Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс
— Гаразд, пане Стоун… Загалом я до певної міри задоволений вашою поведінкою, проте маю й кілька застережень — цього, знаєте, уникнути годі. Сподіваюсь, мені вдасться переконати тих колег, прихильності яких ви, на превеликий жаль, так і не зуміли здобути, що цього разу ваші дії заслуговують схвального відгуку… Якщо вам пощастить вдало завершити цю справу, ви, без сумніву, покращите і навіть зміцните своє становище; якщо ж ні… ви й уявити собі не можете, як прикро мені нагадувати вам, що тоді між нами залишаться все ж нез’ясовані питання, які неминуче породжуватимуть взаємні докори і сумніви… Та я певен, любий мій пане Стоун, що ви зрозуміли мене правильно. Якщо мені вдасться переконати, скажімо, панну Гардкасл чи пана Стадока у тому, що ваші особисті якості вельми позитивно вплинули на успішне завершення цієї справи, то у вас стане набагато менше підстав непокоїтися про своє майбутнє і… е-е… безпеку.
— То що мені робити зараз, сер?
— Мій юний друже, мусите добре запам’ятати одне золоте правило — воно дуже просте. Для людини, яка внаслідок… е-е… необдуманих вчинків опинилася в такому прикрому становищі, як ваше, по-справжньому згубними можуть виявитися тільки дві помилки. З одного боку, вам у жодному разі не можна втрачати ініціативності… заповзятливості… це неодмінно призвело б до вельми неприємних наслідків. З іншого ж боку, щонайдрібніше перевищення наданих вам повноважень, щонайменший натяк на рішення, яких ви, зважаючи на всі обставини, приймати не маєте права… може похитнути ваше становище так, що, боюсь, навіть я тоді не зумію якось цьому зарадити. Втім, доки ви уникатимете обидвох зазначених крайнощів, то я, між нами кажучи, не бачу жодних причин, через які вам слід було б непокоїтися.
А тоді Візер, не чекаючи відповіді, поклав слухавку і натиснув кнопку дзвінка.
З— Як на мене, ті ворота, через які ми перелазили, мали б бути вже десь недалеко, — сказав Дімбл.
Тепер, коли дощ ущух, навколо стало набагато світліше, проте натомість зірвався страшенний вітер, який завивав угорі так, що доводилося кричати, аби тебе почули. Під його рвучкими поривами гілля живоплоту, вздовж якого йшли Дімбл із Деністоном і Джейн, гойдалося і метлялося, немов живе, а коли хтось із них піднімав голову, то складалося враження, ніби довші галузки вирішили добряче відшмагати яскраві зірки на небі.
— Мені теж так здається, — погодився Деністон.
— А ще тут наче сухіше, — докинула Джейн.
— І справді, — мовив Деністон, стишуючи ходу. — Тут де-не-де під ногами каміння, а коли ми піднімалися, нічого такого не було взагалі. Ми звернули не на те поле.
— Думаю, — озвався Дімбл, — ми все ж ідемо правильно. Вийшовши з-поміж дерев, ми повернули ліворуч і пішли вздовж цього живоплоту, а я добре пам’ятаю, що…
— Але чи вийшли ми з гаю там, де треба? — засумнівався Деністон.
— Якщо ми повернемо один раз, то потім так і ходитимемо колами цілу ніч, — сказав Дімбл. — Ходімо краще прямо. Все одно рано чи пізно ми вийдемо на дорогу.
— Що це?! — скрикнула раптом Джейн. — Чуєте?
Вони нашорошили вуха, та через вітер здавалося, ніби швидкі рівномірні удари — втямити, що то таке, було годі, — лунають десь бозна-як далеко. Аж раптом із криками «Ой, обережно!», «Назад!», «Стережись!» вони сахнулися вбік, просто у живопліт — і тієї ж миті повз них промчав полем великий кінь. З-під його копит навсібіч розліталися жмутки мокрої трави і болото; найбільше дісталося Деністонові.
— Дивіться! — зойкнула Джейн. — Зупиніть його, зупиніть!
— Зупинити? — здивувався Деністон, витираючи обличчя. — Навіщо? Нехай те чотириноге вайло забирається до…
— Гукніть його, докторе Дімбл, швидше! — Джейн мало не вмирала від нетерпіння. — Біжімо за ним! Хіба ви не бачили?!
— Що ми мали бачити? — спитав Дімбл, коли вони, заразившись її хвилюванням, кинулися навздогін за конем.
— У нього на спині хтось сидів! — не зупиняючись, кинула Джейн. Вона вже геть вибилася з сил і важко дихала, та ще й до всього згубила на бігу одну туфельку.
— На спині? — перепитав Деністон, а тоді додав: — Їй-бо, сер, Джейн права! Дивіться, он там… зліва, супроти неба — бачите?!
— Нам його не догнати, — прохрипів Дімбл.
— Агов! Поверніться! Тут друзі! Amici! Amici! — закричав Деністон.
Дімбл же тієї миті кричати просто не міг. Він був уже в літах, за день добряче натомився, і тепер його серце й легені поводилися далеко не кращим чином; що це означає, лікар пояснив йому ще кілька років тому. Доктор не злякався, та кричати все одно не міг (а вже тим більше давньосонячною мовою). Тож він стояв і намагався віддихатися, коли Деністон із Джейн раптом в один голос гукнули: «Дивіться, дивіться!»: зненацька ярдів за двадцять попереду високо над живоплотом здійнялася в повітря на тлі зірок якась неприродно велика і багатонога подобизна коня з вершником на спині; вершник той був височенний на зріст і мав на собі якесь дивне вбрання, що розвівалося на вітрі далеко в нього за спиною. Джейн здалося, що, перелітаючи через живопліт, він кинув на них через плече глузливий погляд, а тоді тільки глухо гупнули по той бік копита, чвакнула грязюка — і вони знову залишилися сам-на-сам із вітром і мерехтливими зорями.
4— Над вами зависла серйозна небезпека, — мовив Фрост, замкнувши за собою двері. — Проте водночас перед вами відкриваються великі можливості.
— Отже, — констатував Марк, — я не в поліції, а в інституті.
— Так, але небезпека від того аж ніяк не менша. Невдовзі інститут отримає офіційні повноваження на ліквідацію. Ми вже давно цього чекаємо. І Гінджест, і Карстерз були ліквідовані. Це вимога часу.