Небесний Легіон - Наталія Глушко

Кассія стояла перед масивними дверима, що вели до кабінету бургомістра міста Делар. Вона перехопила подих і впевнено постукала. Відповіддю було невдоволене бурчання:

— Хто там ще? Заходьте, якщо не з дурницями!

Кассія штовхнула двері та побачила, як Густав Вольтер, огрядний чоловік із жирним блиском в волоссі, ледве підняв голову від тарілки з кашею. Його широке, як бочка, тіло втискалося в крісло, а на плечах висіла золота накидка, яка мала б виглядати велично, але лише підкреслювала його недолугість.

— О, панна Кассія,—пробубнів він, витираючи жирні пальці об шовкову скатертину.— Що там у вас?

— Я хочу доступ до архівів. Мене цікавлять старі записи про історію Делара,— впевнено сказала дівчина.

Вольтер відклав пиріг і пирхнув:

— Архіви? Навіщо? Там пилюки більше, ніж у моїй коморі!

Кассія зітхнула.

— Це важливо. Я досліджую одну легенду…

— Легенду?— бургомістр відкинувся на спинку крісла й самовдоволено потер підборіддя.— У мене тут справа важливіші ніж дурні казочки! Селяни  он скаржаться, що мости через Нострік гниють, а ти про казки?

— Вам, звісно, ​​видніше,— промовила Кассія з удаваною покірністю.— Але ця "казочка" може стати в пригоді в майбутньому.

Бургомістр махнув рукою.

— Відмовляю! Ніколи мені з такими дурницями возитися. Я не дозволяю і крапка! Вільна!

Кассія ледь не закотила очі, але стримала себе і тихо відповіла:

— Як скажете…

Вона вийшла з кабінету, грюкнувши двері, і вирушила до "Зеленого альбатроса".

Селеста Емброуз сиділа за барною стійкою, елегантно розливаючи ель в дерев’яні келихи для гостей. Ця жінка явно знала собі ціну.

— Бургомістр відмовив?— запитала вона, навіть не повертаючись до Кассії.

— А ти сумнівалася? Він ще дурніший, ніж я думала.

Селеста тихо засміялася.

— Любий Густав завжди був не дуже тямущим, зате чудово слухається, коли треба.

Кассія сперлася на барну стійку.

— Думаєш, зможеш його вмовити?

Селеста ковзнула поглядом по залі, перевірила, чи ніхто не підслуховує, і ледь помітно посміхнулася.

— Я не прошу Густава, люба. Я даю йому зрозуміти, що він сам цього хоче.

Того ж вечора в кабінеті бургомістра Селеста сиділа у кріслі навпроти Густава. Вона схрестила ноги, підперла підборіддя рукою і м'яко всміхнулася.

— Любий, я чула, що ти сьогодні не дозволив моїй доньці заглянути в архів.

Густав розгубився.

— Що? А, так… Ну, дурниці ж.

Селеста провела пальцями по столу.

— Знаєш, Густаве, мені здається, ти надто суворий. Дівчина просто хоче трохи знань…

Бургомістр кліпнув очима, потім витер чоло хустинкою.

— Ну, е-е-е… Я не знаю…

Селеста нахилилася ближче, її голос став шовковистим:

— Густаве, хіба не ти казав, що хочеш виглядати в очах громади освіченим і прогресивним?

Вольтер почервонів.

— Ну… Казав…

— Тоді, дорогенький, дозволь Кассії погортати ті старі сувої. Вони ж усе одно нікому не потрібні.

Густав важко зітхнув.

— Гаразд, але щоб не довше ніж день-два!

— Ти такий мудрий,— прошепотіла Селеста і легенько торкнулася його руки.

Бургомістр розплився в задоволеній усмішці.

—Селесто, ти як завжди вмієш вмовити.

—Звісно вмію—Селеста знову посміхнулася і вдихнула дим з своєї люльки. Він тонким серпанком розплився навколо її обличчя, наповнюючи приміщення запахом тютюну і якоїсь ароматної трави.

Наступного ранку Кассія отримала ключ від архіву та зарилася в світ пилу  та пергаментів. Свічки в ліхтаря палахкотіли, відкидаючи тіні на стіни, а стелажі зі старими книгами створювали загадкову атмосферу, ніби тут живе сама історія.

Вона розгортала один сувій за іншим, шукаючи згадки про крилатих стражів. Десятки аркушів говорили про битви, правителів, закони, але нічого про те, що її цікавило.

Кілька годин потому, виснажена та розчарована, Кассія майже здалася, але раптом натрапила на старий, пошарпаний сувій, захований між безліччю інших документів.

Вона обережно розгорнула його та почала читати.

— "Рохедріми… Остання надія проти Хелдору…"

Кров закипіла в її жилах.

— Нарешті…

Кассія схопилася за розмовний амулет і той у відповідь на дотик засвітився м’яким бурштиновим  світлом. З розмовника пролунав голос Лоріна.

—Привіт подруго, як справи?

Кассія з неприхованою радістю в голосі запитала: —Ви як? Дуже зайняті, чи маєте трохи часу, щоб послухати, що я нарила?