Повернути себе. Том 2 - Олександр Шаравар

                Тунель кілометрової протяжності був поділений на десять секцій, що закриваються на ручні гермодвері. Але зараз вони були відкритими, і на всій протяжності тунелю були сліди недавнього затоплення.
               Сам тунель вів у приміщення, де знаходилися зарядні пристрої для дроїдів-прибиральників. Варто було відчинитися двері, як хлопці почули гучний звук тривоги. Причому він спрацював ще до того, як вони проникли всередину. Отже, або це знайшли іншу групу проникнення, або це реакція на дії Декса.
            - Куди далі? - Запитав Пашу у Фіска.
            — Зал, перевір своїх побратимів. Може, вони мають доступ до мережі, треба з'ясувати, де знаходиться Арніель.
             - Не брати вони мені, - образився Железяка, - Ці пилососи ніколи не пробудяться, - але все ж таки приступив до роботи, підлетівши до дроїдів і підключившись до них за допомогою нанітного кабелю.
                  Тим часом Декс з Каарлою дісталися купола, який утримував воду навколо головного корпусу в'язниці. Практично одразу з ними зв'язався диспетчер і попросив мету візиту.
                 Декс, відправивши ідентифікатор Вана, повідомив про необхідність особистої зустрічі з пані Арніель. На превеликий подив, диспетчер одразу дав дозвіл на політ у зону роботи купола та на посадку на центральному паркуванні біля входу.
             - Тут щось не так, готуємося до будь-яких сюрпризів, - сказав Декс. - Біля входу знаходиться п'ятірка розумних і серед них Арніель, але вона якась дивна, надто слабка емоційна складова.
             - А ось і вони, своєю персоною, - сказала Каарла, за допомогою зовнішніх камер робота вони побачили, як вийшли четверо людей, які вели закуту в наручники аграфку.
             — Їхні емоції сповнені рішучості, але в той же час — страху, — сказав Декс. – Її емоції дуже слабкі. Не можу пробитися відразу через ментальний блок.
              - Нам надіслали повідомлення, - сказала Каарла. - Вони віддають нам аграфку, і ми забираємося кудись подалі, вони не хочуть проблем.
               - Значить, з ними Родріель все ж таки зв'язався, але вони вирішили вчинити по-іншому, не так, як він хотів. Я зараз вийду, Каарло, будь готова до різкого старту, - наказав Декс.
               - Це якась пастка, - сказала Каарла.
                 Декс, відчинивши двері бота, обережно з активним щитом на скафандрі і, підтримуючи навколо себе телекінетичну сферу, підійшов до групи солдатів з аграфкою в руках. Практично відразу супроводжуючі аграфку солдати штовхнули її у бік Декса, а самі зробили кілька кроків тому.
                  Декс відразу підняв на ноги дівчину, що впала, телекінезом і підтягнув ближче, піднімати на бот він не поспішав її. Найдивніше було те, що ніхто так і не спробував їх атакувати.
                 - Арніель, що відбувається? - Запитав Декс у дівчини перед ботом.
                 — Зрадники, вирішили віддати мене в надії, що не доведеться воювати.
                  - Ти ж розумієш, що ти тепер полонена? - Уточнив сполот, одночасно створюючи проекцію її свідомості.
                  — Звичайно, розумію, як і те, чому ви це робите. Але боюся вас засмутити. Батько останнім часом не звертав на мене уваги, з ним щось зробили, йому начхати на мене.
                    Наступної миті Декс на максимальній швидкості шпурнув аграфку у бік солдатів, які в цей момент саме входили до будівлі. Щойно тіло зіткнулося зі щитом одного з солдатів, і воно миттю вибухнуло.
                   Вибух був досить потужним, Декс довелося переправити частину ударної хвилі, щоб не пошкодити бот. А наступної миті турелі будівлі ожили, відкриваючи вогонь як у Декса, так і в десантний бот.
                 Але було вже пізно, Декс, стримавши перші кілька пострілів, застрибнув назад у бот і, сформувавши навколо нього телекінетичну сферу, наказав Каарлі різко тікати.
              За мить до того, як досягти купола, той став повністю непроникним. Адже до цього він лише не пропускав гази та рідини всередину. Але Декс передбачив і цей момент. Потужний телекінетичний удар, сконцентрований на одну точку, зміг пробити купол. Наступного моменту всередину купола ринула вода, а бот, вислизнувши з-під захисту, почав маневр ухилення від запущених у нього ракет.
                   Удар Декса був настільки сильним, що замість того, щоб затягнутися, почалося саморуйнування купола. Буквально на очах за кілька секунд він повністю розчинився.
                  І величезна маса води у мільйони тонн ринула на корпус в'язниці. В цілому, він був розрахований на подібну подію, але вибух біля входу пошкодив герметичність будівлі, і через кілька пробоїн вода ринула всередину. Захисникам різко стало не до протистояння з одним десантним роботом. Тепер вони прагнули вже усунути якнайшвидше наслідки руйнування купола, тим самим знизивши натиск на Декса.
               - Аграфка в оранжереї. - Ще одна у себе в кімнаті, ще одна в ангарі.
               — Клони, вашу матір. — лаявся Фіск. — То яка з них справжня?
               - Я думаю, ніяка, - сказав Терн, - Я б так і зробив, а справжня по-тихому вже покинула б базу.
                 — Зараз перевіримо, та, яка у себе в кімнаті, якщо не вона, то йдемо. Ризикувати не будемо. Всі бачили, що зробили з клону Арніель? - Запитав у Залізяки і Терна Фіск, маючи на увазі передані записи з бота.
                — Біо вибухівка високої потужності. Я оцінив би тонн на п'ять. - відповів Залізяка.
                - Правильно, Зал, бери під контроль камери і сенсори житлового відсіку, - наказав Фіск позов.
                  Залишивши комору для зарядки побутових дроїдів, хлопці попрямували у бік кімнати Арніель, благо вона, як і кімната самого Родріеля, були на одному рівні.
                  Вже стоячи біля порога кімнати, Фіск зрозумів, що було б непогано прихопити матеріали з кімнати Родріеля. Але варто це робити швидко, а значить, доведеться розділитися.
            - Зал, Пашу, швидко в кімнату Родріеля, зламати все, що можна, і завантажити всю інформацію, провести швидкий пошук інших матеріалів. У вас є п'ять хвилин. Я до аграфії. Вона знає мене. - промовив Фіск.
            - Зрозумів, - відповів Терн і побіг разом з дроїдом до кімнати колишнього начальника в'язниці.
            - Арніель, я прийшов за тобою, - промовив Фіск, відчиняючи двері.
            - Фіск, я рада, що ти живий, справді рада, - промовила аграфка. Фіск у цей час сканував навколишній простір, щоб зрозуміти дивину. У цій кімнаті відчувався подвійний сигнал Арніель. - Але ж ти прийшов не просто так за мною.
             - Ти знаєш, що накоїв твій батько? - не хотів діяти з позиції сили Фіск, та й не був впевнений, що вона справжня.
             - Знаю, і це мене не тішить, але він мій батько. - сказала вона. - Я не дозволю використати себе в його цілях. Я краще себе вб'ю. - Після цих слів аграфка підняла голки і вистрілила себе в голову. Фіск не встиг навіть відреагувати та перехопити її руку. Раз і півголови розлетілося на дрібні шматочки. Мозок мальовничо прикрасив картини аграфки, що висіли на стіні. Ось тільки пропав лише один сигнал, і після його зникнення Фіск міг уже набагато виразніше відчувати другий. Вдаючи, що він повірив у самогубство, хлопець підійшов до тіла аграфки.
               — Ех, дурненька, я ж шкодити тобі не хотів, — наступної миті Фіск повернувся до вентиляційної шахти і ривком смикнув ґрати, а потім і дівчину з неї за допомогою телекінезу. Впавши з висоти два метри на коліна, дівчина закричала від болю. Вона явно пошкодила суглоби. - Ну ось, коліна пошкодила.
                — Боляче, боляче, боляче, — почала голосити аграфка. Фіск же, скориставшись тим, що біль вивела її з себе, зміг ривком створити ментальний канал до неї до її розуму. Дівчина на це навіть і не звернула уваги, тому що коліна у неї справді сильно боліли. Насамперед Фіск перевірив оригінальність її тіла. І тут усе було гаразд. То була саме вона. А клонів було всього вісім штук, у її батька, між іншим, було стільки ж. Але тут, на базі, був лише один, і зараз він мав бути у своїй кімнаті, про що і повідомив Терну відразу ж Фіск.
                 — Зараз вколю знеболювальне і наніти, — звернувся до дівчини Фіск і витягнув ін'єктор з аптечки скафандра.
                   - Стій, - у паніці відстрибнула аграфка, незважаючи на зламані коліна.
                   - Що такого? - Запитав Ебенезер з незадоволенням у неї.
                   — Мені не можна, помру одразу. Візьми в столі ін'єктор зеленого кольору,- насилу крізь сльози вимовила аграфка. Фіск паралельно зчитував її поточні думки, зрозумів, що вона каже правду. Дивно було те, що це була провина її експериментів над собою і тепер стандартні методи лікування для неї були смертельними. Але спеціальні біонаніти, розроблені нею, заміняли будь-які ліки. Зробивши ін'єкцію навколо колін дівчини, Фіск з подивом спостерігав за тим, як хрящі та кістки почали на очах збиратися в норму.
                     - Тепер ідеш зі мною? - Запитав Фіск у аграфки.
                     — Іду, я ще жити хочу. Ви знаєте, що розпочалось затоплення головного корпусу? За три години весь адміністративний корпус буде втоплено. Можеш не переживати, я не намагатимусь тебе вбити або втекти. У мене є кілька запитань до батька. Сподіваюся, що він відповість на них.
                    — Фіск, — перебив хриплячий голос Пашу.
                     — Недоумок підставився під постріл. Пробило верхній шар броні та повітропровід. У повітрі БОВ, - замість Пашу закінчив Залізяка і скинув дані з нейромережі Терна.
                    - У тебе є щось від БОВ-а в кімнаті батька? - Запитав швидко у дівчини Фіск.
                    — Зітрін з модифікаціями, — вигукнула дівчина, що вже вилікувалась. - Є. Але я без скафандра не наближусь туди.
                  - Давай, - крикнув їй Фіск і, отримавши ще один ін'ектор тільки червоного кольору, кинувся до Пашу.
                    Стан Терна був хроновим. Нейросеть показувала, що до смерті залишилося всього кілька десятків секунд, і це незважаючи на роботу аптечки скафандра та нанітів нейромережі, які намагалися на повну силу, щоб врятувати свого носія.
                    Тому Фіск приступив до того, що могло врятувати в такій ситуації хлопця. Сконцентрувавшись на ньому, Ебенезер створив техніку, що зцілює, Микіль. Практично відразу відбулося уповільнення  розчинення клітин легень. У цей момент хлопець почув шипіння, і сенсори скафандра показали, що у повітрі почалося зменшення концентрації бойової отруйної речовини. Ось тільки організм Терна був ним уже й так наповнений, і очищення повітря мало допоможе.
                   - Фіск, якщо я помру, - закашлявся Пашу від потрапила крові в горло. - Якщо я помру, скажи Джуві, що я її люблю, що вона найкраще, що було в мене в цьому житті. того, що газ дістався легень і почав розчиняти вже їх.
          - Замовкни, сам усе їй скажеш, - крикнув у відповідь Фіск, зараз хлопець був зосереджений на тому, щоб не дати спочити своєму другові. Цілюща техніка лише відкладала неминучу смерть, потрібно щось ще, а тому Фіск вирішив ризикнути і вколов речовину. Залишалося сподіватися, що це саме те, що сказала аграфка. Майже відразу пішов процес нейтралізації зітріну в організмі. Насилу почало вдаватися зціляти розчиняються легкі, після нейтралізації зітріна в організмі наніти нейромережі почали масово розмножуватися та допомагати в регенерації легень. Друга частина нанітів почала постачати організм киснем безпосередньо в обхід дихальної системи. - Залізяка, що там із повітрям?
          — Концентрація знижується, дві хвилини до безпечного рівня. - відповів дроїд з копією особи іскіна.
            — Все вже не помре. Але треба йти, комплекс незабаром буде затоплений, - сказав Фіск. - Я повідомив іншим, вони почали відступ.
             - Наша мета? - Запитав Железяка.
             - Я тут, хлопчики, - сказала Арніель, що підійшла в легкому скафандрі.
              - Ти ж могла піти? - примружився Фіск, обернувшись до аграфії. Більше не потрібно підтримувати техніку лікування і хлопець вирішив ще раз перевірити свідомість аграфки. До цього моменту в неї вже відновився захист свідомості, але Фіск не зупинився і натиснув на неї. Як виявилося, захист у неї був настільки потужний, зусиль Ебенезера вистачило для прориву крізь неї. Ось тільки аграфка це помітила та скрикнула від болю. За забралом було видно, що з носа в неї пішла кров. Фіск швидко перевірив її свідомість і переконався, що це вона, а чи не черговий клон.
              - Не роби так, це боляче, нейромережа повідомила про розрив трьох десятків капілярів у мозку. - сказала Арніель, скривившись. - З вами у мене більше шансів вижити зараз.
             - Ідемо. - промовив Фіск, кивнувши на слова Арніель, після чого закріпив на Залізяку Терна, той уже не вмирав, але без лікування у медичній капсулі довго не протягне. Декілька днів і все.
             Зворотний шлях до комори зайняв лише дві хвилини. За минулий час вже три рівні над ними було затоплено, слід було поспішити, звичайно, затоплення не завадить їм вибратися звідси, все-таки у всіх були скафандри.
             Діру в скафандрі Терна залили піною, він знову був герметичний і можна було не переживати з приводу затоплення. Але все ж, треба було забратися подалі, була нехай і невелика ймовірність, що зневірені захисники підірвуть в'язницю.
             Тунель подолали за десять хвилин. Так довго вони бігли один кілометр через те, що Фіск телекінезом закривав за ними усі гермодвері. Просто про всяк випадок, раптом хтось їх переслідуватиме, але залишені позаду мікродрони так нікого і не виявили.
               А ось зовні виходу із тунелю вже були гості. Це було кілька автономних підводних дронів. Просто так залишати шлюз під стволи дронів Фіск не захотів. Натомість він сконцентрувався на них за допомогою камер, що залишилися зовні і просто розрізав на кілька частин за допомогою своєї здібності.
              - Це було дуже вражаюче, - сказала аграфка, широко розплющивши очі. Фіск від неї відчув захоплення, з одного боку йому було приємно таке відчувати, але з іншого - такі емоції збивали його з ладу.
               -Помовч, - посилив емпатичний блок Фіск. - Декс, ми йдемо, треба прикриття.
               - Зробимо, - відповів сполот.
             Через дві хвилини до шлюзу припливли кілька уцілілих дроїдів Залізяки і розстріляли дрони, що сховалися, поза зоною чутливості Фіска. Тільки після цього Фіск наважився і покинув шлюз разом із рештою.
             Причепившись до дроїду за допомогою магнітного кріпплення, вони, не ховаючись, попливли на швидкості понад п'ятдесят кілометрів на годину від тунелю. Не встигли вони відплисти на кількасот метрів, як рецептори зафіксували підрив позаду. Сила вибуху була високою.
            Вже за кілька десятих секунди до них дісталася ударна хвиля у вигляді фронту твердої води. На щастя, щити дроіда разом із щитами скафандрів змогли погасити більшу частину енергії вибуху.
            Правда, аграфка не мала ніяких бойових імплантів, та й скафандр у неї був слабенький, інерційний компенсатор не зміг повністю впоратися, і, судячи з даних, які передала нейромережі Фіску, у дівчини була контузія середньої тяжкості.
            Нейромережа відразу почала усувати наслідки у несвідомої дівчини, та й ті самі біонаніти, які вколов їй Фіск, теж приступили до відновлення її організму.
             Фіск і Терн, на відміну від аграфки, відбулися легким переляком. Точніше, один Фіск, Терн досі був непритомний після того, як його приспав псіон. Під прикриттям двох дроїдів, причепившись до третього, Фіск попрямував до точки евакуації, де їх мав підібрати Декс.
            Чекати довелося недовго, вже за п'ять хвилин після прибуття бот з Дексом та іншою командою прибув і за ними. Піднявшись на борт, Фіск одразу почав лаятися з приводу вибуху.
             На його думку, вибухати комплексу взагалі не треба було. Але якщо вони так захотіли, то варто було це зробити після того, як вони підуть на безпечну відстань. А то тепер їхня мета була хворою.
          - Ми й не підривали, - відповів Ван, - Вибух і для нас виявився сюрпризом. Он у Шарма зірвало щит і відірвало руку. - Кивнув на кібернетика загону він. Тільки тепер помітив хлопець, що майже всі скафандри несли сліди боїв, а деякі - близького вибуху. У Шарма справді не було руки, замість лівої руки була кукса, покрита зверху герметизуючою піною. - Походу, це самознищення.
          — Не повинні були самознищення включити. Адже я їх усіх вивчив, коли ми жили тут. Немає тут самогубців. - сказав Декс.
          - Тоді що? - Запитав Ван.
          - А ми це зараз спробуємо дізнатися.
           - Думаєш, це пов'язано з нею? - Запитав Ван.
           — Як і думав, у неї мікропередавач у соску правих грудей. Вже самознищення, через що у неї опік грудей. Подібні передавачі використовують аварці на буйних рабах, тільки простішої конструкції. Покинеш зону дії передавача – нашийник починає бити струмом, не повертаєшся – активується вибухівка і тобі відриває голову. Тільки тут передавач замість фіксованої точки було встановлено на ній. Варто їй залишити зону, в якій передавач міг передавати безперервний сигнал на бомбу, і все. - сказав Декс. - Я зараз перевірю, що вона знає про це.
           Поки Каарла виводила бот до точки зустрічі із Зіг-Зауром, сполот копався в голові аграфки. Багато це часу не зайняло, вже за десять хвилин бот сідав у невеликій гірській долині за сто кілометрів від місця попередньої зустрічі. Зіг вирішив убезпечити себе і після вибуху у затоці перегнав корабель.
           Усі чекали з нетерпінням вердикту Декса – винна Арніель взагалі у чомусь чи ні. Шарм на неї поглядав з трохи маніакальним поглядом, він явно був сильно засмучений втратою руки.
              — Фіск, вона вірить лише тобі, у неї після психологічної травми якір на тобі. Вестимеш всі справи з нею. І скажи, що в тобі такого, що вона вирішила створити особисто під тебе симбіонта? - подивився на товариша Декс, - Шарм, вона не знала про вибухівку. Швидше за все це Родріель зробив для чогось. А ось клони – це її робота. Після твого дня народження, Фіск, вона знову зайнялася біорозробками, батько це примітив і замовив партію з десяти клонів себе і її. Але готові були лише вісім. Отже, ми можемо зустріти ще не одного виродка з однаковою мордою.
              - А вона хіба не художниця? - Запитав Фіск, здивувавшись.
              — Художницею вона стала після психологічної травми, яку ти якимось незрозумілим чином вилікував. А до цього вона була тим божевільним біотехнарем. - Віруси, біологічна зброя і багато іншого, просто через те, що це цікаво. Її знання просто неймовірні. Вона розробила біологічну зброю проти зіургів буквально на колінці. Я не фахівець у цій галузі, але, мені здається, вона діюча. Їй треба кілька досить специфічних речовин та біосинтезатор будь-якої хімічної лабораторії, що спеціалізується на органіці, і все. Зброя буде готова. Родріель спеціально не тримав подібний синтезатор поряд з Арніелем, не хотів ризикувати.
            - Спробую, - з побоюванням подивився на несвідому аграфку Фіск. - Вона знає, де може бути її батько?
            - Вона практично не цікавилася справами Родріеля і це погано, - сказав Декс. - На її думку, це було нецікаво. Але пару містечок з голови я все ж таки витяг. Вирушайте в укриття. Я з Зігом перевірю їх і до ранку повернуся.
            — Може, мені з тобою? — спитав Фіск. Йому не дуже хотілося бути поруч із маніяком, який створив біологічну зброю.
            — Краще, щоб ти був поряд з нею, коли вона прокинеться. Поряд з тобою вона не повинна чудити, - сказав Декс і залишив борт бота.
             - Каарло, на базу, - наказав дівчині Ван.
             — Сім годин до сховища у потайному режимі. - сказала Каарла і підняла бот у повітря разом з активним маскуванням. Не слід забувати, що зіурги все ще були на планеті, хоч, зважаючи на все, і готувалися до відступу.
            Під час польоту Фіск вивчав матеріали, які скинув Декс. Вони були зібрані з пам'яті дівчини, хоч Декс і намагався відокремити від спогадів емоційну складову, але вийшло не скрізь, зрозуміло, що сполот поспішав, тому й не все якісно зачистив.
          Так Фіск зіткнувся з тим, що коли бачив себе у спогадах аграфки, починав відчувати незрозумілі почуття. Точніше, перші спогади були засновані на страху та ненависті. Але це було по відношенню до всіх чоловіків у неї.
            Але що далі, то менше негативу ставало, а після дня народження хлопця й зовсім почуття були якісь дивні. Одночасний заклик до дії, його поява викликало у дівчини генерацію нових ідей, і це супроводжувалося незрозумілими почуттями.
           Ознайомився Фіск і із симбіонтом для себе. Це виявилася колонія мікроорганізмів, яка мала харчуватися поживними речовинами з крові та псіонічною енергією.
          Натомість вони мали давати посилену у кілька разів регенерацію, підвищувати провідність нервових закінчень, цим піднімаючи реакцію і зменшуючи час відгуку, посилювати відсотків на тридцять фізичні можливості загалом.
           Від такого опису Фіск навіть сам захотів собі такого симбіонта. Ось тільки він був не готовий, а тестові моделі, створювані нею поки що за кілька хвилин, перетворювали піддослідних тварин на мумії. Сама Арніель вважала, що через брак псіонічної енергії, яку симбіонти компенсували поглинанням поживних речовин. Вона навіть хотіла за першої нагоди вколоти готовий недороблений варіант Фіску і подивитися, що буде.
            Нарешті політ був завершений, і через сім годин бот пішов на посадку в лісочку, що дивом уцілів, у парі десятків кілометрів від столиці. Вже в лісі бот прослизнув через прохід у систему тунелів і попрямував до самої бази.
            В цілому, десантники чекали прибуття на базу з нетерпінням, кожному третьому потрібно лікування, і вони хотіли розібратися з цим якнайшвидше. Особливо обурювався з приводу низької швидкості Шарм, йому і так доведеться відрощувати нову руку, а це займе не менше двох діб у капсулі.
           — Фіск,— почув знайомий і такий рідний голос хлопець, щойно покинув борт бота в ангарі бази. Повернувшись до джерела голосу, він побачив Маарі. Посмішка сама з'явилася на обличчі, і він звернув шолом у коміри.
          - Я повернувся, - сказав Фіск. Маарі спочатку також почала посміхатися, а від неї понеслася хвиля радості, але наступної миті вона стала серйозною і, підскочивши до хлопця, з розмаху дала ляпас по обличчю. Щоправда, після цього замахала рукою на всі боки. - Вибач, - спробував обійняти дівчину Фіск.
            - І це все, що ти можеш сказати? - зупинилася вона, суворо подивившись на хлопця. Фіск же зрозумів, що одним вибач тут нічого не зробити. А тому, перш ніж Маарі встигла сказати щось ще, хлопець швидко обійняв її, а так як у скафандрі він був сильно вищий за неї, то навіть підняв і поцілував, одночасно активувавши техніку зцілення на долоні дівчини, що все ще болить.
            — Не все, далеко не все, думаю, розповідь я почну трохи згодом. А зараз треба зайнятися нашою бранкою.- кивнув він на сплячу в примусовому сні аграфку. - Обіцяю, за годину буду в тебе.
            - Ловлю на слові, - сказала Маарі, намагаючись бути строгою та ображеною. Але усмішка проривалася на її обличчя мимоволі. Вона була рада, що її коханий повернувся в цілості та безпеці, але скандал вона йому все одно влаштує, це ж треба було додуматися – змусити її вважати його загиблим.