велика честь для мене.

— Чудово, що ти це розумієш, — мовила Насуада й відійшла до своїх охоронців.

Розчулений Ерагон спробував був глянути на ургалів по-новому, але вони все одно викликали в нього саму огиду й ненависть. Словом, для юнака вони залишалися кровожерними потворами, що вбили близьких йому людей.

«Власне, Галбаторікс не здружився з ними через те, що думав так само», — подумки нагадала Сапфіра.

«І мав, між іншим, рацію», — відказав юнак.

— Слухайте, — подолавши неприязнь, сказав Ерагон ургалам, — мені треба зазирнути у вашу свідомість.

— Авжеж, Вогнемече, — враз погодились охоронці. — Леді Нічні Кроки попередила нас. Загалом, для нас неабияка честь битися поруч із великим воїном, котрий так багато для нас зробив!

— Як це? Хіба я вже так багато вас повбивав? — посміхнувся Ерагон, згадавши, що серед ургалів повага до воїна зростала залежно від того, скільки той убив ворогів.

— Ні, — зруйнував його фантазії Гарцхвог. — Просто, убивши Смерка, ти звільнив нас з-під його контролю. Тепер ми в боргу перед тобою, Вогнемече. І ніхто з нас не зачепить тебе. А якщо ви з драконом надумаєте завітати