Українська література » Фантастика » Сигнали з Всесвіту - Володимир Бабула

Сигнали з Всесвіту - Володимир Бабула

Читаємо онлайн Сигнали з Всесвіту - Володимир Бабула
вгору, а власне, вниз, в глиб континенту!

Відтепер мандрівники попливли значно швидше.

Річка незабаром покинула прибережну рівнину і потекла долиною поміж скелястих схилів. Ще кілька кілометрів її облямовували джунглі; вони все рідшали і, нарешті, зникли зовсім.

Місцевість тут була пустельна, мертва. Тільки де-не-де понад річкою височіли яскраво-зелені рослини, схожі на очерет. То тут, то там в річку водоспадами котились з гір бурхливі струмки.

— Навряд чи зустрінемо ми тут квартянське селище! — сказав Северсон з сумнівом.

— То давайте видеремось на оту он гору, — запропонувала Алена. — Можливо, побачимо щось цікаве, а може, виявиться вигідна місцина для нашого майбутнього житла.

Пропозицію Свозилової схвалили. Мандрівники пристали до берега, човен склали в рюкзак і продовжували подорож пішки.

Підйом на гору був важкий. її схили, вкриті численними тріщинами й канавами, всіяні камінням найрізноманітнішої величини й форми, були голі й круті.

— Наскільки зручніше було б досліджувати Кварту з нашого вертольота! — зітхнув Северсон, коли мандрівники зупинились, щоб трохи перепочити.

Річка вже лежала глибоко під ними. Ще кілька кілометрів вона текла рівно, а на, обрії зникала за крутим поворотом. На протилежному березі, трошки віддалік, проти неба вимальовувався високий конус. З його вершини виходила пара.

— Неприємний сусіда! — зауважив Навратіл. — Будемо сподіватись, що вулкан перебуває в стані спокою… Ну, рушаймо далі!

Все вище й вище — крок за кроком крутим схилом. І ось, нарешті, підйом скінчився. Вчені опинились на плоскогір’ї.

— Яка краса! — захоплено вигукнув Мадараш.

Весь край було вкрито зеленим килимом, перетканим барвистими цяточками квіток. Чагарник на передньому плані поступово переходив у густий праліс. А за ним рівнину замикали прямовисні гори.

— Мені здається, ніби я несподівано сіла до накритого столу! — торжествувала Алена.

— Гарне порівняння! — погодився Северсон. — Цю рівнину нанесемо на наші карти під назвою “Накритий стіл”, — що ви на це скажете, друзі?

Поки мандрівники милувалися чудесним краєвидом, позаду, над горами, зійшло ще одне сонце. Велике зелене листя дерев і кущів у його сяйві перетворилось на щире золото.

— Край справді чудесний! — сказав Навратіл.


* * *

Допоміжний літак “Ластівка” повернувся з розвідки. Він облітав Кварту, щоб знову приєднатись до материнського корабля. Всі члени екіпажу уважно вивчали незнайому планету.

— Коли б я міг на хвильку забути, що ми вісім років летіли Всесвітом, піхто не переконав би мене, що під нами — не наша Земля. Погляньте: моря і континенти, смуги хмар… — радів академік Ватсон, який управляв літаком.

Перед “Ластівкою” далеко на темному тлі неба з’явилась сліпуча цятка — залитий променями сонць велетенський космічний корабель. Цятка швидко виростала, перетворювалась на пляму. Все ближче і ближче.

— Щось трапилось! — стривожено вигукнула Молодінова. — Погляньте-но на задню частину “Променя”!.. Пробито величезний отвір… Розтрощено “Чайку” й “Сокола”!.. Поспішаймо, можливо, ми ще встигнемо їх врятувати!

— В кабіні управління світиться!

— Живі! — вигукнув Ватсон. — Я бачу Цагена, Вроцлавського і Чан-су!

Тільки-но “Ластівка” пришвартувалась до “Променя”, як відчинилися головні двері. З них виплив одягнений у скафандр Чан-су.

— Дуже радий, що ми знову разом, друзі, — сказав він. — На нас чекає важка боротьба за життя. Допомоги з Землі не можна чекати раніше як через тринадцять років: адже тільки звістка про катастрофу долетить туди через чотири роки. Не менш року триватиме побудова нового міжзоряного корабля, та вісім років подорожі сюди…

Екіпаж “Ластівки” був приголомшений лихом, що звалилось не знати звідки. Тепер уже всі разом оглянули пошкодження і зібрались в приміщенні клубу.

— Неушкоджені реактори треба якнайшвидше переправити на Кварту і відбудувати там атомну електростанцію, — сказала після довгої паузи Молодінова. — Без атомної енергії ми нічого не зможемо зробити.

— Я — Навратіл! Викликаємо “Промінь”! — почулося раптом з динаміка приймача.

— Я — Чан-су. Слухаємо.

— Біля річки, яку ми назвали ріка Надія, знайшли зручне місце для будівництва тимчасового житла. За даними попередньої розвідки небезпечних тварин та комах немає. Повітря — без отруйних випарів. Все плоскогір’я захищено від вітрів високою кам’яною стіною. В скелях є розгалужений печерний лабіринт, що нас дуже втішило. Це буде чудесний захисток від бурі й поганої погоди, а також зручні сховища-склади. Водночас ці печери полегшать нам геологічну розвідку нижчих шарів грунту.


Розділ V
НЕПРИЄМНА ЗУСТРІЧ

— Працює як годинник! — спокійно сказав Краус і вимкнув двигун “Стріли”. — Це була таки каторжна робота, але ми з нею впорались. Мабуть, скоро почне розвиднятись. Не завадило б трохи поспати, що ти на це скажеш?

— Не заперечую, — озвався” Грубер. — Треба тільки добре замкнутись. Отим загадковим чотирипалим, які вкрали в нас чашки, може хтозна-що спасти на думку. Добре, хоч стінки літака броньовані.

Вони ще з хвилину розмовляли про незнайомих істот, а потім поснули.

Першим прокинувся Грубер. Він хруснув суглобами, сів. Його дуже здивувало те, що в кабіні літака темно.

“Невже я проспав аж до вечора?” — подумав він і, глянувши у вікно, ахнув з подиву.

До літака прихилився величезний лист з товстим міцелієм. За цим — ще один і ще. Все довкола було так щільно заповнене лускатими стовбурами, паростками та

Відгуки про книгу Сигнали з Всесвіту - Володимир Бабула (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: