Українська література » Фентезі » Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні

Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні

Читаємо онлайн Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні
class="p1">— Авжеж, Убивце Смерка. Заради варденів ми готові на те, щоб ви очолили Ду Врангр Гата.

— Тоді починаймо негайно! — кивнув юнак.

Наступні півдня Ерагон спілкувався з чарівниками Тріанни, аби з'ясувати, хто з них на що спроможний. Він дізнався, що більшість із них навчалися магії у своїх батьків, незважаючи навіть на те, що цю справу вважали в Імперії незаконною. Звісно, рівень їхніх магічних знань був не дуже високий. Мало хто з чаклунів знав прадавню мову, вони часто плутали закляття й були дуже забобонними.

«Воно й не дивно, що Близнюки аж в рота тобі зазирали, коли ти спілкувався прадавньою мовою, — сказала Сапфіра. — Вони хотіли дізнатись від тебе якомога більше, аби потім дурити цих селюків».

«Тим не менше, нам доведеться з ними працювати», — нагадав Ерагон.

«Твоя правда. Але я все ж таки мала рацію, коли говорила про те, що Тріанна марнославна. Бачиш, як вона нехтує іншими заради власної вигоди?»

«Авжеж, — згодився юнак. — Але я не засуджую її за це. Вона виживає як може, і це ще не найгірший випадок. Як сказав би Оромис, треба виявити до неї співчуття».

Дехто з чарівників знався на лікуванні. Їх Ерагон навчив нових заклять і наказав піклуватися про поранених. З іншими було складніше. Урешті-решт Ерагон призначив Тріанну своєю заступницею, аби знати, що хтось контролюватиме роботу під час його відсутності. Утім, спроби схилити на свій бік бодай когось із чаклунів нагадували спробу відібрати в собаки кістку. Так, вони боялися вершника, але це не давало жодних результатів.

Аби мати уявлення про рівень кожного з чаклунів, Ерагон змусив їх повправлятися в закляттях. Не в змозі впоратись навіть із простими завданнями, перелякані чаклуни нагадали юнакові самого себе кілька місяців тому.

«Невже я так само не міг упоратись із водою чи каменем, піднятим у повітря?» — спитав він у Сапфіри.

«Не слід забувати, що Галбаторікс удосконалював свої вміння впродовж сотень років», — нагадав дракон.

Сонце вже майже сіло за обрій, заливаючи химерним світлом Палаючу долину, коли до намету прибіг захеканий посланець і переказав, що Насуада негайно хоче бачити юнака. Ще раз переговоривши з чаклунами, Ерагон поспішив до її шатра. По дорозі він звернув увагу на хмари стривожених воронів, що з галасом кружляли над табором, певно, відчуваючи неминуче кровопролиття й близьку поживу.

«От вони — хмари війни», — подумав юнак.

НАР ГАРЦХВОГ

Коли Ерагон увійшов до шатра, а Сапфіра просунула слідом за ним голову, усі присутні від несподіванки аж за зброю похапались.

— Заходь, — гукнула Насуада до юнака.

— Ви кликали мене? — спитав той.

— Наші розвідники доповіли, що сотня ургалів наступає з північного сходу.

Ерагон спохмурнів. Він аж ніяк не чекав появи ургалів, бо гадав, що військо цих монстрів було вщент розбите під Фартхен Дуром. Але якщо вони вже прийшли, то слід було прийняти їхній виклик. Юнак зловісно посміхнувся, уявивши зустріч з ургалами, де він зможе випробувати свою нову силу ельфа.

— Я матиму за честь їх здихатись, — сказав він. — Ми із Сапфірою впораємось із цими потворами самі.

— Річ не в тому, Ерагоне, — з придихом мовила Насуада. — Вони йдуть із білим прапором.

— Сподіваюсь, ви не збираєтесь вести з ними переговори? — з недовірою зиркнув той.

— Хто б не прийшов із білим прапором, я неодмінно маю вислухати їхні умови.

— Але ж це чудовиська! — обурився Ерагон. — Пустити їх до табору — означає померти! Я бачив цих тварюк у бою, Насуадо. Вони заслуговують тільки на те, щоб бути знищеними, як скажені собаки.

— Тут я цілком згоден із Ерагоном, — озвався Джормандер. — Якщо ви не слухаєте нас, то прислухайтесь бодай до його порад.

— Певно, ти не довчився в ельфів, якщо тебе засліплює лють, — тихо мовила Насуада юнакові, а вельможам голосно заявила: — Ви забуваєте, що я теж билася у Фартхен Дурі й на власні очі бачила ургалів. І маю сказати, що люди часом вчиняють ще гірше за них. Так, ми потерпали від ургалів, але зараз, поступаючись Галбаторіксу в силах, ми можемо розраховувати на них як на союзників.

— Шановна леді, зустріч з ургалами надто небезпечна для вас, — застеріг хтось із гурту вельмож.

— Надто небезпечна? — здивовано звела брови Насуада. — А хіба ви не збираєтесь захищати мене?

«Скажи що-небудь, Сапфіро, — аж заскреготав зубами Ерагон. — Не дай їм утілити цей божевільний план у життя».

«Ні, не скажу, — озвався дракон. — Ти справді засліплений люттю».

«Що? — втрачаючи самовладання, вигукнув юнак. — Ти ж була зі мною в Язуаці й бачила, що вони зробили із селянами! А про втечу з Джиліда ти що, вже забула? Кожного разу, зустрічаючись із цими тварюками, ми ризикували життям!»

«Ельфи, до речі, ще зовсім недавно казали це про нас, драконів».

Словом, на заперечення Ерагона більше ніхто не зважав, а вхід до намету Насуади було відкрито, аби всі могли бачити, що відбувається на аудієнції. Генерали вишикувались довкола трону принцеси у дві шеренги. Роздратований Ерагон став із правого боку від неї, а Елва з лівого.

Невдовзі, судячи з криків юрби, стало зрозуміло, що ургали вже в таборі. Доки один із них пробирався до шатра Насуади, вардени засипали його лайливими словами, а той, вишкіривши жовті ікла, ніяк не реагував на зухвальців. Посланець був близько восьми футів заввишки, мускулястий і мав на голові покручені роги. Його довге чорне волосся було заплетене в косу.

Побачивши ворога, Ерагон ледь стримався, аби не стрибнути на нього з мечем. Утім, витримка ургала, котрий прийшов один без зброї, змусила юнака його заповажати. Спробувавши проникнути у свідомість посланця, Ерагон із подивом зрозумів, що вона надійно заблокована.

Зупинившись перед шатром Насуади, прибулець спочатку не наважувався наблизитись, аж доки охорона не вгамувала юрбу розлючених воїнів. Усі застигли, чекаючи, що ж відбуватиметься далі.

Ургал, звівши руки до неба, роззявив пащеку й несподівано заревів на весь голос. Видавши свій бойовий клич, він презирливо зиркнув на варденів, що були готові розірвати посланця, й мовив до Насуади:

— Яке віроломство, леді Нічні Кроки! Адже ви обіцяли мені недоторканність у вашому таборі! Невже люди так легко порушують своє слово?

Схилившись до Насуади, один із генералів прошепотів:

— Дозвольте покарати його за зухвалість, а коли він навчиться елементарної поваги, тоді вже нехай і говорить.

— Не зважайте, — й собі пошепки сказав Ерагон. — У них так заведено вітатись. До речі, вони ще й рогами б'ються одне з одним.

— Це тобі ельфи розповіли чи ти знаєш із власного досвіду? — спитала Насуада, не зводячи з ургала очей.

— Так, ельфи.

— А чого

Відгуки про книгу Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: