Обурливо гарна, або Ліки Його Високості - Ольга Обська · автор

У Сніжани з самого ранку було передчуття, що трапиться щось погане, але трапилося, навпаки, дуже добре — Крайдан прийшов до тями. Усі три дні, що він був непритомний, їй було тривожно, хоч Тельмар і запевняв, що організм Магістра впорається. У грудях постійно нило і палило. А тепер ніби камінь з душі впав.

Їй не терпілося зазирнути до Крайдана, побачити на власні очі, що він одужує. Але чомусь вона не наважилася поки що його потурбувати. Відклала відвідини до вечора. Однак сама думка, що Магістр одужує, викликала такий підйом духу, що здавалося ноги ступають, не торкаючись підлоги — Сніжана просто летіла.

А летіла вона, до речі, до кабінету Тельмара. Цілитель взявся за неї не на жарт. Заняття проходили з ранку до пізнього вечора з перервами лише на заходи фестивалю. І то король наказав Сніжані брати участь лише в короткій офіційній частині кожного дійства — решту часу вона мала присвячувати навчанню. Сніжана здогадувалася, що це все неспроста. У неї вже майже не залишилося сумнівів, що король чимось хворий і хоче, щоб Сніжана підключилася до його лікування, щойно трохи освоїться в тутешньому цілительстві.

Їй подобався такий розвиток подій. Чим більше нею буде задоволений Арттерик, тим більша ймовірність, що він виконає обіцянку повернути Сніжану додому. Тим більше і Демір, за допомогою якого Його Величність міг би виконати обіцянку, останнім часом поводився не вороже. Мабуть, відповідально віднісся до наказу короля опікуватися Сніжаною. Загалом, вона була сповнена оптимізму, що їй вдасться після закінчення фестивалю повернутися додому.

Єдиною проблемою залишався Твінсен. Відкрито він не демонстрував знаки уваги. Натомість перейшов до тактики таємного нагляду. Щодня надсилав подарунки, які Сніжана повертала, не відкриваючи. Але він із потроєною завзятістю слав і слав їх знову.

Тельмар уже чекав Сніжану в своєму кабінеті. Він почав заняття з повторення пройденого. Спочатку вона мала працювати з потоками білої еоли. Це у Сніжани вже легко виходило. Вона сама дивувалася собі. Досі не розуміла, як це їй вдається. Але щоразу по команді Тельмара вона майже без зусиль направляла в пентаграму Тієрель невелику кількість позитивної цілющої енергії, яка відчувалася як приємне тепло. При цьому долоня ставала гарячою, але не настільки, щоб вкритися пухирями.

З учорашнього дня Тельмар почав навчати Сніжану ще й роботі з чорною еолою. Це було значно небезпечніше, адже чорна еола викликає хвороби та смерть. Вправа полягала в тому, щоб покласти одну руку на пентаграму Панарель, яка могла накопичувати трохи негативної енергії, а другу руку опустити в посудину з водою, і спробувати перенаправити чорну еолу з пентаграми у воду. Причому робити це потрібно було дуже швидко і точно, не даючи негативній енергії затримуватись у власному організмі.

Звісно, при першій спробі у Сніжани нічого не вийшло. Чорна еола, яка відчувалася як неприємний холод, що пробрався через руку всередину Сніжани, у воду перетікати не поспішала. Гидке відчуття. Нудота, гіркота у роті, запаморочення, болючі спазми м'язів. Тельмар, певна річ, підстрахував — довго мучитися не дав. Однією рукою стиснув долоню Сніжани, іншу опустив у посудину з водою. Вода миттєво стала чорною. А всі неприємні відчуття та біль минули.

Так повторювалося багато разів, перш ніж у Сніжани почало щось виходити. Вчора вона повернулася від Тельмара вичавлена як цитрина. Але сьогодні у неї все вийшло з першого разу. Однак вона не дуже тішилася. Досвід навчання в медінституті підказував не задовольнятися досягнутим, а повторювати десятки разів, доки дія не буде доведена до автоматизму.

— Вперта, — поплескав по голові Тельмар.

Хвалив цілитель дуже рідко. Тим приємніше було почути від нього цю скупу похвалу.

Новою темою сьогоднішнього заняття була діагностика. Тельмар, як завжди, ходив туди-сюди по кабінету із закладеними за спину руками.

— Тепер ти уявляєш, що таке чорна еола. Сподіваюся, розумієш, як важливо для цілителя вміти визначати, де саме вона зосереджена у хворого. Шкода у нас мало часу, але, взагалі-то, перш ніж приступати до такої складної теми, наставник вкрай прискіпливо приймає у учня іспит на знання анатомії. Тому що немає для лікаря гріха страшнішого, ніж неправильно визначити, де зосереджена чорна еола, і почати лікувати не від тієї хвороби.

Тельмар міг би не лякати Сніжану тим, чим небезпечні помилки у постановці діагнозу. Студентам-медикам на заняттях наводили безліч прикладів того, до яких жахливих наслідків призводять лікарські помилки. Взяти хоча б відому байку, як пацієнта із запаленням апендикса переплутали з пацієнтом, якого готували до операції з ампутації кінцівки, і в результаті він втратив не апендикс, а здорову ногу. Хотілося вірити, що це не випадок з практики, а всього лише спеціально придумана страшилка, щоб студенти-медики зарубали собі на носі, як важливо правильно діагностувати хвороби і перед тим, як почати лікування, сто разів усе перевірити ще і ще раз.

— Я добре знаю анатомію. І чудово розумію, чому небезпечно неправильно визначити тип недуги, — запевнила Сніжана.

Тельмар скептично похитав головою, проте продовжив заняття.

— Чорну еолу хворого найлегше побачити, якщо покласти йому долоню на груди. Практикуватися будеш на мені, — з тяжким зітханням сказав Тельмар. У цьому зітханні Сніжана вловила докір, що, мовляв, більше нема на кому — не довірить він недоучці справжнього пацієнта.

Цілитель скинув камзол, сів на стілець поруч зі Сніжаною і розстебнув сорочку, оголюючи груди. Всупереч очікуванням, тіло Тельмара виявилося чистим та свіжим. Що ж він так за одягом не стежить?

— Притисни ліву долоню до серця і заплющ очі, — скомандував Тельмар.

Сніжана послухалася.

— Стеж за серцебиттям. Відчуй, як воно прокачує по судинах кров. Влови ці потоки. Іди за ними. Ти маєш заглянути в кожен куточок тіла. Там, де зосереджена чорна еола, ти відчуєш темряву та смертельний холод. Але не відволікайся на дрібниці. У літньої людини можуть бути невеликі затемнені вогнища — це нормально, природна старість. Вона не є небезпечною, поки не стала вугільно чорною.