Єретики Дюни - Френк Херберт

Зелене світло танцювало на обличчі функціонера, коли він пильно вдивлявся в транс’око. Той, хто з ним спілкувався, мусив виявити своє хвилювання, якщо це світло щось означало.

Губи функціонера знову беззвучно заворушилися.

— Ніхто з нас не сумнівається, що він кондиціонований проти болю, і я чую від нього запах шеру. Він буде…

Замовк, а зелене світло знову затанцювало йому по обличчі.

— Я не шукаю виправдань. — Губи старанно формували слова старого галаху. — Ви знаєте, що ми зробимо все можливе, але я раджу енергійно вдатися до всіх інших способів перехопити гхолу.

Зелене світло погасло.

Функціонер прикріпив транс’око до пояса, обернувся до своїх колег і кивнув головою.

— Т-зонд, — сказала жінка.

Зонд прилаштували над головою Теґа.

«Вона назвала це Т-зондом», — подумав Теґ. Коли зверху накладали ковпак, встиг на нього глянути. Там не було іксіанського штемпеля.

Теґ пережив дивне почуття дежавю. Здалося, що раніше його вже багато разів тримали тут у полоні. Не відокремлений спогад, а розпізнання чогось глибоко знайомого: бранець і ті, що його допитують, — ця трійця… зонд. Він почувався спустошеним. Звідки міг знати цю мить? Сам ніколи не вдавався до зонда, хоча детально вивчив його використання. Бене Ґессерит часто застосовували біль, хоч переважно покладалися на Правдомовця. Ба більше, Сестринство вважало, що певні пристрої можуть призвести до надмірної залежності від іксіан. Це було зізнанням у слабкості, ознакою того, що вони не можуть обійтися без таких зневажуваних приладів. Теґ навіть підозрював, що за такою поведінкою приховувалося певне похмілля Батлеріанського Джигаду, бунту проти машин, спроможних скопіювати суть людського мислення і пам’яті.

Дежавю!

«Звідки я знаю цю мить?» — уперто питала ментатська логіка. Знав, що ніколи раніше не був полоненим. Яка кумедна заміна ролей. Великий башар Теґ у полоні? Він ледь не всміхнувся. Але це глибоке відчуття знайомості не відступало.

Його тюремники розмістили ковпак просто в нього над головою і почали вивільняти та прикріпляти йому до скальпа контакти, схожі на мацаки медузи. Функціонер дивився, як працюють його компаньйони. У нього на лиці, що було позбавлене будь-яких емоцій, з’явилися легкі ознаки нетерплячості.

Теґ пробігся поглядом по трьох обличчях. Хто з них гратиме роль «друга»? Ах, так, та, яку називають Матерлі. Захопливо. Це різновид Всечесної Матрони? Та двоє інших не ставилися до неї з такою шанобою, як можна б сподіватися з того, що чув Теґ про поворотців-Загублених.

Хоча це й були люди з Розсіяння. Можливо, за винятком чоловіка з квадратним обличчям у коричневому комбінезоні. Теґ пильно вивчав жінку: сиве волосся без блиску, спокійне самовладання у широко розставлених зелених очах, підборіддя ледь випинається, що справляє враження солідності та надійності. Її добре вибрано для ролі «друга». Обличчя Матерлі було відображенням респектабельності, обличчям того, кому можна довіряти. А все-таки Теґ розгледів у ній якусь відстороненість. Вона уважно стежитиме, щоб підмітити момент, коли їй слід втрутитися. Напевне, була ученицею Бене Ґессерит.

Або ученицею Всечесних Матрон.

Вони закінчили прикріпляти контакти йому до голови. Гаммієць пересунув консоль зонда так, щоб усі троє могли бачити дисплей. Від Теґа екран зонда приховали.

Жінка витягла Теґові кляп з рота, підтвердивши його оцінку її ролі. Вона була джерелом розради. Він заворушив язиком, повертаючи чутливість. Обличчя та груди Теґа досі залишалися дещо онімілими від приголомшливого пострілу паралізатора. Скільки часу минуло відтоді? Та, якщо вірити беззвучним словам функціонера, Дункан утік.

Гаммієць глянув на спостерігача.

— Можеш починати, Яре, — сказав функціонер.

«Яр? — замислився Теґ. — Цікаве ім’я». Звучить майже на тлейлаксанський лад. Але Яр не був лицеплясом… чи Паном тлейлаксу. Надто великий для першого, нема жодних ознак другого. Пройшовши науку Сестринства, Теґ у цьому не сумнівався.

Яр торкнувся контрольної панелі на консолі зонда.

Теґ почув свій болісний зойк. Ніщо не приготувало його до такого сильного болю. Вони, вочевидь, налаштували свою диявольську машину на максимум уже при першому ударі. Це безсумнівно! Знали, що він ментат. Ментат може відгородитися від певних вимог плоті. Але це була справжня мука! Він не міг від неї втекти. Мука пройшла крізь усе його тіло, погрожуючи непритомністю. Зможе шер захистити його?

Біль поступово зменшувався і відступав, залишаючи тільки тремтливі спогади.

Знову!

Зненацька він подумав, що такою мусить бути Агонія прянощів, крізь яку проходять Сестри, щоб стати Превелебними Матерями. Більшого болю, напевно, бути не може. Він намагався зберегти мовчання, проте почув свій зойк і стогін. Прикликав до гри всі свої вміння — усе вивчене в Бене Ґессерит і в школі ментатів, щоб стриматися, не промовити слів благання, обіцянок розповісти їм будь-що, аби вони тільки припинили.

Мука знову відступила, а тоді повернулася.

— Досить! — Це озвалася жінка. Теґ навпомацки шукав у пам’яті її імені. Матерлі?

Яр заговорив похмурим голосом.

— Він напханий шером, цього вистачить, щоб витримати щонайменше рік. — Жестом вказав на свою консоль. — Нічого.

Теґ неглибоко дихав. Мука! Знову наростала, попри вимогу Матерлі.

— Я сказала досить! — відрізала Матерлі.

«Яка переконлива гра», — подумав Теґ. Відчув, що біль слабне, відступає, так, наче з його тіла витягали всі нерви, випорювали нитки, в яких записано пам’ять про страждання.

— Те, що ми робимо, неправильно, — сказала Матерлі. — Цей чоловік…

— Такий, як кожен інший чоловік, — перебив її Яр. — Слід мені прикріпити спеціальний контакт до його пеніса?

— Ні, доки я тут! — з натиском відповіла Матерлі.

Теґ відчув, що він майже підпав під владу цієї жінки, повіривши у її щирість. Останні нитки болю покинули його тіло, він лежав там з відчуттям, наче здіймається над поверхнею, яка його підтримує. Почуття дежавю залишалося. Він був тут і не тут. Був тут і не був.

­— Нас не похвалять, якщо ми знову провалимося, — сказав Яр. — Ти готова постати перед ними з черговою невдачею?

Матерлі різко труснула головою. Схилилася так, щоб Теґ міг побачити її крізь переплутані медузячі щупальця контактів зонда.

— Башаре, мені дуже шкода, що ми це робимо. Повірте мені. Це не мій задум. Прошу, мені це здається огидним.

Теґ змусив себе всміхнутися. Вона добре працювала. Перевів погляд на функціонера, що чекав результату.

— Перекажіть від мене своїм господарям: вона дуже добра в цьому.

Обличчя функціонера потемніло від крові, що припливла до нього. Він сердито глянув спідлоба.

— Дай йому по максимуму, Яре. — Його голос виявився уривчастим тенором, без жодного сліду глибокого вишколу, помітного в голосі Матерлі.

— Прошу! — сказала Матерлі. Випросталася, але не відводила погляду від очей Теґа.

Теґові вихователі з Бене Ґессерит навчали його: «Стеж за очима! Спостерігай, як змінюється їхній фокус. Якщо фокус переміщається назовні, свідомість переміщається досередини».

Він навмисне сфокусував зір на її носі. Обличчя Матерлі не було потворним. Радше своєрідним. Намагався здогадатися, яка фігура може ховатися під цим громіздким одягом.

— Яре! — Це функціонер.

Яр поправив щось на своїй консолі та натис перемикач.

Нова мука, що прокотилася крізь Теґа, дала знати, що попередній рівень справді був нижчим. Разом із новим