Lux perpetua - Анджей Сапковський
— Майстер запрошує.
Майстер Зброслав дещо здивував Рейневана. Той був упевнений, що продавець сушених жаб, котрий як-не-як був зв'язковим Рікси взяв собі слов'янське ім'я тільки задля камуфляжу. Але всередині, сильно пропахлому імбиром, гвоздикою і камфорою приміщенні, їх зустрів слов'янин на всю губу. Широкоплечий, світловолосий, світ- ловусий, світлоокий — викапаний легендарний король Крак.
— Здрастуйте. Чим можу служити?
— Я Рікса Картафіла де Фонсека. Мене прислав… цадик Халафта.
Майстер Зброслав довго мовчав, перебираючи пальцями. Врешті-решт підвів погляд.
— Той, що з Олави?
— Ні. Той, що з Олесниці.
Вони усміхнулися одне одному, радіючи вдалому обміну паролем і відгуком.
— Кажуть, — Рікса не збиралася гаяти часу, — що ти знавець сонників, майстре Зброславе. Що ти начебто вмієш читати сни.
— Бог звертається до нас через наші сни. Сни дають нам вказівки, зміцнюють нас, лікують і зцілюють душу.
— Якщо ми зрозуміємо їх значення. Мудрий ребе Гизда говорив, що непояснений сон — як лист, який отримано, але не прочитано. А в мене був сон.
— Слухаю.
— У моєму сні велика небезпека загрожувала місту Жагань.
— Цікаво, — майстер Зброслав вп'явся у Ріксу слов'янськими очима, — що саме Жагань. Адже є й інші міста. Розташовані значно ближче до… загрози. Ближче до Житави, яка зараз начебто саме гарячково готується до оборони на звістку про можливий напад.
— Ті міста, — Рікса не відвела погляду, — нехай самі про себе дбають. У моєму сні їх не було. У моєму сні князь Ян Жаганський мав чудесне видіння. Ангел Господній зійшов був з небес і надихнув його, як йому рятувати свою країну. Шукай, князю, сказав ангел, порятунку у боголюбивому Королівстві Польському, в улюбленому Божою Матір'ю польському народі. Чекай порятунку від побожного польського короля Владислава. Замість затівати інтриги з Люксембуржцем, сказав ангел…
— Так і сказав? Цими словами?
— Саме цими, — підтвердила Рікса голосом холодним, як свята Кінга на ложі. — Замість затівати інтриги з Люксембуржцем, звернися, князю, до Польщі. Люксембуржець далеко, а Польща — в тебе за рубежем. Часи сповнені лиха, а Польща своїх друзів у біді не полишає…
— Оце тобі маєш, — зітхнув майстер Зброслав. — Ангел-поло- нофіл. У снах такий ангел означає великі нещастя… Що ж, сон, хоча й сповнений дивовиж, вартий інтерпретації. Лист, який отримано… Як звали того мудрого рабина? Боюся обмовитися…
— Гизда.
— Лист, який було отримано, повчає ребе Гизда, треба прочитати. Але тут у нас, так би мовити, два листи. Маємо справу зі сном у сні. Ви, ласкава пані, бачили сон про сон жаганського князя. Цікаво, чи сам князь бачив…
— Не бачив, — з тону Рікси випливало, що вона абсолютно в цьому впевнена. — 1 в цьому якраз проблема. Його неодмінно треба поінформувати про цей сон.
— Я пропоную, — додала вона з притиском, — звернутися з цим по допомогу до місцевих францисканців. Нехай перекажуть звістку своїй братії з Глогова, від Святого Станіслава. З проханням, аби ті сповістили братію у Жагані.
Майстер Зброслав нахилив голову.
— Глоговський Святий Станіслав, — зауважив він, — не підпорядкований саксонській кустодії. Монастир у Глогові належить до гнєзненської кустодії. Ченці з Глогова негайно дадуть знати у Гнєзно. І про все одразу ж дізнаються у Кракові.
— А це нічого.
— Розумію.
Майстер відвів їх перед прилавок, за яким чорноволоса красуня все ще змітала пилюку з жаб. «Може, ти і Зброслав, — подумав Рейневан, — але вона таки Ребека».
— Що це? — Предмет на прилавку раптом привернув його увагу. — Що це таке? Невже?
— Це? — майстер підняв за шнурок прожилкуватий камінчик з очком кольору і форми людського ока. — Амулет В'єндо. Кастильський, привезений просто з Бургоса. Як для вас — за три гроші. Берете?
* * *
— Не панікуй, Рейневане, — повторила Рікса. — Встигнемо до Болеславця. Ребе міг помилятися щодо терміну рейду, зрештою, я сумніваюся, що він знав точний термін.
— Він міг помилятися і в інший бік, — риси обличчя Рейневана напружилися і стали жорсткішими. — Рейд може початися раніше. І я знаю, як швидко вони можуть просуватися. Шість, навіть сім миль на добу, навіть по бездоріжжю. А ще я знаю, що вони здатні наробити, коли дійдуть. Я був у кількох захоплених містах. Зокрема у Хойнові, недалеко звідси. Псякрев, треба поспішати!
— І їхати поночі? Це безглуздо. Переночуємо…
— Щоби наступного дня, — підхопив він, — ще когось повіДОМИТИ про гуситський рейд, так? Ріксо, Тибальд нам довірився. Він розраховував, що ми не роздзвонимо цього на весь Шльонськ. А ти…
— Рейневане, — котячі очі Рікси спалахнули. — Не вчи мене. І не вплутуйся в мої справи.
— І нехай міцнішає наша заснована на взаємній довірі співпраця.
— Зарубай собі на носі, що я знаю, що роблю. І що я на твоєму боці. У чому вже кілька разів тебе переконувала. І мені набридло це повторювати. Попередивши Жагань про загрозу, я теж була на твоєму боці. Так само, як у березні в Ратиборі, коли за твоїм посередництвом допомагала прийняти рішення Волошекові, який вагався.
— Тим не менше, я хотів би знати…
— Ти знаєш стільки, скільки повинен знати, — різко обірвала вона. — А знаєш зовсім не мало, маєш очі, вуха і недурну голову на плечах. І нехай воно так і залишиться.
Вони мовчали. Знизу, з головного приміщення постоялого двору, долинали вигуки, сміх, звуки веселощів. Миші шаруділи і пищали за брусованою стелею, свічка мерехтіла.
— Рейневане.
— Що?
— Я не просто так наполягала, щоби ми переночували саме тут. Завтра я теж воліла би не сповільнювати наш темп. У тебе є якісь ліки на бабські справи?
— Себто на місячні?
— Себто є чи нема?
Він дістав з торби коробочку з ліками, радий сам із себе, що завбачливо спорядився в аптеці «Під архангелом».
— Візьми це, — він вручив Ріксі облатку. — Запий вином.
— Гірке як холера.
— Бо з алое. Це Ніега Рісга, яку Гален називає species ad longam vitam[111]. Від жіночих болячок теж допомагає.
— Сподіваюся.
Свічка мерехтіла. Миші перестали шарудіти.
— Рікса.
— Що?
— Чи те, що ти походиш… Що ти…
— Єврейка? Чи це має вплив на те, що я роблю? Звичайно.
— Мій рід, — несподівано заговорила вона після досить тривалої мовчанки, — походить з-над Рейну, з Ксантена. Майже всіх із родини вимордували у 1096 році. Хрестовий похід! Deus lo volt! Лицарі Еміх і Готшалк вислухали заклик папи Урбана II. І з ентузіазмом втілили його в життя. Почали боротьбу за Гріб Христа від винищення надрейнських
