Сигнали з Всесвіту - Володимир Бабула

Вчені були такі втомлені прорубуванням просіки в лісі, який раптом виріс перед входом у підземелля та на аеродромі, що поснули враз, тільки-но лягли. І спали так міцно, то вартовий ніяк не міг збудити їх перед світанком.

— Дали б хоч ще хвилинку поспати! — бурчав сонний Фратєв. — Мені саме снилось, що я був на Землі і гуляв вулицями Софії…

— Докажете ваш сон по дорозі, — сказав йому Навратіл. — Ми повинні поспішати, щоб удосв. та вирушити. Не боїтесь подорожі через горб?

— Я і страх?! Хто поєднає ці два терміни, тому співчуваю заздалегідь! — засміявся Фратєв. — Балон і ракети в порядку, що ж може зі мною трапитись?.. Як надворі?

— Поки що тиша. Штиль. Однак треба поспішати. Боюсь, що на світанку здійметься вітер.

Всі зібрались на аеродромі. Туди винесли и вантаж. Посідали в коло, і Молодінова ще раз повторила план обох експедицій.

— Не забувайте про радіозв’язок, — звернулась вона до Крауса. — І ми подаватимемо звістку не менш одного разу на годину.

— “Стріла” увесь час буде готова до старту; в разі потреби одразу ж поспішимо на допомогу. Ну, бажаємо вам успіху! — Навратіл міцно потиснув руку Молодіновій, потім попрощався з рештою членів обох експедицій.

“Ластівка”, яка в світлі прожекторів спокійно хиталась на річній гладіні, пирхнула червоним полум’ям і повільно рушила річкою. За хвилину з глибини темної ночі, даленіючи, світила тільки скляна кабіна літака. Група Молодінової також зникла в пітьмі. На аеродромі лишились Навратіл, Цаген, Шайнер і Фратєв.

Цаген одкрутив кран великого балона із стисненим гелієм. М’яка тканина, що прикривала складений вантаж, почала швидко зводитись і роздиматись. За кілька секунд вона перетворилась на велетенську кулю, яка, ліниво гойдаючись, почала повільно підніматись у небо.

Фратєв надів на голову шолом з біноклем, прикріпленим на шарнірах так, щоб льотчик міг одним рухом поставити його перед очима.

— Я б хотів перевірити ноктовізор. Загасіть-но на хвилинку світло, — попросив він Навратіла.

— Вірно, сім раз відмір, а один раз відріж! — кивнув Навратіл на знак згоди і натиснув на кнопку вимикача.

Аеродром зразу ж занурився в пітьму. Тільки в небі мерехтіли німі зірочки.

— Бачу краще за кішку чи сову! — вихваляв прилад Фратєв. — Погляньте — там праворуч горб і повзе по ньому мурашка з поламаною ногою!.. Ну, не будемо гаяти часу, додайте газу, та й рушимо у дорогу!

Фратєв скочив на перев’язані мотузком ящики, надів лямки, замкнув застібки. Однією рукою він тримався за стропи, а другу поклав на апарат, прикріплений до грудей.

Повільно покрутив одну з ручок. За кілька метрів над його головою спалахнув довгий язик тонкого полум’я, і нічною тишею розлігся тріскучий удар, посилений відлунням. Куля смикнулась убік.

— Отже, все гаразд! Бувайте!

Троси натягнулись, і куля попливла до зоряного неба.

На аеродромі йому махали на прощання, аж поки чудний транспорт зник за гребенем кам’яної стіни.

Під ним пропливав романтичний краєвид. У водяному дзеркалі гірського озера мерехтіли відблиски зірок. Праворуч височів вулкан, який величаво пахкав димком. Подеколи з його конусоподібного кратера виривалось червоне сяйво.

Густий праліс, що тягнувся від гірського схилу аж до долини, не виявляв ніяких ознак життя.

За зубчатим верхів’ям гори перед очима Фратєва з’явилась освітлена Долина вогнів. Жовті вогники утворювали довгий вихилястий пояс, який губився за голими горбами. Долиною текла річка.

На невеликій площадці поміж скель з’явилось червоне світло, описало невелике коло, згасло і засвітилося знову. То був умовний знак групи Молодінової, яка пройшла цю відстань пішки. Фратєв помахав ліхтариком, щоб приготувались допомогти при посадці.

Тільки-но кулю прикріпили до скелі, як кожен схопив свій вантаж і насамперед розгорнув та наповнив гелієм легенький балон, — треба було поспішати.

Одна по одній відривались від землі і зводились над головами мандрівників шість великих повітряних куль.

— Наскільки можливо, будемо пересуватись по землі, це надійніше, — запропонувала Молодінова. — Побоююсь, що після сходу Проксіми подме вітер.

— Та й у квартянському місті зчинимо менше тривоги, — додав Вроцлавський.

Вчені з балонами над головами вирушили в похід, обережно спускаючись кам’янистим схилом до джунглів. Іти було зовсім легко, бо вантаж зрівноважувався підіймальною силою газу. Але перед хащами довелось зупинитись: дороги далі не було.

— Нічого не вдієш, друзі, піднімемось у повітря! — вигукнув Фратєв.

Не встиг він це вимовити, як пролунав глухий постріл, і зразу ж ще один.

Фратєв від несподіванки пустив трос, яким притримував балон, повалився на землю. Інші інстинктивно полягали теж.

— Починається! — прошепотів Северсон, відтягуючи затвор автоматичної рушниці. Знову залягла мертва тиша.

— Постріли чулися з джунглів, піду подивлюсь, — рішуче сказала Молодінова. — Коли почуєте стрілянину, — поспішайте на допомогу.

— Я з вами, — прошепотів Фратєв, підводячись з землі.

В хащі заходили обережно, — зупинялись, прислухались. Ніде ані шелесне. Наблизились до товстого лускатого стовбура розлогого дерева і причаїлись.

— Трах! — пролунав ще один постріл, просто над їхніми головами. Зразу ж по тому якийсь предмет гупнув об землю недалеко від Молодінової.

Фратєв спрямував рушницю на крону дерева.

— Почекайте! — затримала його Молодінова. — Подивлюсь, чим квартяни стріляють.

Не чекаючи відповіді, вона хоробро відійшла на кілька кроків і підняла чудний предмет, що нагадував