Українська література » Фантастика » Фантастика Всесвіту. Випуск 2 - Вуді Аллен

Фантастика Всесвіту. Випуск 2 - Вуді Аллен

Читаємо онлайн Фантастика Всесвіту. Випуск 2 - Вуді Аллен
жахлива маска без жодної людської риси — без очей, без носа, без рота. Шофер зареготав, його страшне обличчя репнуло в тому місці, де мав би бути рот, звідти линула кров, і машина наїхала на Торна…

І в цю мить він прокинувся. Він задихався й був мокрий від поту. Сон помалу розвіявся. Торн лежав нерухомо. Година була рання, усі в домі ще спали. Торн насилу стримував сльози.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

Свою промову перед бізнесменами Торн мав виголосити в готелі «Мейфер». На сьому годину вечора зала була заповнена вщерть. Ще зранку посол сказав своїм помічникам, що бажано було б повідомити про його виступ пресу, і газети вмістили оголошення про збори в денних випусках. Публіки зібралося багато, прийшло чимало репортерів та й просто людей з вулиці, яким дозволили стояти в задніх рядах. На попередні відкриті виступи американського посла уже двічі виряджала своїх представників і комуністична партія, і ті дозоляли йому підступними запитаннями, отож Торнові лишалося тільки сподіватися, що цього разу їх не буде.

Ідучи до свого місця, Торн помітив серед гурту репортерів того, котрому він розбив камеру перед посольством. Фотограф усміхнувся до нього й підніс над головою новий апарат. Торн, потішений його миролюбним жестом, відповів репортерові усмішкою. Потім піднявся до кафедри, почекав, поки публіка затихне, й почав свою промову. Він говорив про світову економічну структуру та про важливість спільного ринку. В будь-якому суспільстві, доводив він, навіть у демократичному, ринок завжди відіграє величезну роль, він є мовби спільним знаменником, що його підводять під різні культури. Коли один хоче продати, а другий купити, виникає основа для мирного співробітництва. А коли один хоче купити, а другий відмовляється продати, ось тоді ми й ступаємо перший крок до війни. Торн говорив про людство, про те, що всі люди — брати й що успадковані ними багатства землі мають належати всім.

— Ми живемо всі разом у тенетах часу, — сказав він, цитуючи Генрі Бестона. — Всі ми — бранці розкошів і тяжкої праці на землі.

Промова захоплювала, і публіка уважно ловила кожне слово. Далі посол перейшов до питання політичних незгод та їх наслідків для економіки. Він помітив у залі групу арабів і звернувся безпосередньо до них.

— Неважко зрозуміти, який зв’язок між цими незгодами й злиденним становищем людей, — сказав він, — але слід також пам’ятати, що цивілізаціям може загрожувати падіння й від надміру розкошів!..

Торн говорив із запалом, і Дженнінгс, стоячи біля стіни, наставив на нього об’єктив і почав квапливо клацати затвором.

— Є одна сумна й парадоксальна істина, — провадив Торн, — що сягає корінням у часи царя Соломона. Той, хто народжений для багатства й високого становища…

— О, про це ви напевне маєте знати! — нараз вигукнув хтось із задніх рядів.

Торн замовк, придивляючись до публіки. Крикун більш не озивався, і він заговорив далі:

— Ще за єгипетських фараонів уроджені багатії та вельможі…

— Атож, ось про це й розказуйте! — знову викрикнув той самий голос, і цього разу натовп обурено заворушився.

Торн придивився пильніше. Репліки кидав якийсь молодик, з вигляду начебто студент. Бородатий, у подертих джинсах, можливо, з комуністів.

— А що ви знаєте про злидні, Торне? — провадив він. — Вам же не траплялося гнути горба ані єдиного дня у вашому житті!

Публіка невдоволено зашикала на молодика, дехто почав навіть гримати на нього, але Торн підніс руки, вимагаючи тиші.

— Молодий чоловік хоче щось сказати. Послухаймо його.

Крикун виступив наперед, і Торн був готовий почути все, що завгодно.

— Коли ви так дбаєте про те, щоб поділити багатство на всіх, то чом не ділитеся своїм? — голосно вигукував молодик. — Скільки у вас мільйонів, ви знаєте? А чи знаєте, скільки людей у світі голодують? Чи знаєте, що можна зробити на самі ваші кишенькові гроші? На ту платню, яку отримує щомісяця ваш шофер, ви змогли б протягом того ж таки місяця прогодувати в Індії цілу сім’ю! А на землі навколо вашого будинку можна б виростити врожай, що його вистачило б для половини населення Бангладешу! Коштів, витрачених на святкування дня народження вашої дитини, вистачило б на те, щоб заснувати лікарню в котромусь із бідняцьких районів Лондона! Коли вже ви закликаєте ділитися багатством, то покажіть приклад! Не стійте отут перед нами в костюмі за чотириста доларів і не просторікуйте про злидні! Робіть щось!

Інвективи молодика знайшли відгук у частини публіки. Він вочевидь вигравав раунд. Почулися навіть оплески, але в наступну мить усі притихли, чекаючи Торнової відповіді.

— Ви закінчили? — чемно спитав він.

— Які ваші статки, Торне? — вигукнув його опонент. — Як у Рокфеллера?

— Багато менші.

— Коли Рокфеллер балотувався на віце-президента, газети писали, що його багатство трохи перевищує триста мільйонів. Ви знаєте, що означає «трохи перевищує»? Це ще тридцять три мільйони! І це навіть до рахунку не береться! Вважається його кишеньковими грішми, а тим часом половина населення Землі живе надголодь! Ви не бачите в цьому нічого ганебного? Невже одній людині потрібно стільки грошей?!

— Я — не містер Рокфеллер…

— Це ми бачимо!

— Ви дасте мені відповісти?

— Одна дитина! Одна голодна дитина! Зробіть бодай що-небудь для однієї голодної дитини — тоді ми вам повіримо! Замість ваших промов подайте їй руку допомоги, тільки руку, подайте її голодній дитині!

— А може, я це вже зробив, — спокійно відказав Торн.

— То де ж вона? — запитав молодик. — Де та дитина? Кого ви врятували, Торне? Кого пробуєте врятувати?

— Дехто з нас має обов’язки, що виходять далеко за межі інтересів однієї голодної дитини.

— Ви не врятуєте світ, Торне, поки не допоможете одній-єдиній голодній дитині!

Торнів опонент і далі набирав очки. Його останні репліки викликали в залі гучні оплески.

— Яв невигідному становищі, — рівним голосом промовив Торн. — Ви стоїте отам у сутіні й звідти кидаєте свої звинувачення…

— То хай дадуть світло на мене, але тоді я говоритиму ще голосніше!

У публіці почувся сміх, і прожектори почали повертатися в бік молодика. Фоторепортери враз підхопилися й звернули свої камери на останні ряди. Дженнінгс, проклинаючи себе за те, що не взяв із собою довгофокусного об’єктива, теж наставив апарат на купку людей, серед яких був сердитий молодик.

Досі Торн тримався цілком спокійно, але тепер, коли прожектори скерувалися на публіку, його наче підмінили. І дивився він не на свого опонента, а на когось збоку від нього, в затінку. Там стояв якийсь невеличкий на зріст священик з капелюхом у руках. То був Тассоне. Хоча Торн і не міг розгледіти як слід його обличчя, проте

Відгуки про книгу Фантастика Всесвіту. Випуск 2 - Вуді Аллен (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: