Первісна. У вирі пророцтв - Олег Євгенович Авраменко
— Он як? — здивовано мовила Ейрін. — А я думала, що вона вихователька.
— Передовсім, леді Мірґен фахівець із рослинної маґії. Але дуже любить дітей, тому свого часу взяла на виховання леді Шайну.
Дівчина кивнула:
— Тепер розумію. Мабуть, згодом сестра Мірґен дуже шкодувала, що обрала саме Шайну. В дитинстві вона не давала їй ні хвилини спокою.
Ціною неймовірних зусиль, прикликавши на допомогу весь досвід багаторічного лицемірства, Ґлиніш примусила себе легенько всміхнутися. А в душі аж корчилася від нестерпного болю і проклинала невблаганні Вищі Сили, які поклали на неї цю жорстоку місію. Ну, чому вони обрали саме її? Чому не іншу провидицю — не таку вразливу й сентиментальну, а стриману, рішучу і врівноважену, з кам’яним серцем, холодним розумом та залізними нервами? Вона діяла б упевнено, без найменших вагань і сумнівів. Вона вбачала б у Ейрін лише загрозу для всього світу, а не живу людину, юну й чарівну дівчину, сповнену надій та планів на майбутнє, яким не судилося здійснитися…
Коли вони допили чай, Ґлиніш запросила гостю до своєї кімнати для медитацій — невеликого затишного приміщення, стіни якого було завішано темно-червоним оксамитом, а підлогу встелено такого ж кольору килимом. Усе вмеблювання кімнати складалося зі стола з кількома шухлядами, низенької шафки та м’якого крісла. На вкритій зеленою скатертиною стільниці лежала кришталева куля й стояв срібний свічник з двома ароматизованими свічками. У хвилини роздумів Ґлиніш воліла запалювати їх, а не маґічний світильник, що висів під стелею.
— Ви теж послуговуєтесь кулею? — поцікавилась Ейрін.
— Так. Але не надаю їй якогось містичного значення. Для мене вона лише засіб для концентрації уваги.
Ейрін повільно пройшлася по кімнаті. Це був слушний момент для нападу, проте Ґлиніш і далі вагалася. Вона дуже хотіла пояснити дівчині свої мотиви, виправдатися перед нею, попросити пробачення за те, що мусить зробити. Ейрін мала повне право все знати — бо, зрештою, на неї чекала не просто смерть, а щось набагато жахливіше, і усвідомлення необхідності такої жертви заради вищої мети якщо й не полегшить її страждання, то хоча б надасть їм сенс…
— Ґлиніш, що з вами? — запитала Ейрін, проникливо дивлячись на неї своїми смарагдовими очима. — Ви чимось стурбовані. У вас щось сталося?
Тепер уже вибору не було. Щоб урятувати ситуацію й відвернути від себе пильну увагу дівчини, Ґлиніш просто мусила задіяти той ризикований план, з яким увесь час носилася, хоч і розуміла, що вдаватися до нього вкрай небезпечно. Можливо, саме тому вона несвідомо виказала перед Ейрін своє хвилювання і цим поставила себе в таку ситуацію, яка не залишала їй жодних інших варіантів.
— Так, леді Ейрін, дещо сталося. — Ґлиніш підійшла до столу й видобула з горішньої шухляди складений втроє, ніби з поштового конверта, аркуш, де ще два тижні тому зміненим почерком записала своє фатальне шкільне пророцтво. — І я не знаю, що робити… Ви обіцяєте зберегти все в таємниці?
— Авжеж обіцяю, — твердо мовила заінтриґована Ейрін. — Даю вам своє слово.
— Нещодавно я отримала листа від однієї знайомої. У школі вона була моєю найкращою подругою, потім поїхала з Тір Мінегану, але ми й далі підтримуємо гарні стосунки, часто листуємося. І ось вона написала мені, що їй було страшне пророцтво. Додала до листа його текст і спитала моєї поради. А я навіть не уявляю, що їй відповісти, бо… бо тут просто неможливо дати правильну пораду. Це якраз той випадок, коли доводиться обирати між вогнем та полум’ям.
Ейрін узяла в неї аркуш і стала читати текст пророцтва, яке ясно і недвозначно передрікало близький кінець світу в разі, коли сама провидиця не віддасть Темряві дві невинні душі — свою власну і ту, на яку згодом укаже їй доля. Дочитавши до кінця, дівчина прошепотіла: „Милостивий Диве!“ — і поспіхом, але досить вправно створила чари верифікації. Плетиво засяяло чистим жовтим світлом, без будь-яких відтінків.
— Милостивий Диве! — вже голосніше повторила вона. — Це ж чинне пророцтво!
— І надзвичайно чітке, — додала Ґлиніш. — Для нього не потрібно ніякого тлумачення, все й так очевидно.
— Так, — погодилась Ейрін, — очевидно… і жахливо, безнадійно. Це гірше, ніж вибір між вогнем та полум’ям, це… Ваша знайома справді збирається скоритись Ан Нувінові?
— Вона готова пожертвувати собою, якщо це допоможе відвернути катастрофу. І так само готова принести другу жертву, коли настане час. На її переконання, дві душі — невисока ціна за порятунок світу. Вона лише хоче впевнитися, що правильно зрозуміла пророцтво і не існує способу якось обійти його. А я… Ось уже тиждень не наважуюсь написати їй відповідь. Я не бачу іншого тлумачення цього пророцтва. І не знаходжу в ньому жодної слабини, ні найменшої можливості зробити так, щоб воно втратило чинність.
Ейрін знову втупилася поглядом в аркуш.
— Ну, хіба так можна? Це ж геть неправильно! Таких пророцтв не повинно існувати. Я просто…
Вона не договорила, бо тієї миті Ґлиніш завдала удару. Момент було підібрано ідеально, і спантеличена Ейрін не встигла ні відреагувати, ні навіть збагнути, що сталося. А Ґлиніш негайно схопила непритомну дівчину й поринула разом з нею до Тиндаяру.
Замість звичного мороку, в очі їй різонуло яскраве світло. Із книжок Ґлиніш було відомо, що Відьомські Іскри спроможні долати пітьму підземного світу, проте їй і на думку не спадало, що Первісна сяятиме так потужно. Вона відвоювала у вічної темряви чи не всю територію під Тір Мінеганом, і відкрила поглядові моторошну картину величезного натовпу демонів та чудовиськ, які зусібіч обступили невелику ділянку простору, що приблизно відповідала межам Абервена. Чудовиська люто гарчали, завивали, сичали й поривалися вперед, керовані інстинктом убивати все живе. Однак чорні, мов сажа, демони надійно стримували їх — і
