Соляріс. Едем. - Станіслав Лем

class="p1">Предмет був завбільшки з людський торс, на його чорному тлі виступали світлі, напівпрозорі сегменти, в яких блищали низки кристаликів з металевим полиском; кристалики поступово дрібніли; на поверхні предмета були отвори з віночком скобоподібних потовщень, шерехата на дотик мозаїка виступів із темно-фіолетової, а на світлі чорної, надзвичайно твердої маси — одне слово, предмет цей був неймовірно складний. Інженер опустився перед ним навколішки й з різних боків заглядав в отвори, силкуючись знайти хоч якісь рухомі частинки, обмацуючи та обстукуючи; йому ніхто в цьому не заважав, і це тривало досить довго.

Лікар тим часом стежив за лотком. Сформувавши геометрично правильний чотирикутник точнісінько таких самих предметів, як той, біля якого вовтузився Інженер, лоток повільно піднявся на товстому, вібруючому, наче від напруження, стержні вгору й раптом розм’як, але тільки з одного боку, почав міняти форму й став схожий на величезну ложку, тоді навпроти висунулося щось на зразок великого рила, розімкнулося, звідти дмухнуло гарячим гірким чадом, зяюча паща з бридким плямканням усмоктала всі предмети, зімкнулася, немовби ковтаючи їх. Раптом це рилоподібне страховище засвітилося зсередини, й Лікар побачив вогненне ядро, що плавило в собі предмети, які розпливалися, оберталися на однорідну кашку, що палала оранжевим полум’ям; за хвилину світло пригасло, рилоподібна паща потемніла. Забувши про товаришів, Лікар рушив уздовж двох великих колон, усередині яких, наче по страхітливому стравоходу, тепер пливла вогненна маса, заглибився в лабіринт і, задерши голову, раз по раз витираючи сльозаві очі, намагався простежити шлях вогненної кашки. Іноді вона зникала з його очей, потім він знову відшукував її слід, бо вона просвічувала в глибині чорних струменів, що звивалися, наче змії, аж поки нарешті наблизився до місця, яке видалося йому знайомим, — він побачив, як вогненні тіла, вже почасти сформовані, летять у якесь жерло, а поруч вискакують інші, ніби їх щось вистрелювало з відкритого колодязя; вогненні тіла поглиналися товстими чорними колонами, що звисали згори анфіладою, схожі на незграбні хоботи, рожевими низками згасаючих вуглин тіла пропливали в глибині цих колон угору, дедалі маліючи. Лікар ішов і йшов, задерши голову й забувши про все на світі; предмети випереджували його, однак це не мало ніякого значення — безперервно рухалися сонмища інших. Нараз він трохи не впав і здушено скрикнув.

Довкола знову стало порожньо, перед ним здіймалася величезна куполоподібна маса завитка, град уже зовсім охололих під час довгої мандрівки чорних предметів посипався згори в його нутро. Лікар обійшов завиток, бо вже знав, з якого боку слід чекати пологів — і опинився поруч товаришів, що оточили Інженера; той усе ще оглядав чорний предмет, тимчасом як великий пузир, лопаючись, бризнув «готовою продукцією» в наново сформований лоток.

— Алло! Можете не старатися! Я все зрозумів! І зараз усе вам розкажу! — вигукнув Лікар.

— Де ти був? Я почав уже непокоїтися, — сказав Координатор. — Ти справді щось виявив? Бо Інженер нічого не второпає.

— Якби я й справді в цьому нічого не второпав, то ще міг би якось змиритися! — буркнув Інженер. Він підвівся, люто копнув носаком чорний предмет і зміряв Лікаря сердитим поглядом. — Ну й що ж ти виявив?

— Як на мене, то тут відбувається ось що, — почав спокійно пояснювати Лікар, якось дивно посміхаючись. — Ці штуковини всмоктуються он туди. — І він показав на пащу, яка саме розкрилася. — О, он вони вже починають нагріватися там, усередині, бачите? За мить усі вони розплавляться, перемішаються й поїдуть порціями нагору, де відбувається їхня обробка; ще трохи вишневі од нагрівання, вони провалюються вниз, там повинен бути ще один ярус, і з ними там ще щось діється; сюди вони повертаються через колодязь, уже бліді, але ще трохи світячись, підіймаються під самісінький дах, потрапляють до цього короваю, — він показав на завиток, — потім на «склад готової продукції», з нього вертаються назад у цю пащу, розплавляються в ній — і так по колу без кінця: формуються, обробляються, розплавляються, формуються.

— Ти збожеволів? — вражено прошепотів Інженер. На чолі в нього виступили великі краплі поту.

— Не віриш? Можеш пересвідчитися сам.

Інженер пересвідчився — двічі. Це тривало добру годину. Коли всі знову опинилися біля лотка, який саме наповнювався черговою порцією викладеного чотирикутником «кінцевого продукту», почало смеркатися і в цеху стало сіро.

Інженер немовби збожеволів — він тремтів зі злості, обличчя його конвульсивно посмикувалося. Інші, не менш здивовані, не переживали, однак, цього відкриття так бурхливо.

— Треба негайно звідси виходити, — сказав Координатор. — Потемки все може дуже ускладнитися.

Він узяв Інженера за плече. Той підкорився йому, але раптом вирвався, підскочив до покинутого чорного предмета й насилу підняв його.

— Хочеш узяти це з собою? — запитав Координатор. — Гаразд. Хлопці, допоможіть йому.

Фізик схопився за вухоподібні виступи, і вони вдвох з Інженером понесли безформний чорний предмет. Так вони дісталися до ввігнутої межі приміщення. Лікар спокійно ступнув у лискучу, схожу на сироп стіну «водопаду» — і опинився на рівнині. На нього війнуло прохолодним вечірнім повітрям. Він з насолодою глибоко вдихав його. Товариші виринули слідом за ним, Інженер і Фізик насилу доволокли свій тягар до того місця, де залишили рюкзаки, й шпурнули його на пісок.

Розпалили плитку, підігріли трохи води, розчинили в ній м’ясний концентрат і, виголоднілі, мовчки накинулись на їжу. Тим часом зовсім споночіло, на небі спалахнули зірки, їхній блиск з кожною хвилиною ставав дедалі яскравішим, нечіткі зарості далекого гаю розтанули в темряві, і тільки блакитнувате полум’я пальника, яке ворушилося під легкими повівами вітру, давало трохи світла. З-за високої стіни цеху, зануреної в пітьму, не долинало жодного звуку, не було навіть видно, чи по ній і далі пливуть горизонтальні хвилі.

— Тут темніє, як у нас у тропіках, — сказав Хімік. — Адже ми впали в районі екватора, еге ж?

— Здаєтьея, що так, — відповів Координатор. — Хоч я не знаю навіть нахилу планети до екліптики.

— Тобто як? Що, що, а це повинно бути відомо!

— Ну звичайно. Однак усі дані залишилися на кораблі.

Вони замовкли. Робилося дедалі прохолодніше, отож усі закуталися в ковдри, а Фізик заходився ставити намет. Він напомпував полотнище, так що воно стало твердим, схожим на сплющену півкулю з маленьким лазом у самому низу, й почав шукати поблизу якого-небудь каміння, щоб притиснути ним краї намету, — кілки в них були, але їх нічим було забити, — однак натикався тільки на дрібненькі камінчики й повернувся до товаришів, що сиділи довкола блакитного вогника, з порожніми руками.

Нараз Фізиків погляд упав на важкий предмет, який валявся поруч на піску; він підняв його й притиснув ним край намету.

— Хоч