Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно! - Олена Гриб

З обличчя гартонця повільно сповзала посмішка. На жаль, насолоджувалась тріумфом я недовго. Він хитнув головою і засміявся:

– Рено, ти – диво! Але спочатку вирушимо до Лана, добре?

Я зітхнула. Як його розуміти? Нізащо не повірю, що Гент сприйняв мої слова за чисту монету.

– У мене не вистачить сил на два переходи, – довелося чесно зізнатися. – Тобі вибирати: Лан чи портал…

– А на один вистачить? – уточнив гартонець.

Навряд чи мій невпевнений кивок переконав його, але я і сама не знала точно. Тим паче, провести по ілюзії двох, що її не бачать, мені не вдалося б. Хоча Гент правду каже – без Лана піти з пастки ми не могли.

– Зрозуміло.

Не знаю, що саме зрозумів гартонець, проте мені його тон зовсім не сподобався. Я одразу відчула себе тягарем, мертвим вантажем і так далі за списком.

– Пропоную поки йти вперед, а там розберемося. – Він з легкою тривогою покосився на мене.

Я вказала на дірку в стіні:

– А що в тому коридорі?

– Пил і камінь, що ж іще? Допомогти тобі пролізти? Не дивуйся, тут ми не пройдемо далі. Через десять чешів починається обвал, і розбирати його я б не ризикнув. То допомогти?

– Як? – Одяг чіплялася за кожен виступ каменю, і довелося провозитися довше ніж я розраховувала.

– Грубою фізичною силою. – Гент вужем протиснувся за мною. – Гаси світло, Рено. Тобі ще двох стійких до твоєї магії зачаровувати.

Він думки читає? Поки я ошелешено кліпала очима, мене підхопили на руки, і ми помчали вперед.