Магічна академія Вастус - Julybookss
Сьогодні заняття з професором Койлом проходило так як останній тиждень. Ми відпрацьовували щити та закляття самозахисту.
- Сьогодні я хочу щоб ви відпрацювали одне з тих заклять що вивчили та пробували швидко будувати щити. - повідомив нам професор. - Тому розбиваєтесь на пари і домовляйтесь хто ставить щит, хто кидає закляття.
Ми з Алексом стали в пару і вирішили що щит поставлю я, а він буде кидати закляття. Коли усі пари приготувались, професор Койл проінструктурував:
- Отже, на вас всіх я наклав закляття захисту. Тобто поранити один одного ви не можете, та спрацьовувати воно буде лише тоді, коли ви або не встигнете поставити щит, або він не зможе вас захистити. Покажу приклад на собі. Адепт Вудс, кидайте закляття в мене.
Алекс виконав наказ і ми побачили як закляття ніби врізалось в невидимо стіну перед професором.
- А тепер можете починати.
- Ну давай Алекс, я готова. - скомандував хлопцю і приготувались ставити щит.
Перші спроби були невдалими, я або запізно ставила щит або він не витримував. Та згодом коли я зрозуміла момент коли потрібно сформувати щит в мене почало виходити все краще і краще. Закляття відбивалось одне за одним. Раптом провести крикнув:
- Стоп! Міняйтесь місцями.
Голос професора відволік мене і я відвернулась в його сторону в той момент відчула просто дикий біль в животі. Опустила голову і побачила просто чорне п'ятно з правого боку і жахливий запах гореного. Підняла погляд на Алекса, помітила його перелякане лице. Раптово в голові закрутилась і я практично впала на землю, та чиїсь сильні руки підхопили мене в останній момент.
- Якого чорта Вудс, - крикнув професор. - Я ж сказав зупинитись. Так якого чорта ти кинув закляття?
- Я..Я не встиг його відмінити. Зрозумів що зробив коли воно вже летіло.
- Чорт. - вилаявся професор. - Адептка Річардс, дивіться на мене. Вам краще не відкоючатись.
З цими словами професор підняв мене на руки та ми разом зникли в порталі.
- Мелінда! - крикнув професор як тільки ми опинились в лазареті. - Та де ж вона? Мелінда!
Він відніс мене на ближнє ліжко і поклав. До нас підбіг хлопчина в білому халаті як в Мелінди.
- Медінди нема, - тихо сказав юнак. - ректор скзав мені посидіти в лазареті і якщо буде шось серйозне кликати його.
- Твою ж... - ше більше розізлився професор.
- М-мені к-кликати р-ректора? - заїкаючись запитав хлопець, видно професор зараз виглядав дуже ужасаюче.
- Не треба, сам розберусь. - буркнув професор. - Принеми краще мазь від опіків.
- Д-добре. - скзав юнак і поспішив за маззю.
- Я дуже давно цього не робив. - звернувся вже до мене професор. - Тому може бути боляче.
- Постараюсь витримати. - прохрипіла я.
Я з останній сил намагалась не відключитись, та коли професор розірвав футболку на мені, я різко прийшла до тями.
- Якого чорта ви робите?!
- А як ви пропонуєте мені вас лікувати? - розізлився професор. - Крізь футболку чи як?
- Можна б було просто відрізати кусочок!
- Пробачте, але я не настільки досвідчений цілитель. І взагалі можете не переживати, ваші принади мене не цікавлять.
- І слава богу, ще не хватало щоб цікавили!
- Помовчіть трохи.
З цими словами професор направив на мене поток магії, боліти рана стала ще більше. Сльози текли рікою по моїх щоках, а нігтями я практично прорізала долоні.
- Тихо-тихо. - як дитину заспокоював професор. - Ще трошки потерпи, будь ласка.
Біль минув так швидко як і з'явився, трохи пощипувало, але набагато краще ніж спочаткув. Юнак, що заміняв Мелінду, підійшов до нас і протягнув професору невелику баночку з маззю. Койл питливо на нього глянув.
- Ти не можеш навіть мазь нанести? - розізлився професор.
- М-можу, але швидше за все втрачу свідомість.
- Що за недорозуміння. - закидав професор. - Давай сюди мазь і йди від гріха подальше.
Хлопець віддав баночку професору і залишив нас у двох.
- Я можу сама нанести мазь. - намагалась забрати баночку в професора, та він був швидший.
- Ляжте і лежіть тихо, адептка. - скомандував професор, відкрутив баночку, дістав звідти пальцями мазь і почав наносити мені на живіт.
Від першого його дотику я смикнулась, мазь була холодною, чого я не очікувала.
- Боляче? - зразу ж забрав руку професор.
- Просто холодне. - як можна рівнішими голосом відповіла.
Чомусь ця атмосфера давила, професор був таким іншим, адекватним напевно, що мені було важко поводитись з ним як завжди.
Він продовжив наносити мазь, а я намагалась не показати, що його рука на моєму животі заставляє тіло покритись "мурашками". Коли професор закінчив з маззю і глянув на мене, мені здалось ніби його очі стали на декілька тонів темнішими.
- Полежіть з 10 хвилин тут, пізніше підете змиєте мазь. Ввечері ще раз нанесете, до завтра все заживе.
Професор Койл покинув лазарет, а я так і не могла зрозуміти чому так на нього реагувала.
