Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс

— Якщо ви так чи інакше збираєтесь вкоротити мені віку, — запитав Марк, — то навіщо влаштовувати весь цей фарс зі звинуваченням у вбивстві?

— Перед тим, як продовжити, — мовив Фрост, — хочу попросити вас бути максимально об’єктивним. Обурення і страх — це наслідок хімічних процесів в організмі, як, зрештою, і та чи інша реакція один на одного чи стосунки між людьми загалом. Мусите підходити до своїх почуттів об’єктивно. Не дозволяйте їм відволікати свою увагу від фактів.

— Розумію, — похмуро кинув Марк, постаравшись, щоб водночас у його голосі прозвучала і слабка надія — як свідчення готовності до співпраці. Після того, як в останні години Белбері постало в нього перед очима у зовсім новому світлі, він твердо постановив не вірити жодному слову і не погоджуватися на жодні пропозиції (не надто, втім, це афішуючи). Важливо було не дати знову себе переконати, будь що зберегти впевненість у тому, що перед ним — вороги, бо він уже відчував, як всередині заворушилася давня спокуса: а може, все ж піддатися… може, те, що вони кажуть, бодай почасти — правда?

— Висунуте проти вас звинувачення і зміни у ставленні до вас з боку керівництва — це частина спланованої програми, яка має чітко визначену мету, — вів тим часом далі Фрост. — Перед тим, як по-справжньому увійти до нашого товариства, через таке чи подібне випробування проходить кожен.

Серце в Марка знову стиснулося: озирнувшись подумки назад, він збагнув, що ще кілька днів тому відразу попався б на цей гачок, ковтнув би таку наживку, не замислюючись. І тільки загроза неминучої смерті змусила його побачити, що гачок — це таки гачок, а наживка зовсім не смачна. Принаймні, не дуже смачна. Бо навіть зараз…

— Я не зовсім розумію, до чого ви хилите, — сказав він уголос.

— Йдеться власне про об’єктивність. Товариство, члени якого поєднані між собою суб’єктивним почуттям взаємної довіри чи приязні, ніколи не буде згуртованим по-справжньому. Як я вже сказав, ті почуття породжуються хімічними реакціями. В принципі, їх можна викликати за допомогою звичайних ін’єкцій. Ви мали пройти через низку конфліктів із заступником директора й іншими для того, щоб ваше майбутнє залучення до нашого товариства було взагалі позбавлене будь-якого емоційного підґрунтя. Оскільки між членами товариства так чи інакше існуватимуть певні зв’язки соціального характеру, то краще, мабуть, щоб такі зв’язки базувалися на почутті неприязні — це зменшує ризик переплутати їх зі справжньою основою нашої єдності.

— Моє майбутнє залучення? — перепитав Марк, постаравшись, щоб голос у нього ледь затремтів від несміливого ще на позір завзяття. Втім, особливих зусиль йому й не знадобилося. Колишні почуття могли повернутися будь-якої миті.

— Так, — кивнув Фрост. — Вас обрано імовірним кандидатом. Якщо у ході розгляду вашу кандидатуру відкинуть чи ви самі відмовитеся від вступу, ми будемо змушені вас ліквідувати. Ясна річ, я не граю зараз на ваших страхах. Це тільки змазало б усю картину. Сам процес залучення абсолютно безболісний, а ваша теперішня реакція має суто фізичне підґрунтя.

— Що ж… це дуже непросте рішення, — мовив Марк.

— Я просто констатую стан вашого тіла на поточний момент — і тільки. Якщо хочете, я зараз надам вам необхідну інформацію. Почну з того, що політику інституту визначає не заступник директора; не визначаю її і я.

— Тоді хто це робить — глава?

— Ні. Стан, у якому зараз знаходиться та голова, Філострато з Вілкінсом розуміють неправильно. Так, їм справді вдалося про-вести надзвичайно успішний експеримент, пощастило вберегти її від розкладу. Але, розмовляючи з главою, ми розмовляємо не з Алькасаном.

— Ви хочете сказати, що насправді Алькасан… мертвий? — вражено запитав Марк. Цього разу вдавати нічого не довелося — він і справді дуже здивувався.

— Теперішній рівень науки не дозволяє дати однозначну відповідь на це запитання, — відказав Фрост. — Можливо, воно взагалі не має сенсу. Ясно тільки одне: мозок і артикуляційний апарат Алькасана використовує наразі інший розум. А тепер, будь ласка, слухайте дуже уважно. Ви, напевне, ніколи не чули про макроби.

— Мікроби? — знову здивувався Марк. — Звичайно, я…

— Я сказав не «мікроби», а «макроби». Це слово говорить само за себе. Нам давно відомо про існування організмів на рівні, нижчому за тваринне життя. Вони завжди неабияк на нас впливали, зокрема, на стан нашого здоров’я, але ми нічого про них не знали, доки не винайшли мікроскоп.

— І що далі? — спитав Марк. Хвиля цікавості здіймалася в ньому щораз вище, підмиваючи рішуче прагнення триматися насторожі.

— Виявляється, отже, що на рівні, вищому за тваринне життя, теж існують подібні організми. Говорячи про вищий рівень, я не маю на увазі, що він вищий у сенсі біологічному. Наскільки нам відомо, за своєю будовою макроби надзвичайно прості. Проте вони довговічніші та розумніші за будь-кого з представників тваринного світу, а також наділені значно більшою енергією.

— Розумніші за людиноподібних мавп? — недовірливо перепитав Марк. — Тоді їм, мабуть, зовсім не далеко до людей.

— Ви неправильно мене зрозуміли. Коли я сказав, що вони знаходяться на вищому рівні, ніж тварини, то, ясна річ, зараховував до тваринного світу і людину — тварину, яка сягнула найвищого поступу. Макроби розумніші за людей.

— Чому ж тоді ми з ними ніколи не спілкувалися?

— Спілкувалися. Але колись таке спілкування відбувалося нерегулярно, йому перешкоджали різні упередження. Поза тим, людина перебувала тоді на такому низькому ступені інтелектуального розвитку, що спілкування з нею не становило для макробів особливого інтересу. Та хоч спілкувалися вони з нами мало, впливу з їхнього боку ми зазнавали вельми глибокого. На нашу історію, наприклад, вони вплинули значно сильніше, ніж мікроби, хоч ми цього впливу, звісно, не помічали — так само, як і впливу мікробів. У світлі того, що нам відомо тепер, весь життєпис людського роду треба просто переписати. Історики навіть не підозрюють про справжні причини всіх вирішальних подій в історії; саме тому історія так ніколи і не стала справжньою наукою.

— Я краще сяду, якщо ви не заперечуєте, — сказав Марк і знову