Тисячолітні. Відьма має померти - Анастасія Анпілогова

— Мілорде, може шлюб з іншою гіднішою дочкою і вас, і вашого сина буде найкращим рішенням? Вибирайте будь-яку, щоб загладити провину за негідну поведінку Анабель я готовий погодитися на заручини з будь-якою, хоч із наймолодшою. — з багатозначним поглядом на маркіза, сказав «батько».

«Торгуються, ніби ми вівці на базарі. Які ж вони всі бридкі.»

Лоб маркіза прорізали зморшки, він замислився. Пропозиція, мабуть, звучала досить солодко, враховуючи, що наймолодшій із сестер було одинадцять, а найстаршій двадцять. «Наречені» одна молодша за іншу. Маркізу було близько сорока.

«Фу» — подумала Хельга, уявивши собі, це весілля, якщо він погодиться на пропозицію, але він сумнівався.

— Вирішувати, звичайно, тобі батько, але я погодився б на цю пропозицію. Думаю, вона спокутувала б провину Анабель. І я знаю, з ким би я одружився.

— З ким?

— З Хельгою.

Серце дівчини, несподівано швидко забилося, луною відгукнулося, пульсуючи у скронях кров'ю. «Ніііііі, тільки не це.» — зі стогоном розпачу подумала дівчина.

— Робе, репутація Хельгі ще гірша, ніж в Анабель. Ти у своєму розумі!? Ні, я розумію твої мотиви, вона, звичайно, дуже красива, але ти, що забув, те, що було на полюванні? Про неї кажуть, що вона відьма, що зв'язалася із самим Сатаною і продала йому душу. Вона взагалі у замку? Я після полювання її не бачив.

— Вона у замку. Молиться у своїй кімнаті. — збрехала «мати».

— Ось бачиш батько, я думаю, що на полюванні сталась безглузда випадковість. Вона була б мені найкращою парою. — набув серйозного вигляду Роберт-молодший.

Роберт-старший сумнівався, але не довго:

— Добре. Якщо ти так певен. Я погоджуюсь на цей шлюб. І на свій шлюб з однією з ваших дочок. Але мій шлюб обговоримо після. Мене більше цікавить весілля сина. Йому давно настав час одружитись і стати розсудливою сімейною людиною.

Розмова була закінчена. Хельга першою вискочила з кімнати, де сестри підслуховували. Вона задихалася. Їй не вистачало повітря в цьому мерзенному сірому будинку. Дівчина вискочила у двір і, зробивши кілька важких зітхань, спробувала себе заспокоїти, щоб не привертати до себе увагу слуг, що працювали у дворі.

Частина її душі все ще в паніці кричала, що виходити заміж за Роберта вона не хоче. Раціональна частина її свідомості вже обмірковувала розв'язання проблеми. Дівчина відчувала, що в неї все ще тривожно б'ється серце, але постаралася не помічати страху і тривоги. Їй треба терміново ухвалити рішення.

Хельга має вбити магічним клинком ворога, щоб закінчити ритуал. Вона повинна максимально відстрочити своє весілля. Вбити Роберта буде занадто важко, отже треба убити когось іншого, досить важливого для заручин, щоб відтягнути день весілля на тривалий термін. А також цього когось має бути легко вистежити та вбити. І дівчина усвідомила, хто це може бути.

Але спершу кулон. Вона зробила глибокий вдих, збираючись із силами, і пішла до своєї кімнати. У скрині з сукнями мала бути скринька з прикрасами, але її там не виявилося. Куди вона могла подітися? Хельга вискочила з кімнати та в темному коридорі наскочила на матір. Жінка здивована і злякана дивилася на Хельгу.

— На ловця і звір біжить. — сказала їй баронеса Марія Фармська.

Хель самовдоволено і хитро посміхнулася:

— Так, тільки ти не знаєш, хто з нас ловець, а хто звір.

Дівчина різко дістала клинок із піхов і полоснула ним по кількох підборіддях жінки, під якими була шия. Темно червона кров хлюпнула з порізу. Жінка злякано подивилася на патьоки на сукні, слізно на Хельгу і її м'яке тіло плюхнулося на підлогу. Холодне лезо клинка жадібно ввібрало кров ворога. Ритуал здобуття магічного клинка завершився. Вона зрозуміла, що на неї бризнули краплі крові. Дівчина спеціально розмазала їх, і напустивши на себе переляканий вигляд, побігла коридором. Вона вискочила у святковий чертог, де після завершення переговорів, тепер, як завжди, сиділо багато людей. Вони одразу помітили, що дівчина вся у крові.

— Я вийшла з дверей своєї кімнати… — звівши брови будиночком, сказала, нібито задихаючись, Хельга, — а там матінка…

Всі кинулися в коридор, дивитись, що там сталося.

«…здохла!» — із задоволеною усмішкою, закінчила у своїй голові Хельга.