Українська література » Фантастика » Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна - Олексій Миколайович Толстой

Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна - Олексій Миколайович Толстой

Читаємо онлайн Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна - Олексій Миколайович Толстой
галявині, де один курив, другий загубив запонку з цінною перлиною.

— З усього видно, це були світські молодики, які програли на скачках або в казино. Вони шукали випадку залагодити справи. У лісі Фонтенбло могла трапитися людина, набита тисячофранковими білетами.

На другому допиті, коли слідчий показав копію телеграми в Берлін Хлинову (її передала слідчому сестра-кармелітка), Шельга відповів:

— Це шифр. Справа стосується спіймання небезпечного злочинця, що вислизнув з Росії.

— Ви могли б розмовляти зі мною відвертіше?

— Ні. Це не моя таємниця.

На запитання Шельга відповідав чітко і зрозуміло, дивився в очі чесно і навіть досить-таки безглуздо. Слідчому лишалося тільки повірити в його щирість.

Та небезпека не минула. Небезпекою просякнуті стовпці газет, сповнені подробиць «жахливої справи у Білль Давре», небезпека була за дверима, за білою шторою, яку гойдав вітер, у фарфоровому соусничку, що його піднесла до губів гладкими руками сестра-кармелітка.

Порятунок в одному: якнайшвидше зняти гіпс і пов’язки. І Шельга весь застиг, без руху, в напівдрімоті.

47

…У напівдрімоті йому пригадалося:

Ліхтарі погашено. Автомобіль уповільнив рух… У віконце машини визирнув Гарін — і гучним пошептом:

— Шельга, звертайте. Зараз буде галявина. Там…

Важко схитнувшись на шосейній канаві, автомобіль проскочив між деревами, завернув і зупинився.

Під зорями лежала звивиста галявинка. Туманно, в тіні дерев громадилися скелі.

Мотор вимкнуто. Гостро запахло травою. Сонно хлюпотів струмок, над ним клубочився туманець, зникаючи невиразним полотнищем в глиб галявини.

Гарін вискочив на мокру траву. Подав руку. З автомобіля вийшла Зоя Монроз у глибоко насунутій шапочці, підвела голову до зірок. Пересмикнула плечима.

— Ну, вилазьте ж, — різко сказав Гарін.

Тоді з автомобіля, головою наперед, виліз Роллінг.

З-під тіні котелка блищали його золоті зуби.

Хлюпотіла, бурмотіла вода між камінням. Роллінг витяг з кишені руку, стиснуту, певно, вже давно в кулак, і почав глухуватим голосом:

— Якщо тут готується смертний вирок, я протестую. В ім’я права. В ім’я людяності… Я протестую як американець… Як християнин… Я пропоную будь-який викуп за життя.

Зоя стала спиною до нього. Гарін мовив гидливо:

— Вбити вас я міг би й там…

— Викуп? — хутко спитав Роллінг.

— Ні.

— Участь у ваших… — Роллінг мотнув щоками: — У ваших дивних справах?

— Так. Ви повинні це пам’ятати. На бульварі Мальзерб… Я казав вам…

— Гаразд, — погодився Роллінг, — завтра я вас прийму… Я повинен продумати наново ваші пропозиції.

Зоя мовила неголосно:

— Роллінг, не кажіть дурниць.

— Мадемуазель! — Роллінг підскочив, котелок зсунувся йому на носа. — Мадемуазель… ваша поведінка нечувана… Зрада… Співучасть у вбивствах…

Так само тихо Зоя відказала:

— Ну вас до дідька! Розмовляйте з Гаріним.

Тоді Роллінг і Гарін одійшли до здвоєного дуба. Там спалахнув електричний ліхтарик. Нахилилися дві голови.

Кілька секунд було чути тільки, як дзюркотів струмок по камінню.

— …Але нас не троє, нас четверо… тут є свідок, — долинув до Шельги різкий голос Роллінга.

— Хто тут, хто тут? — здригаючись, крізь дрімоту пробурмотів Шельга. Зіниці його розширилися на все око.

Перед ним на білому стільчику, — з капелюхом на колінах, — сидів Хлинов.

48

— Не вгадав хід наперед… Не було часу думати, — розказував йому Шельга, — пошився в такі дурні, що — ну.

— Ваша помилка у тому, що ви взяли в автомобіль Роллінга, — мовив Хлинов.

— Де в чорта я взяв… Коли в готелі почалася стрілянина й різанина, Роллінг сидів, як пацюк, в автомобілі, — наїжився двома кольтами. Зі мною зброї не було. Я виліз на балкон і побачив, як Гарін розквитався з бандитами. Повідомив про це Роллінга. Той злякався, засичав, рішуче відмовився виходити з машини. Потім намагався стріляти в Зою Монроз. Але я і Гарін скрутили йому руки. Довго морочитися було ніколи, я скочив за руль — і гайда…

— Коли ви були вже на галявині і вони радилися біля дуба, невже ви не збагнули?..

— Збагнув, що моє діло кепське. А що було робити? Тікати? Ну, знаєте, я все-таки спортсмен… До того і план весь обміркував… У кишені фальшивий паспорт для Гаріна з десятьма візами… Апарат його, — рукою взяти, — в автомобілі… Чи міг я за таких обставин думати про свою шкуру?

— Ну, гаразд. Вони домовилися…

— Роллінг підписав якийсь папірець там, під деревом, — я добре бачив. Після цього — чую — він сказав про четвертого свідка, тобто про мене. Я півголосом кажу Зої: «Слухайте, щойно ми проїхали повз полісмена, він помітив номер машини. Коли мене зараз уб’ють, до ранку ви всі троє будете в сталевих наручниках». Знаєте, що вона мені відказала? От жінка!.. Через плече, не дивлячись: «Добре, я візьму це до відома». Ну, гаразд. Гарін і Роллінг повернулися до машини. Я — ніби нічого не сталося. Першою сіла Зоя. Висунулась і щось проказала по-англійському. Гарін — до мене: «Товаришу Шельга, тепер давайте: щодуху по шосе на захід». Я нахилився над радіатором… Ось де моя помилка. У них тільки й була оця одна хвилина… Коли машина на ходу, вони б зі мною нічого не зробили, побоялися… Добре, — заводжу машину… Раптом у тім’я, у мозок — наче на голову впав будинок, хряснули кістки, вдарило, обпалило світлом, перекинуло навзнак… Бачив тільки —

Відгуки про книгу Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна - Олексій Миколайович Толстой (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: