Чарівний бумеранг - Микола Данилович Руденко
— Хто ж це вирішує, хто судить? — запитав Микола. — Пантеон Розуму чи Рада Сивоголових?..
— Ні. Судить народ, — сказав Ело-перший. — Кожний громадянин висловлює свою оцінку, шахо передає її Пантеонові Розуму… Там підсумовуються всі думки. Перемагає той, на чиєму боці більшість…
І Ело пояснив, що так само обирається Рада Сивоголових і Ради Кварталів. Із десятків висунутих кварталами обираються лише одиниці, кожен громадянин висловлює свою волю власному шахо, шахо передає Пантеонові Розуму, а він лише підраховує голоси…
— Шкода, що ви не зможете побачити наших виборів, — усміхнувся Ело-перший. — Це — суцільний клекіт. Пристрасті вгамовуються лише тоді, коли Пантеон Розуму повідомляє, хто більше здобув голосів…
Та гості усе ще не розуміли стосунків поміж Пантеоном Розуму і Радою Сивоголових, поміж суспільством і окремою індивідуальністю. Хто керує, координує, дає вказівки? Хто об'єднує мільйони окремих воль у єдину волю народу?..
Це з'ясувалося наступного дня, коли на Материку Свободи розгорнулось обговорення: космос чи океан?
Частина вчених гадала, що не варто більше будувати космічних міст — значно легше споруджувати житло в надрах крижаного океану. Це великий необжитий простір, який можна заселяти протягом сотень обертів. Пластмасові стіни і стелі добре ізолюють кригу від хатнього тепла, а на великих площах, де заради естетичних уподобань хотілося зберегти прекрасну фактуру криги, можна запровадити повітряну теплоізоляцію чи встелити кригу прозорою захисною плівкою.
По всіх кварталах материка-міста точилися гарячі дискусії. Виступали в парках перед тисячами слухачів чи вдома перед власними шахо, що передавали кожен такий виступ на численні стіни горизонтів. Якщо хтось не хотів виступати прилюдно, він повідомляв свою думку в Пантеон Розуму.
Кожен із членів Ради Сивоголових брав участь у дискусії на тих самих правах, що й інші громадяни. Нічия окрема думка тут не була вирішальною. Функція Ради полягала в тому, щоб забезпечити вільний обмін думками.
А коли дискусія скінчилася, Пантеон Розуму підбив підсумки всіх голосів і думок. Виявилося, що переважна більшість висловилася за космічні міста. Що ж до самих космічних міст, де також провадилась дискусія, то там не було жодного голосу за крижані океани. Мешканці космічних міст полюбили свій побут, вільне шугання серед планет і сузір'їв, відчуття окриленості і свободи. Якими б широкими не були крижані площі й вулиці, вони все одно лишаться світом звужених горизонтів, де око щоразу наштовхується на перешкоду…
Потім Рада Сивоголових звернулась до Пантеону Розуму, щоб він також висловив свою думку — зведену думку мільярдів розумових одиниць. Це було мовби перевіркою доцільності, тож усі люди чекали на думку Пантеону з особливим нетерпінням. Пантеон Розуму відповів, що доцільніше будувати космічні міста, а крижані океани залишити на майбутнє — як великий резерв житлової площі…
— А бувало так, щоб Пантеон висловив протилежну думку? — запитав Гашо.
— Ні, такого ще не траплялось, — відповів Ело-перший. — Зведена думка народу і зведена думка Пантеону завжди тотожні. Помилятись можуть одиниці, а народ і Пантеон — ніколи…
— Навіщо ж тоді дискусії? — дивувався Гашо. — Запитати Пантеон і повідомити його рішення… Хіба цього мало?
— Мало! — вигукнув Ело-перший. — Це значить усунути живих людей од вирішення власної долі. Ні, ми не хочемо ніякої диктатури — навіть диктатури Пантеону!.. Людина мусить відчувати, що долю свою вирішує вона сама, а не хтось інший за неї. Якби народ навіть помилився… Скажімо, його думка не співпала з думкою Пантеону… Хоч це чисто теоретичне припущення… Якби навіть сталося таке, тоді Рада Сивоголових поставила б завдання Пантеонові розробити найдоцільніший варіант у межах народної волі… Саме це і стимулює усі наші дискусії. Люди знають, що остаточне рішення належить народній більшості, а не Пантеонові. Через те кожен із них так гаряче обстоює власну думку…
Мандрівники поверталися додому з таким відчуттям, наче вони побували в казці. Гіркі роздуми про згасання планети, про те, що життя на ній поволі вичерпує свої можливості, зникли назавжди. Планета ніколи не може вичерпати своїх життєвих можливостей, якщо на ній перемагає Колективний Розум.
— Що ти скажеш тепер про свого бога? — спитав Микола в дядька Ело.
Дядько Ело мовчав. За нього відповів дядько Гашо:
— Богів мусить бути рівно стільки, скільки людей. Якщо їх менше — тоді їх дуже багато. А коли богом стає хтось один — люди починають заздрити товстобоким дагу…
Микола, сидячи поруч Лочі, дивився у віконце, де час від часу з'являлися порожні гравітаційні ешелони, що поверталися на Материк Свободи по новий вантаж для повстанців, і думав про те, яким повинно бути людське суспільство.
Чи потрібне таке суспільство, де зникли всі чисто конфлікти поміж людьми, де люди наперед погоджуються з кожною ухвалою керівної сили — можливо, справді наймудрішої сили в суспільстві?..
Микола спробував уявити Материк Свободи таким суспільством. У його уяві виникла досить сумна картина.
Скажімо, вже давно — сотні обертів тому — всі громадяни Материка Свободи переконалися, що Пантеон Розуму ніколи не помиляється і помилитись не може. Людям лишилося тільки виконувати його волю. Пантеон здобув найвищу владу в суспільстві, він мислить за кожного зокрема і за всіх разом. І хоч він — Пантеон Розуму — став діючим уособленням мільярдів розумових одиниць і саме цим є цілковитою протилежністю будь-якому урядові, все одно його вічна перевага над живим суспільством привела б людей до розумових лінощів, до тупого фанатизму. Навіщо мислити, шукати рішень, обстоювати власну думку, сперечатися, коли остаточне слово належить не живим людям, а їхньому змодельованому мозкові?..
На живому людському мозкові з кожним десятком обертів наростала б дедалі товстіша плівка фанатизму, а власна воля, енергія, ініціатива почали б згасати — і згодом людина тільки зовнішньою подобою скидалася б на саму себе, від її розумових і духовних багатств нічого б не лишилось.
Людям усе ще здавалося б, що їхнє суспільство процвітає (будуються нові заводи, нові квартали, нові космічні міста), але вони, самі того не помічаючи, перетворилися б на мільйони ідеальних роботів, що сумлінно виконують волю вищої розумової сили. Збагачуючись матеріально, суспільство прямувало б до свого духовного й розумового зубожіння.
Це суспільство відрізнялося б від держави Безсмертного лише тим, що замість жорстокого, самозакоханого бога одержало
