Буря Мечів - Джордж Мартін
Він підійшов до кремезного чолов’яги, на вигляд лазарянина, та щосили вбатожив його канчуком, лишивши на мідній щоці кривавий слід. Євнух тільки кліпнув, але, попри кров, не ворухнувся.
— Ще раз? — запитав у нього Кразнис.
— Як зволите, ваша вельможносте.
Важко було вдавати, що нічого не розумієш. Дані поклала долоню на Кразнисову руку, поки він удруге не здійняв канчука.
— Перекажи доброму пану, що я вже переконалася, які незаплямовані дужі та як хоробро переносять біль.
Кразнис хихикнув, вислухавши її слова в перекладі валірійською.
— Перекажи цій неотесаній західняцькій повії, що мужність тут ні до чого.
— Добрий пан каже, не в мужності справа, ваша світлосте.
— Скажи їй, хай пролупить баньки.
— Він просить вас дивитися уважно, ваша світлосте.
Кразнис перейшов до наступного євнуха у шерезі — височенного юнака, блакитноокого, з лляною чуприною типового лісянця.
— Меч,— звелів він.
Євнух опустився навколішки, витягнув з піхов клинок і простягнув його руків’ям уперед. Тесак був короткий, ним краще колоти, ніж рубати, але гострий як лезо.
— Підведися,— скомандував Кразнис.
— Ваша вельможносте.
Євнух став на ноги, і Кразнис мо Наклоз повільно провів мечем йому по тілу, лишаючи тонку червону лінію на животі й між ребер. А тоді завів кінчик леза попід пипку й почав підрізати.
— Що він робить? — вигукнула Дані до дівчинки, коли кров побігла чоловікові по грудях.
— Скажи корові, щоб не мукала,— мовив Кразнис, не чекаючи на переклад.— Великої шкоди йому не буде. Чоловікам пипки не потрібні, а євнухам тим паче.
Пипка вже висіла на ниточці. Кразнис різонув — і вона полетіла на бруківку, а на грудях лишилося кругле червоне око, що рясно плакало кривавими сльозами. Євнух і не ворухнувся, поки Кразнис не повернув йому клинка — руків’ям уперед.
— Ось, з тобою я закінчив.
— Відданий вам радий був прислужитися.
Кразнис повернувся до Дані.
— Бачите, він не відчуває болю.
— Як таке можливо? — поцікавилася вона через тлумачку.
— Вино мужності,— почула вона у відповідь.— Це насправді зовсім не вино, це зілля робиться зі смертельної красухи, личинок кривавої мухи, коріння чорного лотоса і ще багатьох компонентів, які тримають у секреті. З самого дня кастрації хлопці його п’ють з кожною трапезою, і з кожним роком менше й менше відчувають біль. Це робить їх безстрашними в бою. І тортури до них застосовувати марно. Скажи дикунці, що незаплямованим можна сміливо довіряти таємниці. Можна виставляти їх на варту під час проведення нарад і на двері власної спальні, не боячись, що вони щось там підслухають.
У Юнкаї і Міріні євнухів бува роблять, просто обрізаючи хлопчикам тестикули, а прутень лишаючи. Такі істоти дітей мати не можуть, але часто здатні на ерекцію. І з цього самі проблеми. Тому ми обрізаємо і прутень, не лишаючи нічого. Незаплямовані — найчистіші створіння на землі,— Кразнис знову широко й білозубо посміхнувся до Дані й Аристана.— Я чув, у Сімох Королівствах є люди, які дають сувору обітницю непорочності, не мають дітей і живуть тільки своїм обов’язком. Це правда?
— Так,— сказав Аристан, коли йому переклали запитання.— Орденів таких багато. Мейстри Цитаделі; септони і септи, які служать Сімом; німотні сестри мертвих; королівська варта й Нічна варта...
— Бідолахи,— проричав рабовласник, вислухавши переклад.— Люди для такого не створені. Всі їхні дні минають у муках спокус, та це і дурню ясно, і сумнівів немає, що більшість із них таки не можуть перебороти себе. А от незаплямовані — геть інша справа. Вони вірні своїм мечам так, як ваші побратими навіть сподіватися не можуть. Їх не може спокусити ні жінка, ні чоловік.
Дівчинка у ввічливішій формі переказала зміст його слів.
— Спокуси бувають не тільки плотські,— заперечив Аристан Безстрашний, коли вона закінчила.
— Для людей — так, для незаплямованих — ні. Мародерство їх не цікавить так само, як і ґвалт. У них немає нічого, крім зброї. Ми навіть імен їм не дозволяємо мати.
— Імен? — Дані нахмурилася до маленької тлумачки.— Це правда — те, що каже добрий пан? У них немає імен?
— Так, ваша світлосте.
Кразнис зупинився навпроти гіскарця, схожого на нього як брат, тільки вищого і м’язистішого, і легенько ляснув батогом по невеличкому бронзовому медальйону на ремені, який лежав у нього під ногами.
— Ось його ім’я. Запитай у вестероської хвойди, чи вміє вона читати гіскарські символи.
Дані зізналася, що не вміє, і тоді рабовласник обернувся до незаплямованого.
— Як тебе звати? — запитав він.
— Відданого вам звати Червона Блоха, ваша вельможносте.
Дівчинка переказала діалог загальною мовою.
— А як звали вчора?
— Чорний Щур, ваша вельможносте.
— А позавчора?
— Брунатна Блоха, ваша вельможносте.
— А перед тим?
— Відданий вам не пригадує, ваша вельможносте. Синя Жаба, здається. Чи Синій Черв’як.
— Перекажи їй, що у них у всіх такі імена,— звелів Кразнис дівчинці.— Це нагадування, що кожен окремо вони — ніхто. У кінці дня медальйони з іменами вкидаються в порожню діжку, а на світанку кожен витягає те, що попадеться.
— І це божевілля! — сказав Аристан, почувши таке.— Як може людина пам’ятати щодня нове ім’я?
— Хто не може, тих вибраковують, так само як і тих, хто не в змозі цілий день бігати з повною викладкою, чи глупої ночі дертися на гору, чи пройтися по розжареному вугіллю, чи зарізати немовля.
Тут Дані не втрималася — скривилася. Цікаво, він бачив, чи він у своїй жорстокості нічого не помічає? Вона швидко відвернулася та з застиглим обличчям вислухала переклад. Тільки тоді вона дозволила собі зауважити:
— І чиїх немовлят вони ріжуть?
— Щоб заслужити шпичастий шолом, незаплямований має піти на невільничий ринок, знайти там плаксиве немовля і вбити в матері на очах. Таким чином ми пересвідчуємося, що в них не лишилося жодних слабкостей.
Дані відчула, що зараз зомліє. «Це все спека»,— вмовляла вона себе.
— Забираєте дитину з рук матері, вбиваєте в матері на очах, а потім відкуповуєтеся від її болю срібняком?
Коли Кразнису мо Наклозу це переклали, він голосно розреготався.
— От слинява дурепа! Скажи цій вестероській повії, що платиться власнику, а не матері. Красти незаплямованим не можна,— він постукав канчуком по нозі.— Мало