Як я стала королевою - Ольга Обська

Аліса ще не встигла повною мірою насолодитися абсурдністю своїх спогадів, як до неї в кімнату завітав гість. Все той же володар південної гарячої крові, так само без стуку.

І поки безцеремонний гість наближався до крісла, з прищуром скануючи нове вбрання Аліси, зімпровізоване з покривала, у неї в голові встиг прокрутитися наступний фрагмент спогадів. Красень-італієць, виявляється, теж давав їй клятву вірності, а потім завів під склепіння арки. Вся ця процедура дуже нагадувала якийсь середньовічний шлюбний обряд.

Їх що, одружили????

Оце Аліса влипла! Захотілося вилаятися. Якесь повне хансоку-маке, як говорив тренер (цей термін означає найгірше, що буває в дзюдо — десять штрафних очок і дискваліфікацію), говорячи зрозумілою мовою повний швах і капець.

Аліса, певна річ, не сприймала все, що сталося, всерйоз, чого не скажеш про італійську величність. У його пекучому погляді їй з самого початку ввижалися власницькі нотки, ніби він має на неї якісь права.

— Бачу, що ти прийняла еліксир, — кивнув він на порожній флакончик у її руках, — отже, все пригадала.

Ще не все. Дехто прийшов і перервав спогади.

— Поки я не питатиму, хто ти і чому опинилася на місці Меліси. У нас мало часу, — він сів у крісло навпроти Аліси. — Під балконом уже зібрався народ, який чекає вітальної промови новоявленої королеви. Три дні ми переносили цю подію, але далі не можна тягнути.

А нічого, що в Аліси безліч запитань? Починаючи з найпростішого:

— Де я все таки?

— Запитання потім, — величність глянув грізно. — На нас чекає довга розмова, але почекай з нею до вечора.

Цього разу він взагалі виглядав зловісно, виправдовуючи свою тиранську сутність. Але в Аліси не виходило хоч трохи його боятися, тому що він продовжував бути дуже привабливим навіть в образі кровожерливого деспота.

— Ти дала клятву вірою і правдою служити Парлеанському королівству. Настав час виконати обов'язок — зачитати перед вірнопідданими промову.

Ще годину тому Аліса перебувала у владі якогось дурману і сприймала те, що відбувається, як барвистий історичний фільм, але тепер голова майже прояснилася і Аліса не могла не помічати, що потрапила в абсолютно сюрреалістичну ситуацію. Король, царство, палац. Звідки вони взялися? Фантазія, що розігралася, підказала дивну гіпотезу: що як Аліса потрапила в минуле? Те дзеркало в підвалі музею могло виявитися порталом: з одного боку дзеркала — сучасність і прогрес, з іншого — середньовіччя, а можливо, ще гірше — паралельна реальність.

Напевно, нормальна людина не стала б всерйоз розглядати абсурдну ідею з потраплянням у минуле, але Алісі нічого іншого не залишалося. Інших ідей просто не було. Вона вирішила, що спочатку, поки не придумається щось більш правдоподібне, вважатиме цю версію робочою. У її імені, мабуть, така карма. З-поміж її друзів лише лінивий не пожартував про «Алісу в країні чудес» та «Алісу в задзеркаллі». Ну от і добігалася. Ось воно — твоє королівство чудес.

У двері постукали, що стало несподіванкою. Невже хоч хтось тут все ж таки знає правила пристойності?

— Промова готова, мій королю, — у кімнату зайшов Жанкарло з очима, як завжди сповненими лукавства.

А він, виходить, не просто лікар, а ще й права рука короля — промови пише.

Передавши величності аркуш паперу, прес-секретар та лікар в одному флаконі з поклоном попрямував до дверей.

— Слухатиму виступ королеви разом із вірнопідданими — під балконом, — вважав за потрібне повідомити він, ніби питання про те, що Аліса виголошуватиме промову, вже вирішено.

Щойно Жанкарло зник у дверях, король теж підвівся з крісла.

— Я пришлю камеристок, щоб допомогли тобі одягнутися до виступу. Поспішай, моя королево, ти маєш зачитати промову до заходу сонця.

Командують тут. Аліса мала кілька варіантів, як відреагувати на спробу маніпулювати собою: від істерики до демонстрації ще одного прийому дзюдо. Більше душа лежала, звісно, до другого. Скільки себе пам'ятала, вона ніколи не впадала в істерику, ба більше, навіть не знала, як це робиться. Хоча і прийоми дзюдо краще приберегти для більш слушного випадку. Вона чомусь не сумнівалася, що такий випадок незабаром підвернеться, а поки що вирішила все ж таки зробити те, чого від неї хочуть — один раз виконати обов'язки королеви: зачитати промову. Це буде тактично вірним рішенням у поєдинку, який їй нав'язали. Дзюдоїсти знають, що вибір правильної тактики — половина успіху.

Судячи з того, що весь текст промови помістився на одному невеликому аркуші — справа там на кілька хвилин. Ось тільки потрібно скористатися ситуацією і вибити собі якісь преференції. Видно, що для короля дуже важливо, щоб виступ королеви відбувся. Нерозумно було б не зіграти на цьому.

— Ти хочеш, щоб перед вірнопідданими виступила королева? — спитала Аліса безпристрасно.

— Так, — кивнув тиран, не здогадуючись, куди вона хилить.

— Боюсь, це не можливо. Тут немає королеви. Або ти називаєш королевою ту, хто не має нічого? Навіть особистого простору? У її покої входить будь-хто, хто забажає, без стуку та попередження.

Його спекотна величність, звичайно, зрозумів, що це камінь у його город і трошки розлютився — приблизно наполовину від того, як він розлютився, коли Аліса кинула його через стегно.

— Чого ти хочеш?

— У двері цієї кімнати має бути врізаний замок, ключ від якого буде лише в мене.

Вираз обличчя його лютості став кровожерливо-уїдливим.

— Не розумію, як ти могла не помітити королеву в цій кімнаті. Хто ж тоді, на твою думку, так по-королівськи хитро шантажує мене? — він подивився на годинник. І, напевно, переконавшись, що часу на торги не залишилося, простягнув Алісі аркуш з текстом. — Якщо встигнеш виголосити промову до заходу сонця, замок буде.

Вона з відчуттям невеликої перемоги подумки усміхнулася собі. Два-нуль на її користь. У той момент Аліса навіть не уявляла, коли і як стане в нагоді їй те, що вона щойно виторгувала.