Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд
Ніккі сковтнула і заговорила.
— Найкраще зараз — це дізнатися у Джебр, де може знаходитися Річард. Потрібно з'ясувати у неї як можна більше, і тоді ми зможемо щось вжити. Якщо будемо діяти, то отримаємо шанс допомогти йому.
— Якщо він ще живий. — Сказала Рікка.
Ніккі блиснула очима в бік Морд-Сіт і зціпила зуби.
— Він живий!
Рікка стушувалася.
— Я просто сказала…
— Ніккі права. — Наполягала Кара. По її щоці скотилась сльоза. — Ми ж говоримо про лорда Рала. Він живий!
— Тим не менше, — вимовив чарівник з болем у голосі, — ми повинні бути готові до найгіршого.
Помітивши погляд Кари, Зедд спробував посміхнутися.
— Слова не стають реальністю тому, що вимовлені вголос. Вона або є, або немає. Я тільки кажу, що потрібно бути готовими до будь-якої випадковості, ось і все. Це розумно. Саме так вчинив би Річард, втративши одного з нас. І він би хотів, щоб так само чинили й ми, станься щось з ним. Хіба ви б не очікували, що він стане боротися, якби хтось із вас потрапив би у біду? Ми не можемо просто відмахнутися від того, з чим зіткнулися. Річард хотів би, щоб ми боролися. Билися заради самих себе.
У цей момент Ніккі, як ніколи раніше, раптом усвідомила, що це говорить сам Перший Чарівник. Тепер вона зрозуміла, звідки взялася у Річарда така вражаюча рішучість.
Кара пильно подивилася на чарівника.
— Ви говорите так, ніби він уже мертвий. Але це неправда.
Зедд посміхнувся і згідно кивнув. Правда, усмішка вийшла непереконливою.
— Мені треба поговорити з Джебр, — сказала Ніккі. — Прямо зараз, не відкладаючи. Що ще вона може розповісти зі своїх видінь?
Зедд зітхнув.
— Зовсім небагато. Це видіння — перше за кілька років. І воно не тільки несподіване, але і непереборно жахливе. Я став побоюватися, що Річард правий, і її дар бачення зникає через загальне зникнення магії. У всякому разі слабіючий дар Джебр підтверджує це. Коли вона у свідомості і здатна зв'язати образи воєдино, її пророцтва все одно виглядають уривчастими і неповними.
— Можливо, ми допоможемо їй скласти загальну картину.
Слова Ніккі прозвучали досить м'яко. Але для себе вона твердо вирішила змусити провидицю зробити все, що потрібно.
Зедд, схоже, не вірив, що з цього щось вийде, але явно вважав за краще діяти, ніж віддаватися безплідним міркуваням.
— Сюди, — сказав він, розмашисто розвернувся і швидко пішов уперед в напівтемний коридор.
Вони зупинилися біля невеличких дверей з червоного дерева з заокругленим верхом, які були покриі складним візерунком у вигляді лоз і листя. Зедд обережно постукав і, очікуючи відповіді, обернувся до Рікки.
— Приведи Натана. Передай, що це терміново і нехай пакує речі. Йому доведеться відразу виїхати.
Ніккі підозрювала, про що Зедд збирається просити Натана, але примусила себе викинути непотрібні думки з голови. Зараз не варто було намагатися уявляти неймовірне. Потрібно було зосередитися на вирішенні. Вона повинна змусити Джебр розповісти, де зараз Річард і що з ним трапилося. У разі необхідності, Ніккі мала намір використати свій дар.
Рікка побігла по коридору. Зедд постукав ще раз, трохи голосніше. Коли знову ніхто не відгукнувся, він обернувся до Ніккі і змахнув рукавами свого простого балахона. Старий був явно стурбований.
— Ти не відчуваєш нічого… незвичайного?
Ніккі була так занурена в свої думки і емоції, що не звернула на це ніякої уваги. Адже вони були під захистом Замку. Тут всюди розставлені щити, щоб захистити його мешканців від нежданих гостей.
Вона відклала в сторону міркування і зосередилася на своєму хань.
— Тепер, коли ви запитали, я відчуваю щось… дивне.
— Що дивне? — Запитала Кара; ейдж миттєво стрибнув до неї в руку. Вона була враженою тільки мить, потім прийшло розуміння.
Ніккі м'яко прибрала долоню чарівника з ручки дверей, перш ніж він зміг відкрити двері.
— Там з нею хтось є? Том або Фрідріх?
Зедд несхвально подивився на неї.
— Наскільки я знаю — нікого. Ці двоє пішли в дозор. З Джебр сидів я, поки не відчув, що прийшли ви з Карою. Вона спала. Я хотів бути поруч, якщо вона прокинеться і зможе розповісти ще щось про свої видіння. Я пішов зустрічати вас, сподіваючись, що Джебр помилилася щодо Річарда. Енн і Натан в той момент спали. Я вважаю, можливо, це хтось з них.
Ніккі, вже злегка стривожена своїми відчуттями, похитала головою.
— Це не вони. Хтось інший.
Зедд спантеличено втупився у порожнечу: здавалося, він уважно прислухається до чогось. І Ніккі знала, що це означає. Він робив те ж, що і вона сама — за допомогою дару намагався побачити те, що не можна побачити очима і відчути все, що можна. Намагався відчути присутність живої душі. Тим не менше, наскільки могла відчути Ніккі, тут були тільки троє: вона сама, Зедд і Кара. Та ще, по той бік дверей, слабо позначалося присутність Джебр.
Але було там щось ще: неясна, туманна присутність. І відчувалося воно інакше, ніж, якби за дверима ховався жива людина. Схоже відчуття з'являлося у Ніккі зовсім недавно. Вона спохмурніла, намагаючись пригадати.
— Я розставив додаткові щити по цій частині замку, — пояснив Зедд.
— Знаю. Я відчуваю їх.
— Ніхто не проходив через них. Я б дізнався. Добрі духи! Через ці пастки не проскочила б навіть миша!
— Може це через те, про що говорив лорд Рал? — Тихо запитала Кара. — Я маю на увазі порушення в магії. Може, вони якось вплинули на ваш дар і тому ви відчуваєте те, що відчуваєте.
Зедд кинув на Морд-Сіт невдоволений погляд.
— І
