Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов

— Ваша коробка свинцева, — пояснив Джікс, — але це про всяк випадок. Доти, поки на вміщені тут крупинки не впадуть прямі сонячні промені, вони нейтральні і, вочевидь, нешкідливі для людини.

— В усякому разі не випромінюють нічого, що ми вміємо фіксувати, — додав Фред.

— Ймовірно, дещо залежить від індивідуальних особливостей людського мозку, — відзначив Кирило. — Один з ваших хворих учора розповів мені, що в нього з’являвся дивний неспокій і навіть щось схоже на галюцинації, коли він довго дивився на ці уламки в закритому приміщенні.

— У кого? — насторожився Грідлі.

— Його звуть Джері.

— А, — кивнув Джікс. — Джером Гібсон — наш хімік. Він намагався встановити склад і структуру цієї речовини, але з’ясував лише їх надзвичайну складність. На жаль, Джером натура вельми емоційна, і ці його… відчуття… Вони дуже суб’єктивні, колего.

— Звичайно, — погодився Кирило, — тому я й згадав про індивідуальні властивості. Їх слід мати на увазі. До речі, стан Джерома в останні дні помітно покращав…

— Лікування, запропоноване вами і колегою Максимом, допомогло всім без винятку, — вклонився Джікс, — я і ми всі безмежно вдячні й тепер оптимістичніше дивимося вперед…

— Проте милуванням тутешніми фантомами, якщо вони знову з’являться, не зловживайте, — порадив Бардов. — У нас кажуть: береженого бог береже.

— У нас також, — усміхнувся Джікс. — А ще: помилки добре вчать.

У Кирила раптом зарябило в очах. Він примружився, а коли знову розплющив очі, над столом кают-компанії поволі пропливали напівпрозорі людиноподібні постаті у райдужному розмаяному вбранні. Невіл Джікс щось говорив, вочевидь відповідаючи Бардову. Сенс його слів не доходив до свідомості. Кирило зупиненим поглядом вдивлявся у дивні видива. А вони все пливли — поволі, безшумно, мов туман над земними болотами в тихі осінні вечори. Непокоїла все дужче якась думка, але сенс її вислизав від свідомості. Нарешті Кирило збагнув, про що думає, — чи бачать це решта?

Тієї ж миті видиво зникло. До слуху долинули слова Джікса.

— Звісно, ми зробимо все, що в наших силах, і регулярно повідомлятимемо…

Насторожений погляд Кирила пробіг по обличчях присутніх: ввічлива байдужість, утома…

Шефуня, підперши долонею масивну голову, слухав Джікса.

Здається, ніхто не бачив. Лише він сам… Але тоді, що це таке?.. Кирило закусив губу. Може, і в нього починається?.. Може, це заразливо? Він знову поглянув туди, де щойно бачив це, і тут помітив, що за ним уважно спостерігає Геворг.

Вони повернулися до себе на станцію «Марс-1» наступного дня. Металеву коробочку з крупинками загадкового кристала шефуня передав Геворгу.

— Спробуйте воскресити фантом, — сказав він, погладжуючи бороду, — з граничною обережністю, звісно, з повним дотриманням особистої безпеки.

— Якщо тут не липа, — усміхнувся Геворг.

— Не вірите їм?

— Ні…

— І все-таки — гранична обережність… А від вас, колего, — шефуня обернувся до Кирила, — через тиждень чекаю пропозиції і програму.

Минуло чотири дні. Геворг загадково мовчав. На прямі питання відповідав скептичною посмішкою й порадою — «потерпіти трохи». Відтак він зник на добу.

Кирило і Мак обговорювали складений Кирилом проект програми, коли у двері кабіни голосно постукали.

— Прошу! — крикнув Кирило.

Двері відчинилися. На порозі постав Геворг.

— Я тільки-но з Копрата, — оголосив він, заходячи. — Думаю закінчувати комедію…

Він кинув на списані аркуші паперу, що лежали на столі, сіру металеву коробочку…

— Чому не попередив, що їдеш у Копрат, — обурився Кирило. — Я б поїхав з тобою.

— Ні до чого! Це липа, — Геворг показав на коробочку. — Якийсь тутешній мінерал…

— Ти був і в тій печері? — запитав Мак.

— Був. Пробував навіть там. Випробував за ці дні всі можливі варіанти, позаяк погода стоїть сонячна. Все дурниці! Вони нас убрали в шори.

— Але з якою метою?

— Якби я знав…

— А склад цієї речовини? — Кирило узяв двома пальцями коробочку і обережно струсив її.

— Склад, склад… — худе коричневе обличчя Геворга скривила судома, — за фізичними властивостях це кварц. Кожен підтвердить. Хімічним складом я не займався. Не моя справа.

— Джікс згадав про світіння в ультрафіолетових променях…

Геворг заперечно труснув головою:

— Ці уламки не світяться.

— Дивно, — відзначив Кирило, продовжуючи струшувати коробочку. — Не допускаю думки, що це блеф[119]… Навіщо? Адже ми завжди можемо перевірити хімічний склад. І якщо це справді кварц…

— А чи не міг хтось тоді підмінити коробку? — припустив Геворг.

— Грідлі, наприклад? — примружився Мак.

— А чом би й ні. Він явно не хотів, щоб Джікс віддав нам половину.

— Ні, тут щось інше, — задумливо пробурмотів Кирило. — Інше… Так… Зачекай зі своїм викриттям, — звернувся він до Геворга. — День-два… А поки залиш цю штуку мені.

— Будь ласка, — Геворг устав і потягнувся. — Йду спати, — оголосив він. — Останні кілька діб майже не спав…

— Що хочеш із цим робити? — запитав Мак, коли Геворг вийшов.

— Ще не знаю, — Кирило обережно відкрив свинцеву коробочку. — Подумаю… Справді схоже на кварц.

— А уламки з зеленими позначками є?

— Є… Ось вони…

— Я також не допускаю блефу, — відзначив Мак, устаючи. — Вже пізно, Кіре. Мабуть, на сьогодні досить?

Залишившись наодинці, Кирило поринув у роздуми.

«Без сумніву, це ті самі уламки, які на очах у всіх зважував Гіббі, які Джікс пересипав відтак у свинцеву коробочку і вручив шефуні. Чому вони раптом утратили свої дивні властивості? Вже тоді на американській базі відтворити фантом не вдалося. Можливо, річ зовсім не в сонячних променях або не лише в них? Де шукати