Час тирана. Прозріння 2084 року (2014) - Юрій Миколайович Щербак

нелегальне становище, оскільки військова прокуратура пред’явила йому звинувачення в організації замаху на генерала Грома і голову Народної Ради Галичини Войчишина. Вирішили сховати Стригуна разом із представником Крейди на конспіративній квартирі Особливого відділу МО в самому центрі Києва — на розі Рильського провулка та вулиці Володимирської, де в ретельно охоронюваному військовою жандармерією елітному восьмиповерховому будинку мешкали вищі чини Міністерства оборони. Квартира містилася в пентхаузі, звідки добре проглядався Софійський майдан: це було ідеальне місце для спостережного пункту.

Палій виявив неабияке почуття гумору, сховавши Стригуна під носом ненависного Національного агентства внутрішньої безпеки, будівлю якого можна було побачити з балкона конспіративної квартири. Причиною раптового зникнення Стригуна в розпалі скандального слідства вирішили пояснити його госпіталізацією в австрійській клініці «Рудольф Інтергаус», пов’язаною з різким погіршенням здоров’я.

Стригун зітхнув полегшено, уявивши, як переховується під надійною охороною і як у комфорті й безпеці здійснює технологічне управління операцією «Немезида»: назва химерна й малозрозуміла, але так вирішив Палій. Стригун не знав, що назву вигадала Леді, яка згадала однойменний телесеріал із життя грецьких богів: богиня помсти була кровно споріднена з Ледою.

Єдине, що не сподобалося Стригунові — перспектива перебування в одній квартирі з «полковником» Дзагоєвим-Черняєвим, від якого віяло небезпекою. Стригун згадав, як наприкінці зустрічі в барі «Євбаз», коли оркестр виконував завершальний шлягер «Лілі Марлен», «полковник» стрімко вийшов до туалету і невдовзі повернувся, сказавши, що їм треба негайно йти звідси. Вже на вулиці, коли до бару під’їжджали, завиваючи сиренами, поліцейські автомобілі, «полковник» зізнався, що замочив у туалеті того нахабного поліцая, який так налякав його, розмахуючи пістолетом. Ночувати в одній квартирі з цим зарізякою було небезпечно. Втішало тільки те, що поверхом нижче розташується майор Шпак зі своїми людьми — операторами роботизовано-збройних комплексів.

Стригун підготував Палієві докладний сценарій першого в світі комп’ютерного перевороту: за наказом штабу в країні вимикалися всі засоби зв’язку і енергетичні системи на території держави. Блокувалися автономні мережі спецслужб, переривався індивідуальний зв’язок поліції, вірус «Сарана» знищував оперативну пам’ять силових структур. Всі канали телебачення, інтернету, величезні екрани на фасадах будинків та причепах вантажівок і гаджети громадян наповнювалися лише одним інформаційним продуктом — «Відозвою» ФНО, остаточний текст якої узгодили під час засідання.

Згідно з планом, у столицю заздалегідь, під приводом забезпечення спокою на час проголошення Акту Возз’єднання християн вводилися вірні Палієві армійські частини з бронетехнікою та — додатково — з десятьма «ящірками», що мали бути розставлені в стратегічних пунктах Києва і знищити, в разі потреби, будь-які вогнища опору прибічників Гайдука. Передбачалося блокування автомобільних доріг, зокрема траси Лондон-Шанхай, аеропортів та залізничного сполучення. На «Олімпійському» стадіоні Києва мав бути організований тимчасовий концентраційний табір для затриманих у ході перевороту: Стригун передбачив навіть такі технічні деталі, як розподіл різних категорій заарештованих по секторах (військові, поліція, служба контррозвідки, цивільні чиновники — всі окремо), організацію харчування (доручалося мережі їдалень «Рідна галушка»), каналізації (на стадіон передбачалося завезти 250 туалетних кабін), госпіталізації поранених (для цього призначалися підземні приміщення продуктового супермаркету «Фаворит») та кремації мертвих. У столиці вводилася комендантська година і система спеціальних перепусток для різних категорій громадян.

Палієві дуже сподобався цей план, який він назвав «майже досконалим» і сказав, що першим декретом, який він підпише, буде присвоєння Стригуну звання бригадного генерала. Стригун уявив, де і коли це буде зроблено: згідно з його планом, за годину до часу «X» Палій перемішувався з будинку Міністерства оборони до 70-поверхової башти «Верховина» на бульварі Лесі Українки, з якої місто відкривалося як на долоні: звідси Палій мав здійснювати загальне керівництво операцією «Немезида».

Добрий настрій Стригуна (вже приміряв генеральські погони, хоча розумів, що одна зірочка — надто мізерна платня за його зусилля) був негайно зіпсований, коли Палій дав слово «полковнику» Дзагоєву-Черняєву, представникові міжнародного гуманітарного фонду допомоги Україні-Руси з Риму. Своїм високим, гормонально зміненим голосом «полковник» каменя на камені не залишив від плану Стригуна, показавши його обмежений технологічний характер, хоча переворот повинен був стати подією не тільки для України-Руси, а й для всього світу.

Дзагоєв-Черняєв інформував учасників наради, більшість з яких уперше його побачили, що є повноважним представником не тільки маршала І.О.Крейди (якого почали забувати сучасники, передчасно поховавши у водах Ворскли), але — насамперед — вождя «Глобального джихаду» шейха Омара аль-Бакра. Розповів про таємний пакт Крейда-Омар (до якого повинен приєднатися генерал Палій), який не зводиться до комп’ютерного (тобто майже безкровного) повалення режиму Гайдука, а матиме набагато глибші наслідки.

Результатом заколоту має стати:

1. Фізичне безжальне знищення генерала Гайдука та його оточення й прибічників на місцях і захоплення повної і беззастережної влади над країною.

2. Убивство в Києві, на Софійському майдані, патріарха України-Руси Ізидора та Папи Климента XV разом з ієрархами, які підтримують ідею християнського єднання. Ця операція повинна носити назву «Ритуальне очищення» й увійти до світової історії, як кривавий «час Києва», що знаменує собою кінець християнства.

3. Проголошення новим режимом Акту добровільного приєднання народу України-Руси до ісламу і створення халіфату «Рутенія».

4. Призначення халіфом видатного державного і політичного діяча України-Руси, вірного сина українського народу І. О. Крейди; призначення генерала армії Палія міністром Збройних сил халіфату Східної Європи з присвоєнням йому звання фельдмаршала.

Дзагоєв-Черняєв, набряки на повіках якого помітно збільшилися за час перебування в Києві, обвів усіх присутніх поглядом, у порожнечі якого нічого, крім погорди, не чаїлось. Стригуну здалося, що Палій, який нагадав йому сільського телепня на гулянці, де пішли в дію ножі, пополотнів, слухаючи безжальні, як смертельні вироки, слова «полковника»; подумав, що ця гидь при переможному звершенні перевороту стане головним прокурором-катом держави. Генерали, присутні на засіданні, також спохмурніли, посіріли, скуті бункерним холодом, бо збагнули, що вороття назад немає, а рух уперед — це рух до загибелі. Стригун відчув, як промерз до кісток, як задубіли ноги і руки, а замість ребер тіло стискають холодні металеві обручі.

Дзагоєв-Черняєв вів далі: сказав, що план Стригуна абсолютно не враховує політичної складової, без якої неможливо зробити якісний переворот.

Чому, питав він, у плані не враховано участь опозиційних до режиму Гайдука