Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Террі Гудкайнд

— Що могло статися, якби я спробувала пройти без вас?

— Важко сказати. Різні щити діють по-різному. Давай зупинимося на тому, що пройти тобі не вдалося б. У цього щита немає попереджень, тому, думаю, ти могла б залишитися в живих. Нам доведеться проходити через щити, які можуть миттєво відокремити плоть від кісток.

Вона дивилася мовчки, не протестуючи. Знаючи наскільки Морд-Сіт не люблять магію, він бачив, яких зусиль коштувало їй подолати свій природний опір.

Позолочені двері вивели їх у зал, в якому все: і підлога, і стеля, і стіни були зроблені з білого мармуру. Це було частиною заклинання, що перешкоджає ворожим чарівникам знешкодити щити за допомогою заклинань, що використовують колір. Захисні бар'єри були встановлені в обох кінцях залу. У дальньому кінці Зедд провів Рікку через другий щит — на цей раз вона відчула страшний жар. Вийшовши із залу вони спустилися на кілька прольотів по чорній мармуровій драбині, біля основи якої виявилася розвилка з трьох вузьких коридорів. Вони знову повернули в лівий. Сфера в руках чарівника утворювало навколо них кільце світла, поки вони швидко йшли по грубо висіченому кам'яному тунелю, який підходив до кількох однакових кімнат, стіни яких були складені з необроблених кам'яних блоків.

У деяких кімнатах було по два бокових виходи, у деяких по три або чотири. Ці виходи вели в інші схожі приміщення, розташовані на одному рівні, але щоб потрапити в деякі, доводилося долати кілька сходинок.

Кімнати розрізнялися за розмірами, в деяких попадалися навіть меблі. Десь стіни були оштукатурені і навіть пофарбовані, хоча облуплена фарба була настільки старою, що визначити її колір часами було зовсім неможливо. З першого погляду можна було подумати, що стіни мають однаковий брудно-сірий колір, якого надавала їм пилюка, що осіла за багато століть.

Дитиною Зедд любив на цілий день загубитися в лабіринтах кімнат. У цих приміщеннях настільки рідко хто-небудь бував, що часом на підлозі можна було розгледіти старі сліди, відмінно помітні на брудній підлозі.

Пройшовши незліченний ряд кімнат, вони, нарешті, вийшли в широкий коридор з сірих гранітних блоків. Хоча коридор і був широким, стеля його нависала так низько, що вони були змушені пригнутися, щоб не битися об нього головою. У цьому порожньому коридорі відчувалося щось зловісне. Одного разу їм попалося кілька скоб з укріпленими на них світними сферами. Кілька разів їм траплялися грубо висічені кам'яні сходи, що виходять в цей коридор. Іноді відкривалися проходи в більш високі бічні зали.

В кінці низького коридору вони, нарешті, увійшли в прохід, оштукатурений і пофарбований фарбою пісочного кольору. Ряд колон уздовж стін надавав йому деяку урочистість. Пройшовши приблизно половину шляху, Зедд, нарешті, зупинився. Він вказав вгору.

— Он там… Ця решітка пропускає повітря в підвали Башти.

Рікка роздивлялася виту решітку. — Ось ця книжка?

Решітка, викувана з товстих залізних брусків, і правда мала форму розкритої книги. Мабуть, це повинно було означати, що призначена вона була для приміщень, де розташовувалися бібліотеки.

— Саме так. Ця решітка допоможе тобі запам'ятати місце, де потрібно повернути. Цей коридор із гратами — головний прохід. Сюди, до цього місця, можна потрапити кількома шляхами, також як і звідси можна дістатися в будь-яку частину Замку. Але тільки з цього місця, під гратами, ти можеш побачити потрібний нам зал. — Він вказав у бік маленького непомітного проходу. — Це — єдиний спосіб дістатися туди, куди ми йдемо.

Зедд спостерігав, як Рікка уважно оглянулася навколо і ще раз глянула вгору на решітку. Нарешті, вона впевнено кивнула, і вони рушили в бік маленького залу.

Зал являв собою ряд кімнат. Зедд припускав, що колись вони використовувалися для зберігання різного роду запасів, і в одній з них все ще лежало безліч якихось інструментів. Зовні, в дальньому кінці розташовувалися декілька невеликих комірок, видовбаних прямо в скелі, до них вели квадратні проходи. У центрі починалося кілька коротких, але звивистих коридорів, що вели ще нижче. Вони йшли повз порожні кімнати, іржаві двері були зачинені. Місцями стіни були повністю покриті шаром павутини. Подекуди в підлозі траплялися ями, заповнені гнилою водою, в якій плавали давно зогнилі трупи щурів. Вони мовчки пробиралися через всі перешкоди, щоб скоріше добратися до більш високої і рівної підлоги.

Вийшовши з лабіринту, вони наткнулися на спіральні кам'яні сходи, що йшли в непроглядну пітьму. Магічна сфера, відкидаючи різкі тіні, розігнала темряву, не порушувану вже багато сотень років. Сходинки були зовсім вузькі — лише одна людина з великою обережністю могла спускатися по них. Вся конструкція нагадувала стравохід величезного кам'яного монстра.

Внизу, біля основи драбини, виявилися невеликі отвори, що служили вентиляційними шахтами Замку Чарівників. Шматочки кварцу поблискували в променях світла, немов зірки, коли промені світла падали на них. Зедд повів Рікку до однієї з блискучих стін, де починалися чергові вузькі сходи. Перед тим, як почати спускатися, вони деякий час дивилися вниз у темряву.

Спустившись, вони послідували по вузькому коридору, немов по розлому, що прорізував фундамент Замку. Іскристий кварц в темному коридорі надавав навколишньому приміщенню схожість із зоряним небом. Раптово частина стіни праворуч обрушилася, і якби коридор складався з більш м'якого матеріалу, вони обидва були б вже поховані живцем. Без всякої надії на порятунок, бо знайти їх у цьому місці не зміг би ніхто.

Фундамент цієї частини башти був зведений трохи осторонь від сусідніх скель, що складалися з більш м'якої породи, на випадок, якщо б важкі плити почали зміщуватися. Ці плити були врізані в тверду скелю, на якій і стоялв Замок. Прохід, хоч і вузький, давав можливість пройти там, якщо виникала необхідність оглянути споруду зовні. Зедд кожен раз дивувався, коли бачив, у якому відмінному стані знаходилися кам'яні блоки — йому жодного разу не вдавалося знайти жодної вади. Звичайно за тисячі років існування Замку на деяких плитах з'явилися тріщини, однак жодна з них не загрожувала серйозними проблемами. В кінці проходу їм відкрився ще один сходовий марш. Вони знову взялися спускатися в чорну, як смола, темряву.

— Чи буде цьому край коли-небудь? — Запитала Рікка.

Зедд озирнувся через плече, піднявши палаючу сферу,