Тисячолітні. Відьма має померти - Анастасія Анпілогова

Наступного ранку дівчина прокинулася і зрозуміла, що лежить у ліжку одна, але поряд на тумбочці було щось гарно складене. Вона підвелася у хмарах ковдри та розгорнула тканину. Виявилося, що це була біла довга шовкова нічна сорочка та білий напівпрозорий халат із широкою стрічкою по краях. Дівчина накинула все це на себе, посміхнулася, здивувалася і пішла шукати хлопця.

Вона не помилилася, прийшовши на кухню. Врант теж був не в обладунках, а в сорочці та щось готував. Він підвів на неї очі.

— Не встиг, — констатував він факт, — Ну гаразд. Подобається?

— Дуже. — Хельга одразу зрозуміла, що він про нічну сорочку та халат.

— Тобі так личить. Ти в ній така гарна. Ти правда завжди гарна, але все ж таки. — Врант посміхався дуже теплою усмішкою, від якої Хельга відчувала піднесену радість, що розповзалася з серця по всіх закутках душі та освітлювала все своїм світлом.

— Що готуєш?

— Піцу. Я перенісся у світ людей, набрав продуктів та хотів зробити тобі сюрприз.

Хельга потім зрозуміла, що Врант узагалі любив готувати. Він часто робив якісь смаколики, намагаючись порадувати дівчину і це у нього добре виходило. Набагато краще, ніж у неї. І це кумедно людське і просте, також їй дуже подобалося в ньому.

Хельга думала, що вона залишається з ним на одну ніч, але лишилася на пів року. Навіщо їй намагатися вбудуватися в сюжет цього світу, якщо вона може залишатися в безпеці та затишку з улюбленим магом? Вона могла б провести в цьому будинку з Врантом цілу вічність, якби вона її мала. Але вічності в неї не було. Не факт, що вона навіть кілька років має. А єдиний шанс на порятунок зниклий кулон, який вона має знайти за будь-яку ціну.