"Панургове стадо" - Михайло Юхимович Зуєв-Ординець

— Андрію, ти щось приховуєш від мене. Скажи, навіщо тобі знадобилося самому передавати Пфейферу гагенбеківський каталог? Чому ти десять хвилин тому назвав роботу батька підлою роботою? Ну, кажи ж!

— Доллі, ти мене не зрозуміла! Твій батько, безумовно, чесна людина, я в цьому певний, але коли за його спиною стоять Пфейфер і взагалі всі ці пани, — кивнув Араканцев головою на сліпуче освітлені вікна казино, — тоді картина виходить зовсім інша. Не забувай і того, Доллі, що між твоїм батьком і Пфейфером стоять ще тисячі робітників, а також… також цей проклятий орангутанг!

— Знову Гамі?

— Так, знову Гамі! Вся справа саме в Гамі, - твердо відповів Араканцев. І з нетерплячим тремтінням у голосі додав: — У мене стільки питань, стільки найрізноманітніших питань до Григорія Миколайовича. Ах, коли б він погодився відповісти на них!

Доллі мовчки відійшла до скляних дверей балкона і заглянула всередину казино. Інтернаціональний натовп переповнив півкруглий зал з мраморними колонами. Основні відвідувачі — американці, які поважають себе і не поважають Європу. Американців трохи розбавляли пересичено-байдужі англійці, французів було зовсім мало а росіяни, коли не брати до уваги полковника Батьянова, що сидів недалеко від дверей, були тільки круп’є, які викрикували свій набридливий рефрен:

— Панове, робіть вашу гру!

За столиками сиділо багато жінок, старих і молодих, але однаково оголених, нафарбованих і збуджених від золота і асигнацій. Очі їх осовіли, волосся розтріпалося, губи розслаблено обвисли: позначався азарт.

— Я сьогодні чомусь особливо боюсь за тата, — сказала Доллі ніби сама до себе, але дивлячись туди, де в темряві ледве білів фрачний виріз Араканцева. — Мене непокоїть також розмова, що відбулася між батьком і Пфейфером перед грою: «Так, значить, боротьба?» — спитав Пфейфер, сідаючи за гральний столик. «І жорстока боротьба!» — відповів йому батько. А скільки злості було в цих двох коротких фразах!

Араканцев підійшов, став поруч Доллі і через її плече теж заглянув у зал.

— Мені не подобається фізіономія твого батька, — сказав він. — Дивись, скільки муки, скільки прихованого болю в його очах! Вони встають, напевно гра закінчилася! Але глянь на батька, Доллі, - так може дивитися тільки людина, в якої немає ніякої надії!

Доллі відсахнулась. Араканцев узяв її ласкаво за плечі і відвів у глибину балкона. Дзвякнули скляні двері, випустивши Пфейфера і Батьянова. Фабрикант сяяв, полковник був блідий, як мрець. Коли його очі зустрілися із зляканими очима дочки, він низько опустив голову.

Араканцев ступнув уперед і, підносячи майже до самого носа Пфейфера розгорнутий каталог, різко спитав:

— Здається, ви загубили цю річ?

Очі Пфейфера ковзнули по злобній морді горили і зупинилися на численних помітках олівцем, якими були помережані поля каталога. Товстий Фрідріх жалюгідно згорбився, немов чекав удару, і позадкував, опустивши безпорадно руки. Із рукава його смокінга випало щось біле, прямокутне. Араканцев швидко наступив ногою на це «щось», примусивши Пфейфера різкістю свого руху знову відступитись.

— Де ви це знайшли? — спитав боязко фабрикант, марно намагаючись тремтячими руками засунути каталог в кишеню смокінга.

— Ви його знову загубите! Та не кладіть же мимо кишені! — глузливо вигукнув Араканцев. І тільки після цього відповів сухо: — Я його не знайшов. Каталог передала мені мадемуазель Доллі!

— Фрейлін Доллі? — зовсім розгубився Пфейфер. І, шукаючи виходу, із злісним розпачем зацькованого звіра крикнув Батьянову: — Ну що ж, їдемо ми, нарешті?

— Їдемо, коли вже ваша взяла, — глухим голосом відповів полковник і, ні на кого не дивлячись, почав спускатися вниз. Посередині східців він раптом зупинився і засміявся: — Ну, хіба не смішно? Чорт забирає грішника, який сам продався. Чому ж ви не смієтесь, панове?

— Тату, що це все значить? Мені страшно! — перехилившись через поручні, гукнула Доллі.

— Не більше як жарт, дитя моє! — вже знизу, з парку, долинув спокійний голос Батьянова.

…Коли потужне безшумне авто Пфейфера звернуло з алеї парку на гладеньке, як шовкова стрічка, шосе, Араканцев розгублено розвів руками.

— Цього я не чекав! Невже це станеться сьогодні?

Раптом його погляд упав на «щось», що випало з рукава фабриканта. Араканцев, швидко нахилившись, підняв загублену Пфейфером річ і тільки-но хотів розглянути її уважніше, як з шосе донісся віддалений сигнал авто. Араканцев, не дивлячись, поклав знахідку в кишеню фрака.

— І все-таки я б швидше за них добрався до вілли, — прошепотів він з жалем. — Стежка рибалок вдесятеро скорочує шлях. Але як потрапити в кабінет полковника? — І раптом він звернувся до дівчини: — Доллі, ти в усьому мені віриш?

— Вірю! Якщо не вірити й тобі, то що мені залишається? — відповіла дівчина.

— Коли ти віриш, що я хочу твоєму батькові тільки добір а, то, не питаючи ні про що, дай мені ключ від вашої вілли!

Доллі мовчки схилилася над сумочкою. Холодний метал ключа торкнувся долоні Араканцева.