Зірка КЕЦ - Олександр Романович Бєляєв
— Значить, там приблизно така ж розріджена атмосфера, як тут, на висоті Паміру?
— Приблизно така, — невпевнено відповіла Тоня і додала скоромовкою, — або трішки менше. В цьому, мабуть, головна перешкода для вас. Кандидатів на Зірку піддають строгому фізичному доборові і бракують головно тих, хто легко занедужує на гірську хворобу.
Через те, що я все ще відчував огидні залишки цієї хвороби, я зрадів тому, що для мене, очевидно, є шлях до почесного відступу. Проте, Тоня одразу ж заспокоїла мене:
— Але ми якось це влаштуємо. Кажуть, там є кімнати для приїжджих із звичайним тисненням атмосфери. Тиснення зменшується поступово, і приїжджі швидко звикають. Я поговорю з нашим лікарем, — і вона лукаво посміхнулась.
Я вже знав цю усмішку.
Тоня має надзвичайний талант говорити з потрібними їй людьми. Про це варто сказати кілька слів. Ми й тепер ще іноді лаємо адміністраторів, директорів, секретарів та інше начальство, до якого нам доводиться звертатися, за бюрократизм. Але ми часто самі псуємо їх. Можливо, в кожному з нас ще лишились пережитки дідівського й прадідівського ставлення до «начальства». Людина, що сидить за письмовим столом зава, секретаря, за віконцем установи, навіть людина, що стоїть за прилавком, для нас уже не просто людина. Якби ми зустрілися з нею, скажімо, в трамваї, ми поводилися б звичайно, навіть, може, не зовсім чемно штовхнули б її, і не попросили б вибачення. Але до людини за столом зава ми підходимо з особливим виразом обличчя, особливою манерою прохача, говоримо особливим, приглушеним голосом. Під впливом цього масового «гіпнозу» зав сам починає відчувати себе іншою людиною, надіває на обличчя маску начальницької величності, яку скидає, тільки виходячи з установи…
У Тоні зовсім інша манера поводитися з начальством. «Домашній» тон, свобода рухів, простота і ще щось невловиме, що викликає людську усмішку навіть на твердокам’яних обличчях. Вона з дивовижним умінням зриває всі бюрократичні маски і за хвилину перетворює грізного зава на звичайнісінького Івана Івановича. І я не пам’ятаю випадку, щоб вона не домоглася того, чого їй треба. Під час своєї подорожі вона не раз дивувала і вражала мене цим талантом «гіпнозу». Звичайно, вона умовить і лікаря. Мені таки не уникнути цієї подорожі… Я зробив останню спробу:
— А як же з старою службою?
У Тоні вже була готова відповідь:
— Я дізналась про все. Нема нічого простішого. Кец — такий авторитетний заклад, що варто тільки буде сповістити ваш інститут про те, що ви стали на роботу в Кец, і згода буде дана негайно. Аби ваше здоров’я дозволило. Як ви себе почуваєте? — і вона взяла мене за пульс.
А коли такий лікар торкається до вашої руки, то мимоволі відповіси:
— Чудово!
— Тим краще. Підписуйте швидко ці папери, і я йду до лікаря. Ось заява в Кец, ось — у ваш інститут…
Не встиг я оглянутись, як уже був завербований в небожителі…
— Слабість? Посиніння шкіри? Нудота? Запаморока? — допитував мене лікар. — Блювоти не було?
— Ні, тільки дуже нудило, коли ми бігли за автомобілем.
— У вас ще легка форма гірської хвороби.
— Значить, можна летіти?
— Я думаю, що можна, — відповів лікар. — В ракеті, правда, тільки десята частина нормального атмосферного тиснення, але зате там ви дихатимете чистим киснем, не розведеним на чотири п’ятих азотом, як в атмосфері Землі. Інакше кажучи, ви матимете лише половинний пайок кисню. Це цілком досить для дихання. На Зірці є внутрішні камери з нормальним тисненням. Отже, вам доведеться лише трохи потерпіти під час перельоту. Від Землі до Зірки всього тисяча кілометрів. Колега — лікар Меллер — уміє дуже добре й швидко акліматизовувати новаків-пересельців.
— Скільки ж днів триватиме переліт? — спитав я.
Лікар подивився на мене і насмішкувато скосив очі.
— Я бачу, ви мало розумієтесь на міжпланетних подорожах. Скільки днів! Сказали б скільки хвилин, це було б правильніше. Ракета може долетіти до Зірки за вісім, щонайбільше за десять хвилин. Але через те, що доводиться перевозити незвичних до таких польотів людей, політ триває трохи більше. Ракета полетить під кутом у двадцять п’ять градусів до горизонту, в напрямі обертання Землі, щоб скористатися з її відцентрової сили. За перші десять секунд швидкість збільшиться до 500 метрів за секунду, потім трохи зменшиться під час прольоту крізь атмосферу і далі знову почне збільшуватись в міру того, як рідшатиме атмосфера.
— Чому політ стишиться під час прольоту крізь атмосферу? Гальмування?
— Гальмування атмосфери ми могли б перебороти, але, при надзвичайній швидкості польоту крізь атмосферу, від цього гальмування оболонка ракети занадто розжарилася б. До того ж, чим більше прискорення, тим більша вага. Відчути своє тіло важчим у десять разів — не дуже приємна річ. Відтоді, як ми винайшли склад у сто разів енергетичніший від існуючих, нам немає потреби занадто форсувати прискорення. Трохи повільніше, зате приємніше.
— А ми не згоримо від тертя оболонки об атмосферу? — спитав я.
— Може, трохи спітнієте, — не більше. Зовнішня оболонка ракети складається з трьох шарів: внутрішній шар — міцний металевий, з вікнами із кварцу, прикритими ще шаром звичайного скла, з дверима, які герметично закриваються. Другий — туготопкий і майже зовсім не теплопровідний. Третій — зовнішній, дуже туготопкий, складається з досить тонкої металевої оболонки. Цей шар, можливо, розжариться, але середній шар затримає тепло від поширення всередину ракети. При тому, у вас будуть ще холодильники. Холодний газ безперервно циркулюватиме між двома крайніми оболонками, проходячи крізь малотеплопровідну середню прокладку.
— Однак, шановний лікарю, вам довелося стати справжнім інженером, — сказав я.
— Нічого не вдієш. Ракету легше пристосувати до людського організму, ніж організм до незвичайних для нього умов. Отже, технікам увесь час доводилось працювати в контакті зо мною, а мені з ними… Ви вже приїхали на готове. А подивилися б ви перші досліди! Скільки невдач і
