Список бажань - Йон Колфер

Врешті, збита з пантелику, душа відірвалась від сторінки.

— Нічого не второпала, — зізналася вона.

— Із цими чотирма ще не запізно, — сказав Лоурі, його обличчя сяяло. — Це можна зробити.

Меґ пирхнула:

— Ти жартуєш.

— Не жартую, панянко. Каяття — потужний стимул.

— Я й не дожену навіть, про що ти оце говориш. Мені лише чотирнадцять, ти ж знаєш.

Лоурі потер свою порубцьовану литку.

— З твоєю допомогою я виконаю ці справи. Тоді я не міг. Та коли ти… була в мені вчора, я знову почувався молодим. Готовим на все.

— Але це!.. Я маю на увазі, нащо саме ці пункти? Це ж дурня.

Лоурі кивнув головою.

— Для тебе — можливо. Чи ще для когось на планеті. Але то були мої найбільші помилки. Тепер я маю нагоду їх виправити, навіть якщо це нікому, крім мене, більше не потрібно.

У Меґ вичерпувались аргументи:

— Але що зміниться, коли ти нипатимеш країною, як крейзанутий?

— Нічого, — погодився Лоурі. — Окрім моєї думки про самого себе. А це, панянко Меґ, для людей набуває ваги з віком.

Меґ відчула, як зморшки обурення збираються на її чолі. Вона ненавиділа ці бородаті приповідки типу “зрозумієш, як станеш старша”. А надто ж тепер, коли вона більш не збирається дорослішати. Повік-віку.

Вона помахала тоненьким аркушем.

— Отже, ти вирішив. Ми мусимо об’їздити Ірландію вздовж і впоперек, щоб здійснити чотири ідіотські бажання. Ніщо інше тебе не влаштовує?

— Саме так, — відповів Лоурі. — Домовились. Цей список — єдиний шлях до раю. — Він багатозначно помовчав. — Для нас обох.

Ригачка повернувся. Нібито. Нібито Ригачка і нібито повернувся. Збиває з пантелику? Ригачку не збивало. Миїші завантажив у його пам’ять повний віртуальний навчальний модуль. Усе, що йому тепер треба було робити, — поставити питання, і кібердемон видасть на-гора всю потрібну інформацію. Так, наче тобі щось утовкмачують у голову. Так, як начебто має бути. Справжні пацани хай роблять справжню роботу, а програмери хай бавляться.

Диявол власною персоною прийшов подивитись, як Ригачка відбуватиме на завдання. Вперше відтоді, як Ригачка побачив концерт “Металіки”, він був уражений.

Сатана, одягнений у свій кошлатий костюм Антихриста, не марнував часу на пояснення новонародженому важливості його місії. Він схопив Ригачку за горло й притис до стіни.

— Повертайся. Знайди дівчисько. Зроби його поганим. Зараз же.

У Дияволових очах, круглих і червоних, відбивались душі, крутячись і розпачливо волаючи. Видовище справляло враження.

Випендрос, нишком подумав Вельзевул.

— Зробити поганим? — шанобливо перепитав Ригачка.

Вельзевул скривився. У Повелителя не запитують.

Сатана міцніше стис Ригаччине горло — аж пес заскавулів у того всередині. Яскраві спалахи засичали довкруг Антихристового жилавого тіла, присмаливши скуйовджене Ригаччине хутро.

— Поганою! — загарчав Сатана. — Зроби її поганою!

— Окей, — захрипів Ригачка. — Зроби її поганою. Догнав.

— Гар-р-р-р, — вишкірився Диявол, кидаючи Ригачку на мармурову підлогу.

— Якщо не зробиш… — На завершення думки Сатана випарував душу грішника, що саме пролітала повз залу.

Ригачка ковтнув слину. Все зрозуміло й без слів.

— Так, Повелителю, — пробелькотів Ригачка. — Вважайте, її споганено.

— Гар-р-р-р, — знову вишкірився Володар Темряви; безмежність відтінків цього єдиного складу вражала.

Спалахнувши, Антихрист щез.

Вельзевул попрямував до ліфтових дверей і натиснув на кнопку “П” — підвал. Ригачка подався за ним підстрибцем, накульгуючи.

— Ти не мусиш зробити її поганою в прямому сенсі слова, як то красномовно сказав Повелитель, — пояснював Вельзевул. — Ти мусиш не дати їй стати хорошою. Ту, кого ти шукаєш, відішлють на землю, щоб допомогти старому. Твоє завдання — зробити її зусилля марними. Так ми матимемо червону ауру і те де. Повелитель отримає дорогоцінну душу, я збережу свою посаду, а тобі не доведеться повік стирчати в секції барбекю. Засмаженою тушкою.

Вельзевулові подобався власний гумор. Чорний гумор, звісно. Врешті-решт, він демон. Вельзевул підгигикнув власним думкам. Ригачка й собі засміявся, кинувши оком на виблиски довкола тризуба пекельника Номера Два.

— Одного я не прохавав, — наважився почати Ригачка.

— Одного? — заіржав Вельзевул.

— Цей мужик…

— Повелитель?

— Ага, він. У нього є я. На фіґа йому ця подруга?

Вельзевул міг би відповісти, проте так близько від Повелителевих палат він не міг наважитись навіть подумати, не те що вимовити щось подібне. Лагідно кажучи, він би назвав Диявола кореневищем, їдким і гірким на смак, тим самим, із яким їдять запечене поросятко.

— Повелитель вважає, що Меґ Фінн особлива. Справжній талант. Вона начебто щось зробила зі своїм вітчимом.

Ригачка ковтнув слину:

— A-а. Лайно.

Ліфтові двері дзенькнули і відчинилися. Ригачка ступив на люк боязко, остерігаючись, що той зараз же перекинеться. Ух, видно, ця штука мене не накриє. Капець, тверда підлога. Ще й якесь рожеве волосся зверху. Краще про це не думати.

— І як довго? Робити її поганою.

Вельзевул повів плечима.

— Побачиш. Тримайся, додому дзвони не надто часто. Соку тобі вистачить на тиждень.

Ригачка заскавулів.

— Якщо виникнуть проблеми, користуйся віртуальною підказкою. Миїші запевнив мене, що на кожен випадок запрограмовано відповідь.

— Окей, бос, — догідливо мовив Ригачка, уявляючи, як він кулею вилетить на Землю, щойно ліфт його викине. Сайонара, пекло, ґудбай, чортячий курдуплю в бабському прикиді.