Замах на Селену - Олександр Бугай

— Чому ж ви не говорите людям про це відкрито?

— Нас не зрозуміють. Кожен, хто стріляє в противника, вважає, що тільки він володіє істиною. Попробуй доведи, наприклад, греко-католикам чи православним, які б’ються за церкву, що Бог один і вони не праві. Все одно не зрозуміють, на якій грані дикунства вони знаходяться. Хіба ж треба доводити, що всяка ненависть — це витвір злого духу? Ті, хто лягають на колію і перепиняють поїзди ради церковних справ, упевнені, що роблять добре діло. І не здогадуються, хто ними керує.

— Виходить — наші люди ще зовсім низької культури?

— Роби висновок сама, якщо зможеш. Та від цього легше не стане…

Оксані сподобалась планета, на якій Андрій припаркував зореліт. Все тут, як вдома. І все — не так. Андрій сказав:

— У нас позитивний світ.

Подумала: «Невже наш світ такий нездалий?» — і пішла дивуватися їхнім світом. І було їй незвично зустрічати поспіль усміхнених людей, які чемно вітаються, уступають дорогу старшим, уважні до слабших, чуйні до хворих, радіють твоїй удачі, стараються зробити тобі приємне, допомогти, якщо ти в скруті, роз’яснити, якщо ти чогось не розумієш, пригостити, якщо голодний, зігріти, якщо холодний, все зробити, аби розвіяти твій смуток, а чи втримати тебе від хибного кроку.

І усвідомила Оксана, що жити в такому дивному світі легко, безпечно і радісно.

Коли Андрій повів її у книгарню, виявилося, що книжок тут не читають, а слухають.

Андрій бере томик в руки і чує Оксана все, що в ньому написано. Магія слова переходить в потаємні звуки, які проникають в душу і збагачують розум.

Потім зайшли в філармонію. Тут музика, яку відтворюють музиканти, розповідає про минуле батьківщини і його бачиш таким, яким воно було сто, двісті і тисячу років назад. Потім ці божественні звуки змальовують зримі картини майбутнього і ти з ними поринаєш у дивовижний світ мрій і казок.

На вулицях кожен будинок має своєрідне архітектурне обличчя. У кожному — ілюстрація епохи, в якій він був зведений. І бачиш в архітектурних образах минуле свого краю і читаєш в них людські долі — і тих, хто зводив ці храми, і тих, хто творив історію тих часів.

Оксана за короткий час гостини на Андрієвїй планеті дійшла висновку, що такий світ дійсно можливий. Що не казкові це ідеали, а реальна дійсність, яку не одне покоління земного людства мріяло побачити на власні очі.

В кінці другого дня гостю попередили: корабель для повернення на Землю готовий. Настав час прощатися з цим добрим світом.

Оксану охопив розпач. Хотілося побачити Андрія, та й хіба тільки побачити? Як же тепер бути без нього? Скучатиме. І хто розрадить? І скільки часу потрібно буде, щоб його забути?..

— Я почув твої болі, — сказав Андрій, виходячи з невеличкого зорельоту, що безшумно опустився на космодромі, — І радий, що не запізнився. Оксано! Прошу тебе, залишайся у нас! Ти на Землі ні з ким не зв’язана. Я буду тебе шанувати.

Оксана з радістю ступила йому назустріч. А потім отямилася і сумно сказала:

— Як же я можу жити в цьому доброму світі, коли там залишилася моя хвора Батьківщина?

— Чим же ти зможеш їй зарадити? — питає зі смутком у голосі Андрій.

— Я вірю, що нас таких багато, котрі добровільно стануть її лікарями. І я буду з ними поруч.

— Ти твердо вирішила повернутися?

— Інакше не можу.

— Я радий за твій вибір, Оксано! Дозволь прилітати до твоєї криниці?

— Я буду тебе чекати, Андрію, але не біля криниці. Я буду там, де ще нуртують злі помисли, де ще шаленіє злоба, — і ступила на трап зорельота.

Андрій подумав: «Скільки в мене вистачить сил, я допоможу тобі у твоєму благородному ділі».

В його поведінці постійно відчувалася радість. Навіть у найкритичніший момент, коли начальство було незадоволене нашою конторою і ми принишкло очікували вибуху негативних емоцій, Никифор — рядовий рахівник — мав вигляд найщасливішої людини у світі. Ми все дошукували причини такого оптимізму, та нічого не змогли виявити. Під час наших розвідок Никифор замикався в собі і з потаємною усмішкою уперто мовчав, а згодом знову, розквітав, неначе тільки вчора виграв у лотерею не менше, як півтори тисячі карбованців. Ми ні разу не бачили Никифора заклопотаним, а чи стривоженим. Акуратно зодягнений, причесаний та ще й напарфумленнй щоранку влітав до контори з таким виглядом, наче тільки що повернувся із найдальшої планети Сонячної системи і має щось незвичайне розповісти. Він не проявляв негативної реакції і на образи чи ущипливі дотепи в його бік. Хтось із співпрацівників висловив здогад, що Никифор не інакше, як йог, або ж вступив у новітню секту іновірців, про яку ми ще анічогісінько не знаємо. До такої думки нас спонукало те, що він не курить, остерігається хмільного, у спілкуванні з колегами ласкавий і упереджено чемний, до старших ставиться завбачливо, а з начальством — послу шний.

Якось, коли Никифор був відсутній, зібрався увесь наш колектив і поставив питання руба.

— Ми не можемо, — сказав головний конторський працівник, — далі миритися з тим, що простий і необдарований ніякими особливими якостями рахівник може вести себе