Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд
В руках її як і раніше була сокира, і Зедд розсудливо вирішив поки не поспішати.
— Не варто загравати з хватами, Еді. Хіба ти забула, як колись позбулася ноги? — Він посміхнувся своєю самою щирою посмішкою і відчепив від балахона троянду. — Не знайдеться в тебе чогось поїсти? Я вмираю з голоду.
Вона мовчки глянула на нього і, притуливши сокиру до стіни, поцікавилася:
— Навіщо ти бути тут, чарівник?
Зедд ступив на ганок і з театральним поклоном простягнув їй квітку так, наче це був безцінний скарб.
— Я не міг більше залишатися далеко від ваших ніжних ласк, мила пані. — Він посміхнувся самою чарівною зі своїх усмішок.
Еді вивчаюче подивилася на нього.
— Це бути брехнею.
Зедд поперхнувся і подумав, що йому треба б трохи краще відрепетирувати посмішку.
— А що за дивний запах я чую?
Не відводячи від нього погляду, Еді взяла троянду і, встромивши її собі у волосся, стала ще красивішою.
— Це бути суп.
Вона взяла його руки в свої. Долоні її були м'якими, а зап'ястя — тонкими.
Слабка усмішка осяяла її обличчя.
— Це бути добре — бачити тебе знову, Зедд. Був час, коли я боялася, що ми вже не зустрітися. Я провела чимало безсонних ночей, думати про долю, яка спіткає всіх нас, якщо ти потерпиш невдачу. Але прийшла зима, світ залишився колишнім, і я зрозуміла, що ти переміг.
Збентежений тим, що його найкраща усмішка не здобула її прихильності, Зедд відповів обережно:
— Даркен Рал зазнав поразки.
— А Річард і Келен? Вони бути в безпеці?
Зедд надувся від гордощів.
— Ще б! Строго кажучи, саме Річард завдав поразки Даркеном Ралу.
Вона знову кивнула:
— Схоже, тобі є про що розповісти. Зедд знизав плечима, немов все це не мало ніякого значення.
— Так, небагато.
Еді продовжувала посміхатися, але Зедду здалося, що погляд її білих очей проникає йому прямо в душу.
— У тебе повинна бути причина бути тут. І боюся, ця причина мені не сподобається.
Зедд спохмурнів і поправив своє сиве волосся.
— Прокляття, жінко, ти збираєшся почастувати мене цим своїм супом чи ні?
Еді нарешті перестала свердлити його поглядом і повернулася до дверей.
— По-моєму, того, що я наварила, вистачить навіть тобі. Заходь і закрий за собою двері. Я не хочу серед ночі знову ганятися за хватом.
Запросила ввійти. Ну що ж, поки все йде гладко. Зедд прикинув, що саме доведеться їй розповісти. Будемо сподіватися, не все. Ось вона, робота чарівника — використовувати людей. Особливо огидно, що доводиться використовувати тих, кого любиш. Дуже любиш.
Зедд допоміг Еді підняти стільці і стіл, зібрати розсипані по підлозі кружки та миски, а потім почав розповідати про те, що сталося з тих пір, як вони розлучилися в останній раз. Він почав з того, як вони минули кордон, захищені, хоча б частково, кістяним амулетом, який Еді дала йому на прощання. Цей амулет на шкіряному ремінці як і раніше висів у нього на шиї, і Зедд не бачив причин з ним розлучатися.
Еді слухала не перебиваючи. Коли Зедд дійшов до того, як Річард потрапив в полон до Морд-Сіт, вона відвернулася, але Зедд зауважив, що плечі її тремтять. З навмисною безпечністю Зедд згадав про те, що Даркен Рал відібрав у Річарда нічний камінь, який дала йому Еді.
Еді нагнулася, щоб взяти з підлоги тільки що впалу миску, і Зедд скорчив у неї за спиною пику.
— Цей камінь ледь мене не угробив. За його допомогою Даркен Рал заманив мене в пастку. Я був тоді на волосині від Підземного світу. Ти мало не вбила мене, віддавши його Річарду.
— Не будь таким твердолобим дурнем, — фиркнула Еді. — Ти бути досить спритним, щоб врятуватися. Якби не нічний камінь, Річард міг бути убитий, коли проходив кордон. Даркен Рал бути переможцем і зараз, без сумніву, терзав би твою душу. Віддавши його Річарду, я врятувати тобі життя, чарівник.
— Ця штука була небезпечною! — Заявив Зедд, потрясаючи здоровенною кісткою, підібраною з підлоги. На полицях у Еді подібних кісток було навалом. — Не можна роздавати такі речі, як льодяники. В усякому разі, без попередження.
Є від чого обуритися! Він мало не потрапив у Підземний світ через той камінь. Ця жінка могла хоча б зобразити розкаяння.
Зедд перейшов до розповіді про те, як Річарду вдалося вирватися, хоча накинута на нього чарівна мережа змінила його вигляд, і про напад Кводу. Насилу зберігаючи спокій, він повідав Еді про те, що сталося з Келен і як вона закликала Кон Дар і знищила нападників. Закінчив він тим, як Річард обдурив Даркена Рала і змусив його відкрити не ту шкатулку.
Зедд пояснив, що магія Одена покарала Даркена Рала за помилку. Посміхаючись про себе, Зедд під кінець додав, що Річард знайшов спосіб обійти магію сповідниці, і тепер вони з Келен вільні любити один одного, скільки їм заманеться. Про те, в чому саме полягає цей спосіб, Зедд промовчав. Про це не належало знати нікому.
Він був задоволений, що йому вдалося розповісти все, що він хотів, не особливо заглиблюючись в деякі надміру болючі моменти. Нічого ятрити старі рани. Еді не стала задавати питань; вона підійшла і поклала руку йому на плече, ніби кажучи, що рада тому, що їм всім вдалося вижити і перемогти.
Зедд теж мовчав. Він розповів все — принаймні все, що збирався. У кутку валялися розкидані кістки, і Зедд почав допомагати
