Українська література » Фантастика » Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

Читаємо онлайн Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду
скоро приїдете. Сподіваюсь, тепер надовго, докторе…

— Ні, Фадуле, ненадовго, ще треба довчитися в Ріо.

Як, хіба він іще не одержав диплома? У словах торговця вчулося хай і стримане, а все ж розчарування, і Вентуринья квапливо пояснив. Він мав готову відповідь, щоб несподівані й підступні запитання ітабунських колег і знайомих не захопили його зненацька.

— Це спеціальний курс — земельне право. Ще одне звання до пари докторському.

— Подвійний доктор! — докинув Натаріо.

Фадул не дуже второпав, проте заплескав у долоні й заявив:

— Покропити б, та чим? Тут добра тільки кашаса. Є коньяк, але нікудишній.

Вентуринья обвів поглядом полиці з напоями: різносортна горілка, чиста й настояна на зіллі, плодах і корі; в кожній пляшці — зелений змій. Дешеве пійло для пеонів і гуртоправів. Та Фадул видобув із схованки майже повну пляшку; відіткнув корок, сьорбнув і вдоволено закивав:

— Добряча тикіра! Її гнав негр Нікодемос у Феррадасі. — Він підняв проти світла пляшку з голубуватою маніоковою самогонкою. — Припасено для гостей. Капітане, ваше слово!

— Прима! — підтвердив Натаріо. — Деруча, як сто чортів.

— Лиху можна зарадити, — засміявся турок і вийшов надвір.

На задвірку росло дерево кажуейро, обтяжене янтарними і пурпуровими плодами. Фадул зірвав кілька кажа.

— Висмокчете після випивки, і хміль як рукою зніме.

— Я не закушую… — Майже ображений, Вентуринья одним духом хильнув свою тикіру.

— А що ви там, куме, купили з циганських рук? Доктор ось цікавиться. — Після чарки Натаріо почав смоктати кажа, сік покотився в нього по кутиках рота.

— Зараз.

Вентуринья приклався ще: нівроку ця маніокова самогонка, не смердить, має добрий смак і зігріває. Коли Фадул розгорнув на прилавку хустинку з медальйоном, Натаріо попросив прибрати пляшку.

— Поки ми її не доконали. До Ітабуни світ неблизький, а ця тикіра б’є по мізках. Ви тут торгуйтесь, а я заскочу в одне місце.

У цій купівлі-продажу його присутність необов’язкова, а Бернарда вже виглядає. Дівка розквітала що не день.

8

По-приятельському, лише вдвічі дорожче, ніж заплатив сам, Фадул відступив медальйон Вентуриньї. В Ільєусі — у портовому барі, в Ітабуні — у кабаре можна було перепродати його з більшим зиском. Проте, як він пояснив, для доктора в нього така ціна. Вентуринья хваливсь, що добре знається на ювелірних оздобах, тож Фадул повторив хитрість цигана й сказав покупцеві:

— Ваша ціна — моя ціна, докторе. Платіть скільки знаєте.

Вентуринья, відлічуючи новенькі, хрусткі папірці, зажадав нової порції тикіри.

— А де ж це капітан? Ні його, ні моєї кобили.

— У Бернарди, не інакше.

Вони вийшли з крамниці й рушили вуличками хутірця. Бастіан да Роза, що стояв на ганку своєї хатини, скинув капелюха:

— Доброго здоров’ячка, сеу докторе!

Перейшли вигін: під навісом галпана, там, де вчора горіло багаття, тлів жар. Горобці клювали недоїдки, залишені погоничами. Спустилися до Жаб’ячої Коси. З солом’яних халуп зацікавлено визирали напівголі жінки: хто не чув про Вентуринью, полковникового сина, який вивчився на доктора? До них підійшла Гута.

— Не впізнаєте, Вентуриньє?

Вентуринья заперечливо похитав головою: скільки тих дівок перейшло, всіх не запам’ятаєш.

— Це Гута, — пояснив турок.

Повія підійшла майже впритул.

— А вам ще подобався мій запах. Чи забули?

Він відразу пригадав духовитий запах тютюну. А пригадавши, поліз у кишеню і дав Гуті п’ять мілрейсів, ціле багатство. Три чарки тикіри з шлунка шугнули в голову, докторунчик тепер чолов’яга ого-го! — сама щедрість і веселість. Усі місцеві його служники. А от Адела пахне сандалом. У кишені верхової куртки намацав медальйон. Перш ніж подарувати, треба буде вставити свій портрет, нехай носить на білосніжній шиї, на персах: ах, цей розкішний Аделин бюст!

Породиста кобила знайшлася біля рубаної хатини. Збуй-Вік запропонувала кави, але Вентуринья відмовився, добродушно пожартувавши:

— То ти ще жива, Збуй-Вік? І ще розпусничаєш, старе луб’я? — Всі місцеві його служники.

Збуй-Вік зовсім не служниця, а слово «розпусничати» надто грубе. Отож стара заперечила:

— Ти заговорив незрозумілою, докторською мовою. Хлопчаком ти залазив у моє ліжко. І хто, як не я, старе луб’я, навчив тебе, що таке жінка?

Ще п’ять викинутих мілрейсів.

— Бувай, Збуй-Вік.

Високонога кобила під тонким шкіряним сідлом і в збруї, оздобленій сріблом. Бакалавр Андраде-молодший, красуючись, оглядав хутірець, оселі й склади. На прощання подав руку Фадулові Абдалі.

— І що ви робите в цій брудній норі, не уявляю. Щоб заробляти, треба жити не тут, а в Ітабуні. — Всі місцеві його служники. — Надумаєте перебратися, дайте мені знати. А тут як був свинюшник, так свинюшник і лишиться.

На щастя, капітан Натаріо да Фонсека цих слів не чув: він саме квапливо натягав штани й чоботи; з ліжка йому всміхалася гола Бернарда.

9

Про зневажливий відгук бакалавра капітан дізнався лише через кілька днів, коли знову завітав до Великої Пастки. Вентуринья подався до Ріо-де-Жанейро; там його чекали факультативний курс, високовчені, викладачі, нудні лекції, Адела Лапортенья — Аделіта Золота Ручка, ерудитки-повії, ночі танго і гульок.

Натаріо цмулив тикіру й говорив про перебування молодого доктора в Ітабуні — ото була радість.

— Здавалося, ніби явився маленький Ісусик.

Попри всю свою делікатність, знаючи про дружбу Фадула з Фаудом Караном, капітан розповів про цікавий епізод, який стався в кабаре однієї найхмільнішої ночі. Після чергової заяви Вентуриньї, що він повертається в Ріо на курс земельного права, Фауд Каран не витримав:

— Та на кий біс цей курс, на кий біс? Хто земельне право краще знає і застосовує, як не полковник, ваш батько, а мій друг? Мене, старого горобця, на полові не обдуриш. Признайся, Вентуриньє, тут замішана жінка?

Факультативний курс — курсом, та надто вже докладно й натхненно Андраде-молодший, бакалавр і денді, столичний гість, розводився про ріо-де-жанейрівську богему й співав хвалебні оди жінкам різних націй. В ітабунському кабаре, між товстошкурими полковниками й грошолюбними докторами, сяяла театральна зірка Буенос-Айреса, богиня Рибалти, аргентинка Адела.

Щодо майбутнього Великої Пастки, то бакалаврова думка не вельми вразила капітана.

— Бачиш, куме, Вентуринья знається на жінках і на законах, в ці діла він вгатив чимало грошей. Однак вирощування какао та наше середовище для нього біла пляма. — От він, Натаріо, може дати голову на відруб: — Вір, куме, а я знаю, що кажу: рано чи пізно Велика Пастка стане містом.

Ночами в нетрях Великої Пастки Фадул Абдала гонобить незайманицю Арузу

1

Авжеж, різноманітні й многоликі, як уже мовилося і ще раз підтверджується тут, диявольські спокуси, що їх зазнає християнин маронітського обряду, та ще й дрібний крамар, приведений і забутий Богом у чорта на рогах: у свинюшнику, як висловився

Відгуки про книгу Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: