Українська література » Фантастика » Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов

Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов

Читаємо онлайн Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов
моментами появи фантомів. Що коли «спусковий механізм» поля пов’язаний саме з ним?..

Кирило замовк, уражений своїм припущенням.

— Ходімо, — Бардов указав у бік житлового куполу.

— Я ще трохи побуду тут… Хочу подивитися…

— Тільки без дурниць, — попередив шефуня, — і не довго. Хлопці вже готують вечерю.

Він неквапом попрямував до місця ночівлі.

«Фобос, Фобос, — подумки повторював Кирило, — найпевніше це — уламок Фаетона. Дехто вважає — естафета розуму прийшла звідти. Значить…»

З’явився наростаючий неспокій. Він щось має зробити… Але що?.. Кирило зціпив зуби, намагаючись зосередитися, збагнути нездоланний внутрішній поклик, який наростав, подібно до хвиль, і знову згасав. Це було мов вислизаючий спогад про давно забуте. Здавалося, ось зараз настане прозріння, і він зрозуміє… Ні… Хвиля знову відринула, залишаючи гіркоту безсилля.

Кирило кинув погляд на Фобос. Вуглуватий сіро-оранжевий диск майже на очах змінював положення, піднімаючись усе вище до зеніту… Кирило спробував ще раз примусити себе налаштуватися на загублену хвилю… Всередині панувала глуха порожнеча… Що це було? Грань нездійсненого контакту чи… початок захворювання, як у Енріке, Азарія? Він раптом відчув страшенну втому, закортіло лягти тут-таки біля самої шахти, заплющити очі й не думати ні про що. Насилу долаючи кволість, що скувала його, Кирило почвалав до житлового куполу, навпомацки відшукав контакт зовнішніх дверей. Натиснув. Двері відчинилися. Кирило ввалився в тамбур і втратив свідомість.


* * *

Коли він опритомнів, виявилося, що він лежить на койці в житловому відсіку купола. Скафандр уже знятий, і шефуня, розташувавшись поряд у складаному кріслі, уважно дивиться на нього. Кирило зробив рух, намагаючись підвестися.

— Лежи, — Бардов притримав його за плечі, — ну як там Фобос?

— Нормально.

— А ти?

— Голова запаморочилася…

— Правильно. У твого скафандра відмовив апарат регенерації кисню. Не перевірив при виході? Добре, що ми почули, коли ти входив.

— Я, значить, недовго…

— Не дуже. — Він помовчав, продовжуючи критично розглядати Кирила. Відтак запитав: — А ти там… нічого нового не угледів?

— Нового… Ні…

— А старого?

— Теж, далебі, ні…

— Якимсь ти став невпевненим, Кіре, — шефуня гидливо поморщився, — а ну давай, як на іспиті.

Кирило розповів, що з ним було.

— Шкода, що не відлетіли, — резюмував Бардов, — до прибуття літака назовні не виходити.

— Але я… — почав Кирило.

— Саме ти… Ми з хлопцями після вечері вийдемо. Подивитися на Фобос…

Вночі Кирило прокинувся немов від удару струмом. Він відразу збагнув — сигнал… Треба діяти. Обережно підвівся, прислухався. Навколо спали. Кинув погляд на годинник — без двадцяти перша.

Увечері вони вклали його на койку в спортивному комбінезоні, знявши лише скафандр. Це полегшувало завдання. Скафандра ніде не було видно. Очевидно, його винесли в сусіднє приміщення. Кирило встав, зробив декілька кроків до дверей.

— Куди? — прошелестіло за спиною.

Кирило озирнувся. Шефуня, піднявши голову, питально дивився на нього.

— Куди-куди, — сердито відгукнувся Кирило, — треба…

Шефуня опустив голову на подушку і заплющив очі. Кирило вибрався в сусіднє приміщення і щільно причинив за собою двері. На щастя, його скафандр і шолом лежали тут. Скафандр, щоправда, легкий — денний… Виходити в такому вночі не дозволялося. Але одягатися зараз у важкий нічний скафандр не було часу. Крім того, він не збирався віддалятися від куполу. Деякий час він витримає і в легкому.

Кирило швидко натягнув скафандр, надів шолом, причепив до пояса футляр диктофона. Вже у вихідному тамбурі перевірив герметичність і параметри життєзабезпечення. Зачекав, поки вирівняється тиск. Це їх затримає трохи, якщо організовують погоню. У диктофон, вмонтований біля вхідних дверей, шепнув:

— Нуль годин сорок хвилин, виходжу назовні. Пробач, Мику, конче необхідно.

Затим відчинив вихідні двері. Зовні було дивовижно тихо. Вітер, як не дивно, не відчувався. В зеніті висів Фобос. Це був уже другий його захід у ту ніч. На сході блідо світив серпик Деймоса.

Кирило зробив декілька кроків і зупинився. Всупереч очікуванню нічого не відбувалося… Він почав прислухатися, але розрізняв лише удари власного серця. Кволості не відчувалося, голова здавалася ясною, він почував приплив сил, дивовижний спокій, упевненість, що чинить правильно. Згадалася чомусь стара приказка студентських років: «Досліджувати, значить, бачити те, що бачили всі, але думати так, як не думав ніхто». До нього вона зараз не мала стосунку, тому що на цій дивній планеті саме він бачить те, що недоступно іншим. Лише це виправдовує його недисциплінованість і ризик… Утім, кожен справжній пошук — шлях по вузькій грані, щонайтоншому вістрю непримиренних протилежностей. По той і по другий бік грані прірва, катастрофа… Як у нього зараз…

Він завважив, що нічний холод починає проникати в скафандр. Першими його відчули ноги. Треба було рухатися, і він попрямував до устя шахти.

У червонувато-попелястому світлі двох марсіанських місяців мертва рівнина здавалася примарною. Зірок у небі майже не було видно. Устя шахти чорніло мов роззявлена паща.

Кирило зупинився за декілька кроків від шахти. Світло, що лилося з глибини, чомусь не здивувало його.

Намацавши на поясі скафандра кнопку диктофона, Кирило спокійно чекав, що буде далі. Відтак натиснув кнопку і заговорив, намагаючись зафіксувати все, що бачив і відчував.


* * *

Запис закінчився на півслові.

— Ну ось, — сказав Кирило, — саме в цьому місці ви мене наздогнали. Не знаю, чому, але ваша поява відразу перервала потік інформації. Або, перенісши увагу на вас, мій мозок утратив можливість фіксувати її. Дідько б вас ухопив з вашою турботою!

— Побажання стосується лише мене, — оголосив шефуня, — хлопці абсолютно не винні. Я змусив їх піти, хоча їм дуже не хотілося прокидатися.

— Тим більше що ми нічого й не бачили, — пробурчав Муса.

— Останнє, що відобразилося в моїй пам’яті, — додав Кирило, — і

Відгуки про книгу Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: