Українська література » Фентезі » Американські боги - Ніл Гейман

Американські боги - Ніл Гейман

Читаємо онлайн Американські боги - Ніл Гейман
долоню.

— Я чув про Всебатькову смерть. Вони заплатять. Сторицею.

— Середа був твоїм батьком?

— Він був Усебатьком, — глибокий голос молодика тремтів. — Скажи їм. Скажи їм усім. Коли прийде час, мої люди будуть там.

Чорнобог виколупав тютюнову смітинку з-поміж зубів і виплюнув її в снігову кашу під ногами.

— І скільки всього у тебе людей? Десять? Двадцять?

Кремезний молодик наїжачив бороду:

— А хіба ж десяток моїх не вартує сотні їхніх? Хто вистоїть проти хоча б одного з нашого народу в битві? А нас більше, ніж два десятки! Ми на краях міст. Є трохи наших і в горах — в Катскіллах, наприклад. Ще хтось живе у флоридських парках розваг. Вони дбають про свою зброю — сокири досі гострі. Якщо я їх покличу, вони прийдуть.

— Клич їх, Елвісе, — відгукнувся пан Нансі. Принаймні Тіні здалося, що той назвав молодика Елвісом, але впевненості не було. Нансі вже встиг змінити уніформу правоохоронця на товстий коричневий кардиган, вельветові штани і коричневі шкіряні туфлі. — Клич їх. Це втішило б старого пройдисвіта.

— Вони зрадили його. Вбили його. Я сміявся із Середи, але я помилявся. Кожен із нас тепер в небезпеці, — вів далі чоловік, якого наче звали Елвісом. — Але ви можете покладатися на нас.

Молодик легенько поплескав Тінь по спині. Тінь ледве втримався на ногах — здавалося, ніби його легенько поплескав по спині екскаватор.

Чорнобог роззирався по паркінгу. Тоді втрутився:

— Вибач, що перебиваю і все таке, але на чому саме ми поїдемо далі?

Чоловік із торсом мов барило показав:

— Ось на цьому.

— На цьому?! — Чорнобог пирхнув.

То був мікроавтобус «Фольксваґен» 1970 року випуску. Заднє скло було заклеєне веселковою наліпкою.

— Це хороша машина. І зовсім не та, за кермом якої вас очікують побачити. Не та машина, в якій вас шукатимуть.

Чорнобог обійшов мікроавтобус. Тоді зайшовся від надсадного кашлю: саме так, ніби вивергаючи легені, кашляють старигани-курці о п’ятій ранку. Зрештою він відхаркнув, сплюнув і заходився масажувати груди рукою, аби втамувати біль.

— Добре, повірю. Не та машина, яку вони підозрюватимуть. А якщо нас зупинить поліція, яка відловлює хіпі з травою? А? Нам не потрібен веселковий автобус. Нам треба не привертати до себе уваги.

Бородатий молодик відчинив їм дверцята:

— Поліція погляне на вас, побачить, що ви не хіпі, і попрощається. Це досконала обманка. І це єдина машина, яку я зміг добути так швидко.

Чорнобог уже завівся на подальшу суперечку, але в розмову м’яко втрутився Нансі:

— Елвісе, ти нам став у великій пригоді. Ми дуже вдячні тобі. А зараз... Та, друга машина, її слід відвезти назад у Чикаґо.

— Ми залишимо її в Блумінґтоні. Вовки про неї подбають. Можете не перейматися нею.

Тоді він повернувся до Тіні:

— Іще раз скажу: я співчуваю і розділяю твій біль. Щасти. А якщо чувати випаде тобі, то прийми мої захоплення і співчуття, — він потис Тіневу руку своєю, розмірами з бейсбольну рукавицю. Жест був дружнім і співчутливим. У Тіневій долоні щось боляче хруснуло. — Скажи його тілу, коли побачиш його. Скажи, що Алвісс, син Вайндальфа, не зрадить своєї віри.

Усередині «Фольксваґена» пахло пачулі, ладаном і тютюном для самокруток. Підлога і стіни були обклеєні вицвілим рожевим килимом.

— Що то за один? — запитав Тінь, із голосним скреготом перемкнувши передачу на виїзді з паркінгу.

— Він же назвався. Алвісс, син Вайндальфа. Король гномів. Найбільший, наймогутніший, найвеличніший з-поміж них усіх.

— Як він може бути гномом? — здивувався Тінь. — Він же мінімум метр сімдесят на зріст.

— Це означає, що серед гномів він гігант, — озвався Чорнобог із заднього сидіння. — Найвищий гном в Америці.

— А що він там сказав про чування?

Двоє старих промовчали. Тінь поглянув праворуч, на пана Нансі. Той відвернувся до вікна.

— Гей! Він говорив щось про чування. Ви знаєте, про що він.

Зрештою, Чорнобог озвався із заднього сидіння:

— Ти не мусиш цього робити.

— Чого робити?

— Чувати над ним. Той гном забагато пиздить. Всі гноми базарять, базарять і базарять. А ще співають. Увесь час тільки те й роблять, що співають. Не думай про це, просто викинь із голови.

Вони їхали на південь, тримаючись подалі від великих трас («Наймудріше припустити, — виснував Нансі, — що траси у ворожих руках. Або ж вони самі — ворожі руки»). Здавалося, що вони рухаються не тільки у просторі, але й у часі — дуже швидко вперед. Снігу поступово ставало все менше і менше, наступного ранку, коли вони доїхали до Кентуккі, той геть зник. У цих місцях зима вже закінчилася, настала весна. Тінь розмірковував над формулою, якою можна було б пояснити цю залежність: певно, кожна сотня кілометрів по трасі на південь наближала до майбутнього на один день.

Він поділився б цією знахідкою зі своїми пасажирами, але пан Нансі дрімав на сидінні поруч із ним, а Чорнобогове рівномірне хропіння лунало з крісла позаду.

Тієї миті здавалося, що час — гнучкий конструкт, ілюзія, що він її собі уявляв, поки вів машину. Він раптом усвідомив, що звертає увагу на кожного звіра чи птаха. Він бачив круків на узбіччях чи на дорогах, над трупиками збитих машинами тварин. Птахи кружляли в небі і виписували візерунки, які могли б означати щось потаємне. Із моріжків і парканів на Тінь витріщалися коти.

Чорнобог засопів, прокинувся і повільно всівся:

— Мені снився дивний сон. Мені снилося, що я насправді Білобог. Що світ завжди думав, що нас двоє, світлий бог і темний бог. А тепер, як ми обоє постаріли, я зрозумів, що весь цей час був тільки я, завжди тільки я: обдаровував їх і відбирав свої ж дари.

Старий відірвав від цигарки «Лакі страйк» фільтр, встромив її між зубів і підкурив від запальнички.

Тінь опустив вікно.

— Тебе не лякає рак легень?

— Я сам рак, — відрубав Чорнобог. — Чого б це мені боятися самого себе?

Він хихотнув, смішок перейшов у хрип, а тоді хрип став кашлем. Втрутився Нансі:

— У таких, як ми, не буває раку. Ні атеросклерозу, ні хвороби Паркінсона. Ніякого сифілісу. Нас типу складно прикінчити.

— Середу прикінчили, — сказав Тінь.

Він заїхав на заправку, а тоді зупинився поруч із придорожньою забігайлівкою для раннього сніданку. Щойно вони

Відгуки про книгу Американські боги - Ніл Гейман (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: