Українська література » Фантастика » Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов

Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов

Читаємо онлайн Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов
* * *

Цього разу ураган не стихав цілий тиждень, І весь тиждень не вдавалося встановити радіозв’язок не лише з американською станцією, але і з планетольотом, який знаходився всього в декількох сотнях метрів від Бази. Не могло бути й мови про те, щоб вийти назовні навіть і в скафандрах вищого захисту. Ураган здійняв у повітря страхітливу кількість піску й куряви. Пітьма панувала повна. Ця непроникна, виюча круговерть була так насичена електрикою, що весь метал на захисних куполах споруд Бази світився зловісним блакитнувато-фіолетовим сяйвом. Зверху часом долинали важкі гуркоти грому, але блискавок уже не було видно — настільки щільною стала пилова завіса.

За тиждень вимушеного сидіння на Базі Кирило не один раз намагався «розговорити» Морстона. Проте той, отримавши згоду Бардова, знову замкнувся у своїй шкаралупі, відбуваючись загальними фразами й обіцянкою все показати й пояснити на місці.

— Моя розповідь вас не переконає, — казав він, — а налаштувати скептично може. Краще відразу побачити самому…

Ураган почав стихати на восьму добу. Незабаром вдалося уловити радіо планетольота. Супутник Морстона викликав свою станцію, але його там, либонь, не чули. Не реагував він і на виклики Бази.

— Його ледве чутно, — сказав Морстону черговий оператора, — хоча він зовсім поряд…

— Давайте я спробую, — запропонував Морстон.

Після багатьох спроб йому вдалося встановити зв’язок з планетольотом. Вислухавши повідомлення звідти, Морстон присвиснув:

— Він у пастці. Планетоліт засинало повністю.

Звільнення американського корабля з піщаного полону зайняло цілий день. Ще день пішов на розчищення злітної смуги. Для цього довелося пустити в хід усю наземну техніку, наявну на Базі.

— Ми вибрали дуже невдале місце для посадки, — зізнався Морстон, коли все було нарешті готове до старту й учасники перельоту зібралися біля американського корабля.

— Даремно відмовилися скористатися нашим ангаром, — відзначив Мак.

— Хто міг думати, що прийде такий ураган.

— Тут завжди треба бути готовим до будь-якої несподіванки, — сказав Бардов, — особливо з боку погоди. Ми ще тільки-тільки почали розробляти методику короткострокового прогнозу. А в історії з вашим планетольотом найбільше, звісно, винен я. Як дбайливому господареві, мені слід було наполягти, щоб ви скористалися ангаром.

— Ви дуже люб’язні, містере Бардов, — блідо посміхнувся Морстон, — винен я, вірніше, моє небажання завдавати вам зайвого клопоту… з ангаром… На щастя, завдяки вашій дружній допомозі все закінчилося щасливо… Ну, якщо всі готові, прошу.

Він указав на планетоліт.

Бардов, Мак, Кирило і Геворг — один за одним піднялися по відкидному трапу і, затримавшись ненадовго в шлюзовій камері, пройшли в салон корабля.


* * *

Переліт на американську станцію минув без пригод. Летіли не дуже високо, але внизу все було запнуто пиловою завісою, яка ще не осіла після недавнього урагану. Тому сподівання Кирила побачити зверху каньйон Копрат, озеро Фенікса, Гордіїв Вузол, Амазонію цього разу не виправдалися. Лише перед посадкою Кирило розгледів унизу в червонуватих променях призахідного сонця хаотичне скупчення зубчастих бурих гребенів, розділених глибокими ущелинами; в ущелинах уже залягли густі лілові тіні.

Споруди американської станції промайнули в улоговині біля підніжжя цеглисто-червоного плато, на яке опустився планетоліт. Пробігши по плато близько кілометра, корабель раптом нахилився й пірнув кудись униз у темряву.

— Ми в підземному ангарі нашої станції, — почувся голос Морстона. — Шоломи одягати не треба. Ангар герметизований.

В ілюмінаторах корабля спалахнуло яскраве електричне світло. Кирило побачив сіру бетонну підлогу й бетонні стіни просторої зали. Віддалік стояв гурт людей у звичайних робочих комбінезонах. У центрі його виділявся високий смагляволиций чоловік у великих окулярах, із цілком білим волоссям.

— Це професор Невіл Джікс, — сказав за спиною Кирила Морстон. — Дозвольте привітати вас, панове, на території Сполучених Штатів Америки на Марсі.

Планетоліт уповільнив рух, здригнувся й зупинився.


* * *

Перша робоча зустріч відбулася наступного ранку відразу після сніданку. Професор Невіл Джікс запросив чотирьох гостей зайняти місця за круглим столом у невеликому салоні, поряд із його кабінетом. З американського боку на зустрічі були присутні також четверо. Окрім Джікса, Морстона та Фреда, який і тут не розлучався з димчастими окулярами, ще Грідлі.

Він зайшов у салон останнім, і Джікс відрекомендував його як свого заступника. Грідлі мовчки вклонився і зайняв місце навпроти Кирила. Ані вчора увечері, коли Джікс показував гостям американську станцію, ані вранці за сніданком Кирило його не бачив. У Грідлі було широке бліде обличчя, здивовано зведені брови, загострений довгий ніс. Світле волосся він гладко зачісував назад, ймовірно, від цього вуха здавалися ледь відстовбурченими. Зустрівшись поглядом з Кирилом, Грідлі відвів очі й почав неголосно постукувати пальцями по столу.

— Дозвольте мені відкрити наше засідання, — почав професор Джікс, піднімаючись зі свого місця. — Перш за все я хотів би ще раз привітати наших дорогих радянських гостей і подякувати за прибуття.

Він уклонився, обвів поглядом присутніх і додав:

— Враховуючи висоту наших стель, пропоную далі розмовляти сидячи. — Він поплескав долонею стелю над головою й опустився у крісло.

— Отже, з чого ж ми почнемо? — продовжував він, дивлячись поверх окулярів на Бардова.

— Можливо, з найголовнішого? — в тон йому відповів шефуня.

— Далебі, все-таки ні, — задумливо сказав Джікс. — Головне — наші постраждалі товариші… Але вони — наслідок. Якщо не буде заперечень, я б волів почати з причини. Причина знаходиться тут, — він указав на масивні дверцята стінного сейфа, — зараз я її вам покажу.

Він знову підвівся з-за столу, підійшов до сейфа і після декількох маніпуляцій із диском шифру поволі відчинив дверцята. Звідкись із глибини сейфа він дістав невелику картонну коробочку і повернувся з нею до столу.

— Ось вона, наша дивна знахідка й наше горе, — продовжував він, поставивши коробку на стіл і підсовуючи її до Бардова, — уламок напівпрозорого білого кристала. Схоже на земний кварц, чи не так? І виглядає так само нешкідливо. Але це

Відгуки про книгу Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: