Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна - Олексій Миколайович Толстой
— Бажаєте випробувати? Діє не гірше, ніж на катодних лампах. — Він хутенько приладнав дріт і слухові трубки, ввімкнув радіоприймач у штепсель, припасований під столом. — Коштує три марки сімдесят п’ять пфенігів, без слухових трубок, звісно. — Він подав навушники Хлинову. — Можна слухати Берлін, Гамбург, Париж, коли від цього ви матимете задоволення. Я вас з’єднаю з Кельнським собором, нині там обідня, ви почуєте орган, це колосально… Поверніть важельок ліворуч… Що таке? Здається, знову заважає клятий Штуфер? Ні?
— Хто заважає? — спитав Вольф, нахиляючись до апарата.
— Збанкрутілий фабрикант друкарських машин Штуфер, п’яниця і божевільний… Два роки тому він поставив у себе на віллі радіостанцію. Потім розорився. І ось нещодавно станція знову запрацювала…
Хлинов, дивно сяючи очима, опустив трубку:
— Вольф, платіть і ходімте.
Коли через декілька хвилин, позбувшися балакучого хазяїна, вони вийшли за хвіртку ресторану, Хлинов з усієї сили стиснув руку Вольфа:
— Я чув, я пізнав голос Гаріна…
64Цього ранку, годиною раніше, на віллі Штуфера, що на західному схилі тих же пагорбів, у напівтемній їдальні за столом сидів Штуфер і розмовляв з невидимим співрозмовником. Точніше, це були уривки фраз та лайок. На обсипаному попелом столі валялися порожні пляшки, недопалки сигар, комірець і галстук Штуфера. Він був у самій білизні, чухав кволі груди, витріщувався на єдину електричну лампочку, що горіла у величезній залізній люстрі, і, стримуючи відрижку, лаяв півголосом брутальними словами людські образи, котрі спливали в його п’яній пам’яті.
Урочисто шаленим боєм годинник у їдальні пробив сьому. Майже одночасно почувся шум автомобіля. До їдальні увійшов Гарін, весь просякнутий уранішнім вітром, глузливий, зуби ошкірені, шкіряний картуз на потилиці:
— Знову всю ніч пиячили?
Штуфер скосив налитими очима. Гарін йому подобався. Він щедро платив за все. Не торгуючись, найняв на літні місяці віллу разом з винним погребом, надавши можливість Штуферу розправлятися самому із старими рейнськими, французьким шампанським та лікерами. Що він поробляв, дідько його відає, певно, спекулював, але він бридко лаяв американців, що розорили Штуфера два роки тому, він презирливо ставився до уряду і називав людей взагалі сволотою, — це теж було добре.
— Начебто ви цілу ніч богу молилися, — прохрипів Штуфер.
Гарін коротко зареготав. Поляскав Штуфера по гладкій спині.
— Кожен з нас розважається по-своєму. До речі, без мене сюди не приходило двоє, мене ніхто не запитував?
— Ні…
— Чудово. Дайте-но ключ од сарая.
Крутячи за ланцюжок ключа, Гарін вийшов у сад, де стояв невеликий засклений сарай під щоглами антен. Подекуди на запущених куртинах стояли керамічні карлики, засиджені птахами. Гарін одімкнув скляні двері, ввійшов, розчинив вікна. Сперся на підвіконня і так стояв якийсь час, вдихаючи вранішню свіжість. Майже двадцять годин він провів в автомобілі, кінчаючи справи з банками та заводами. Тепер усе було гаразд напередодні двадцять восьмого числа.
Він не пам’ятав, скільки часу так простояв край вікна. Потягнувся, закурив сигару, ввімкнув динамо, оглянув і настроїв апарати. Потім став перед мікрофоном і почав голосно й роздільно…
— Зоє, Зоє, Зоє, Зоє… Слухайте, слухайте, слухайте… Буде все так, як ти захочеш. Тільки вмій хотіти. Ти мені потрібна. Без тебе моя справа мертва. Днями буду в Неаполі. Точно повідомлю завтра. Не тривожся ні про що. В усьому сприяє…
Він помовчав, затягнувся сигарою і знову почав: «Зоє, Зоє, Зоє…» Заплющив очі. М’якенько гуло динамо, і невидимі блискавки зривались, одна по одній, з антени.
Коли б проїжджав зараз артилерійський обоз — Гарін, напевно, не розчув би гуркоту. І він не чув, як у кінці галявинки покотилося каміння під укіс. Потім за п’ять кроків од павільйону розсунулися кущі, і з них на рівень людського ока піднялося вороноване дуло кольта.
65Роллінг взяв телефонну трубку:
— Слухаю.
— Говорить Семенов. Щойно перехоплено радіо Гаріна. Дозвольте зачитати?..
— Читайте.
— «Буде все так, як ти захочеш, тільки умій хотіти», — почав читати Семенов, абияк перекладаючи з російської на французьку.
Роллінг слухав, не мовивши жодного слова.
— Все?
— Так точно, все.
— Запишіть, — почав диктувати Роллін: — Негайно настроїти відправну станцію на довжину хвилі чотириста двадцять один. Завтра на десять хвилин раніше від того часу, коли перехопили сьогоднішню телеграму, почнете відправляти радіо: «Зоє, Зоє, Зоє… Сталося несподіване нещастя. Треба діяти. Якщо вам дороге життя вашого друга, висадіться в п’ятницю в Неаполі, зупиніться в готелі „Сплендид“, чекайте повідомлень до полудня суботи». Це ви повторюватимете безперервно, чуєте, безперервно, гучним і впевненим голосом. Усе.
Роллінг подзвонив.
— Негайно знайти і привести до мене Тиклінського, — сказав він секретареві, що вскочив у кабінет. — Негайно рушайте на аеродром. Заорендуйте або купіть — байдуже — закритий пасажирський аероплан. Найміть пілота і бортмеханіка. На двадцять восьме приготуйте все до вильоту…
66Решту дня Вольф і Хлинов провели в К. Блукали вулицями, балакали про різні дрібнички з місцевими жителями, вдаючи з себе туристів. Тільки-но містечко завмерло, Вольф і Хлинов попрямували в гори. Над північ вони вже піднімалися схилом у сад Штуфера. Було вирішено оголосити себе заблукалими туристами, якщо поліція зверне на них увагу. Коли їх затримають, — арешт був безпечний: їх алібі могло встановити усе місто. Після пострілу з кущів, коли виразно було видно, як у Гаріна бризнули скалки черепа, Вольф і Хлинов менше ніж за сорок хвилин були вже в місті.
Тепер вони перелізли через низьку огорожу,