Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд
І тільки тепер, коли все позаду, в ній прокинувся страх. Келен озирнулась по сторонам: Кара лежала на снігу праворуч від неї. Якщо Кара торкалася до хлопчиська, коли Келен випустила свою магію…
Кара застогнала. Келен підбігла до неї і опустилася на коліна. Вчепилася Карі в плече, перевернула на спину.
— Кара… Ти в порядку?
Кара примружилася, пересилюючи біль, і гидливо скривилася.
— Ну так, я в порядку! Ти що, думаєш, я настільки дурна, щоб за нього чіплятися? — Келен посміхнулася.
— Ну звичайно, ні. Ти так рвонула, що я вже подумала, чи не звернула ти собі шию. Кара сплюнула сніг і бруд.
— Майже.
Уоррен допоміг їм обом піднятися. Морщачись від болю, він розтер плечі, потім лікті. Келен не раз говорили, що опинитися поруч з сповідницею, коли вона вихлюпує свою силу, — штука досить болюча, здається, що всі суглоби розламуються. На щастя, це не завдавало реальних пошкоджень, а неприємні відчуття досить швидко проходили.
Уоррен подивився на тіло хлопчика, і Келен зрозуміла, що він відчуває і іншу біль, яка пройде далеко не так швидко.
— Благий Творець, — ледь чутно прошепотів Уоррен. Він подивився на Келен і Кару. — Адже це дитина. Невже так вже необхідно…
— Так, — відрізала Келен. — Абсолютно необхідно. Ми з Карою вже стикалися з подібною ситуацією. З Марліном.
— Але Марлін був дорослим. А Лайл такий маленький… такий юний. Яка реальна небезпека в тому…
— Уоррен, не заводь волинку на тему «що було б, якщо». Його розум контролював Джеган — в точності так, як і розум Марліна. Ми це вже проходили. Він був смертельно небезпечний.
— Якщо вже я не змогла його втримати, — додала Кара, — то ніщо не могло.
Уоррен зітхнув. Він опустився на коліна і, погладжуючи скроню хлопчика, зашепотів молитву.
Потім піднявся, обтрусив сніг.
— Думаю, це вина Джегана. Зрештою, саме Джеган все це затіяв.
Вдалині Келен помітила солдатів. Вони поспішали на допомогу і вже піднімалися по схилу пагорба. Келен пішла їм назустріч.
— Якщо тобі хочеться так думати.
Кара йшла поруч з нею. Уоррен постояв трохи в нерішучості, потім наздогнав Келен і схопивши за руку, змусивши зупинитися.
— Ти ж маєш на увазі Енн, так?
Келен стримала гнів і уважно подивилася в блакитні очі Уоррена.
— Уоррен, ти теж жертва цієї жінки. Адже тебе забрали в Палац Пророків ще дитиною, вірно?
— Ну так, але…
— Ніяких але. Вони прийшли і забрали тебе. Вони прийшли і забрали це нещасне дитя. — Вона озирнулася на мертвого хлопчика на снігу. Стиснула кулаки, нігті вп'ялися в долоню. — Вони прийшли і забрали Річарда.
Уоррен ласкаво торкнувся руки Келен.
— Я знаю, чим це здається на перший погляд. Пророцтва часто…
— Ось! — Келен вказала на мертве тіло. — Ось воно, пророцтво! Смерть і горе — і все в ім'я пророцтва!
Келен була в люті — Уоррен навіть не намагався з нею сперечатися.
Келен зусиллям волі заговорила спокійніше:
— Скільком ще доведеться безглуздо загинути через збочену вірність пророцтвам, через сліпе прагнення втілити якесь в життя? Якби Енн не послала Верну за Річардом, нічого цього б не сталося!
— Звідки ти знаєш? Келен, я розумію твої почуття, але як ти можеш бути в цьому впевнена?
— Бар'єр спокійненько собі стояв три тисячі років! І зруйнувати його міг лише чарівник, що володіє обома сторонами магії. А таких не було до народження Річарда. Енн послала Верну за ним. Не зроби вона цього, бар'єр і по цей день би стояв. І Джеган з його Орденом так і стирчав би по той бік. Серединні Землі були б у безпеці. І цей ось хлопчина ганяв би десь м'ячик.
— Келен, все не так просто, як тобі здається. — Уоррен з досадою розвів руками. — Я не бажаю з тобою сперечатися, але хочу, щоб ти зрозуміла, що пророцтво здійснюється багатьма шляхами. Воно часто саме шукає рішення. Не пошли Енн Верну за Річардом, цілком могло статися так, що він сам, по зовсім іншій причині, прийшов би туди і зруйнував бар'єр. Хто знає? Як ти не зрозумієш! Можливо, цьому просто судилося статися, а Енн була лише засобом. Не вона, так хтось інший опинився би на її місці. Келен зціпила зуби.
— Скільки ще крові, скільки ще трупів, скільки ще горя потрібно, щоб ти побачив, які нещастя обрушили пророцтва на світ?
Уоррен сумно посміхнувся.
— Я пророк. І завжди хотів бути пророком, щоб допомагати людям. Якби я справді вважав, що пророцтва — це зло, то не присвятив би цьому своє життя. Не забувай, що якби не пророцтво, ти б ніколи не зустрілось з Річардом. Хіба ти не рада, що він увійшов у твоє життя? Я так дуже радий знайомству з ним.
Крижана лють у погляді Келен стерла теплу усмішку з його обличчя.
— Краще самотнє життя без любові, ніж усі ці біди. Я б воліла ніколи не зустрічатися з ним — це краще, ніж усвідомити, що він для мене значить, а потім бачити, як його кидають на скелю фанатичної віри в пророцтва.
Уоррен заховав руки в рукави і втупився в землю.
— Я розумію, ти вправі все так сприймати… Будь ласка, Келен, поговори з Верною.
— Навіщо? Вона виконувала накази Енн.
— Просто поговори з нею. Я ледь не втратив Верну, тому що вона відчувала ті ж почуття, що і ти зараз.
— Верна? — Уоррен кивнув.
