Загибель Уранії - Микола Олександрович Дашкієв

Фредді Крайн не сказав нічого, тільки роздратовано запхнув пістолет до кишені. Справді, Проут мав рацію. І, може, саме тому неприязнь до нього перетворилась тепер майже на ненависть.

«Кляті нерви! — думав Крайн, шукаючи виправдання своєму вчинкові. — Але що ж робити, кінець кінцем?»

Годину тому ще можна було послати навздогін утікачам реактивні снаряди-крихітки, щоб зламати протиметеоритний захист ракети і знищити її. Тепер наздогнати їх може тільки атомна ракета-перехоплювач.

«Що ж робити? Невже вони втечуть?»

В новоспеченому командирові бази раптом прокинувся незнаний досі войовничий дух, гоноровите почуття власної значимості й відповідальності. Як шеф-інженер «Зорі Кейз-Ола» Фредді Крайн поставився б до втечі каторжників досить байдуже. Але тепер полковник Крайн був керівником бази і волів краще зазнати кари, ніж усвідомити, що командир з нього нікчемний.

Тессі Торн давно розкусила Фредді Крайна. Він удавав із себе пацифіста тільки для того, щоб не бути пішаком у небезпечній грі. Але досить було йому відчути себе фігурою — і від його пацифізму не залишилося й сліду.

— Гаразд! — Фредді Крайн нахмурився. — Інженер Проут, негайно вилітайте на космодром і готуйте все для повної евакуації. Я зараз викличу з Монії ракети. На жаль, генерал Спік знає надто багато. Слід покинути «Зорю Кейз-Ола», щоб увімкнути абсолютний захист.

— Скоряюсь, пане полковнику! — сказав з глузливим викликом Проут. — Дозволите виконувати?

— Виконуйте! — сухо кинув Крайн. — І негайно!

Це було єдине правильне рішення. Ввімкнення абсолютного захисту, а також змонтованих учора надсекретних інфралокаторів забезпечить «Зорю Кейз-Ола» від усіх несподіванок. І що швидше це зробити, то краще.

З наказу Крайна евакуація «Зорі Кейз-Ола» почалась через кілька хвилин. Невеликими групками наглядачі та інженери проходили через шлюзову камеру і, ввімкнувши ракетні пристрої скафандрів, прямували в бік космодрому, що сяяв на тлі чорного неба разком червоних ліхтарів.

Як і личило командирові, Фредді Крайн покидав «Зорю Кейз-Ола» останнім.

Він ще раз перевірив дію електронного мозку та захисних засобів штучного супутника, зазирнув у кожне приміщення. Надів скафандр і через шлюзову камеру повільно виплив у міжпланетний простір.

Апарат для пересування в космосі може мати які завгодно форми: адже тільки опір повітря змушує конструкторів надавати літакам та автомашинам зализаних обрисів. Ракета, що нею Фредді Крайн мав летіти на космодром, скидалась на кошик для паперів, проткнутий кількома рядами труб-ракетниць.

Коли б не ця особливість конструкції та коли б ракета не висіла якраз проти освітленої частини Пірейї, Фредді Крайн не помітив би небезпеки, що чекала на нього. Однак його увагу привернула якась тінь за гратчастим пластмасовим кошиком кабіни.

Ледве полковник схопився за ручку пістолета, вмонтованого в рукав скафандра, як з-за ракети блиснув спалах, і Крайн відчув тупий поштовх у груди.

Мабуть, куля вдарила в пластелітовий балон з киснем, і це врятувало полковника. Він також вистрілив — і теж невдало, бо з-за ракети блиснуло знову.

«Це — Проут!» — чомусь промайнуло в мозкові Фредді.

Він розумів, що шукати порятунку в «Зорі Кейз-Ола» не можна: його супротивник, маючи опору, і стрілятиме влучніше, і скористається з ракети, щоб наздогнати його. Треба заманити його в міжпланетний простір.

Ввімкнувши на повну силу ракетниці, Фредді Крайн метнувся вбік, щоб сховатись у непроникну тінь «Зорі Кейз-Ола». Супротивник піймався на гачок: він кинувся слідом.

— А, мерзотнику, мені тільки цього й треба!

Але полковник торжествував надто рано. Вже за кілька секунд він переконався, що до рятівної темряви добратись не встигне. Отже, швидше назад!

Невдалим був і цей маневр: нападникові пощастило відтіснити полковника і від «Зорі Кейз-Ола», і від ракетного апарата. Видно було, що той добре навчився плавати у міжпланетному просторі: він сновигав навколо Крайна, немов оса. Але стріляв він погано, тому Фредді вирішив ризикнути і підпустити ворога на близьку відстань.

Двоє людей у міжпланетному просторі мчали назустріч один одному з швидкістю кур'єрського поїзда. Фредді Крайн спокійно й зосереджено цілився. Ось зараз… зараз… Ще секунда…

І раптом йому в очі бризнув яскравий спалах світла: хитрий противник ввімкнув прожектор скафандра. Полковник мимохіть заплющив очі. Це й вирішило його долю.

Фредді відчув, як його щось сильно штовхнуло; просто перед собою він побачив злобні очі інженера Проута.

Полковник ще помітив, як до важеля на грудях його скафандра метнулась рука… А потім щось нестерпно пекуче ринуло йому в легені, залило очі, врізалось у вуха. Це тривало якусь частку секунди. І тоді настала тиша…

Фредді не ворушився. Пластмасові груди його скафандра були розкриті, шолом відстебнутий. Не ворушився і Проут. Очі інженерові були заплющені, зуби зціплені. Раптом уста його болісно скривились; Проут труснув головою, підтягся ближче. Руками в грубих пластмасових рукавицях він почав обмацувати кишені мертвого. В лівій верхній знайшлося те, що шукав Проут, — пласка радіостанція, якою передавались сигнали керування до шлюзової камери штучного супутника.

Проут висмикнув радіостанцію. Разом з нею з кишені вилетіла і повільно попливла геть фотокартка Тессі Торн.

Проут піймав портрет, довго дивився на нього.

— Ти запитувала, дівчинко, чи одружений я. Яка ти смішна, дівчинко! Пробач, що я знищив твого нареченого. А втім, він уже тобі не наречений. Я навіть не лишу тебе поруч нього. Лети у космос, у вічність. — Інженер підплив до ракети, прикріпив до неї фотознімок і ввімкнув ракетниці. Апарат, набираючи швидкість, помчав уперед і незабаром зник у темряві.

Проут провів його поглядом і попрямував до «Зорі Кейз-Ола».

Зайшовши до рубки керування, він сів до стола, витяг аркуш паперу. Написав: «Прощайте, всі — знайомі і незнайомі…» Замислився. Повільно перечитав написане. Зіжмакав