Соляріс. Едем. - Станіслав Лем

— Перестань верзти нісенітниці, — урвав його Координатор, наливаючи з термоса-фляги води в кухлик, який відразу ж запітнів. — Краще давайте подумаємо, що нам робити.

— Я вважаю, — сказав Лікар, — що треба ввійти туди. — І підвівся, ніби вирішив негайно здійснити свій намір.

— Цікаво, як? — нехотя запитав Фізик.

— Ти що, збожеволів? — високим голосом вигукнув Кібернетик.

— Зовсім ні. Звичайно, ми можемо мандрувати так і далі, але за умови, що типи на одній нозі підкинуть нам якісь харчі.

— Ти що, серйозно? — видивився на нього Інженер.

— Ну звичайно! І знаєш чому? Бо мені все це вже просто набридло. — І Лікар крутнувся на п’ятці.

— Стій! — крикнув Координатор.

Лікар ішов просто на стіну, не звертаючи ніякісінької уваги на їхні крики. Він був уже за метр від завіси, коли всі підхопилися й кинулися за ним. Почувши позаду тупіт ніг товаришів, він випростав руку й торкнувся завіси.

Рука щезла. Лікар непорушно постояв, може, якусь секунду, а потім ступнув крок уперед і… перестав існувати. П’ятеро людей, затамувавши віддих і тремтячи всім тілом, зупинилися на тому місці, де відбився слід його лівого черевика. Зненацька в повітрі над завісою з’явилася Лікарева голова. У нього була рівно, мов ножем, відрізана шия, з очей текли сльози; він гучно раз по раз чхав.

— Тут трохи душно всередині, — мовив він, — і в носі страшенно свербить, але кілька хвилин, мабуть, можна буде витримати. Якийсь лакриматор, чи що. Лізьте за мною, це не боляче — взагалі нічого не відчуваєш.

І на висоті, де мало бути його плече, з повітря висунулася рука.

— А щоб тобі! — вигукнув чи то з переляку, чи то від захвату Інженер і схопив Лікареву долоню; вона смикнула його до себе, і він щез за завісою.

Люди один за одним підходили до хитливої завіси. Останнім підійшов Кібернетик. Він на мить завагався, щось лоскотало йому в горлі, серце в грудях гупало, наче молот. Заплющивши очі, він ступнув крок уперед. Його огорнула раптова темрява, потім зробилося ясно.

Він опинився поруч товаришів посеред величезного простору; з усіх боків до них долинало дихавичне свистяче сапання. Знизу навскоси вгору, згори перпендикулярно вниз, від одного краю до іншого, перетинаючись, тяглися неоднакової товщини циліндри, труби або колони; подекуди вони роздималися, подекуди робилися тоншими, обертаючись водночас довкола своєї довгої осі, мінялися місцями, вібрували, і з глибини цього лісу блискучих конструкцій, що тягнувся на всі боки й безнастанно рухався, долинало невідомо звідки якесь плямкання; звук його то швидко наростав, то раптом припинявся, й тоді чулося лише, кілька булькотливих відголосків, і вся серія звуків повторювалася знову.

Гіркий сморід важко було витерпіти. Один за одним люди почали чхати, з очей їм текли сльози. Притискаючи до облич хустинки, вони трохи віддалилися від завіси, яка зсередини скидалася на водоспад чорної, схожої на сироп рідини.

— Ну, нарешті я все зрозумів — це завод, автоматичний завод! — витиснув із себе Інженер між нападами чхання.

Потроху вони немовби почали звикати до гіркого запаху, перестали чхати й, мружачи сльозаві очі, роздивлялися довкола.

Ще кільканадцять кроків по підлозі, що еластично прогиналася, мов натягнута гума, — і в ній з’явилися чорні колодязі, з яких вискакували світлі предмети з такою швидкістю, що н£можливо було роздивитися їхню форму. Предмети були завбільшки з людську голову й, здавалося, палали; вони злітали вгору, і одна з цілої низки зігнутих над ними, мов велетенські люльки, колон усмоктувала їх, не перестаючи обертатися. Але вони зникали не відразу, бо крізь вібруючі стіни колони, наче крізь темне скло, пробивалося, поступово слабнучи, їхнє рожевувате сяйво, так що видно було, як вони пропливають усередині «колони» кудись далі.

— Серійне виробництво, конвейєр, — буркнув Інженер з-під носової хусточки.

Обережно ступаючи, він обійшов колодязь. Звідки бралося це світло? Стеля була напівпрозора — сіре, одноманітне світіння губилося в хаосі гнучких конструкцій, які текли, мов повітряні струмені. Всі ці пружні пристрої, здавалося, діяли за однією командою, в однаковому темпі, фонтани розпечених предметів били вгору; те саме діялося на великій висоті — там, під стелею, теж виднілнся дуги, прокреслені в повітрі червоним бісером літаючих брил, але набагато більших за розміром.

— Треба знайти склад готової продукції чи принаймні те, що вважається тут кінцевим продуктом! — із запалом вигукнув Інженер.

Координатор торкнувся його руки:

— Який це, по-твоєму, вид енергії? Інженер знизав плечима:

— Уявлення не маю.

— Я боюся, що готової продукції ми не знайдемо й через рік — цей завод тягнеться на цілі кілометри, — попередив Фізик.

Дивна річ — що глибше входили вони в зал, то легше їм було дихати, немовби гіркий запах виділявся тільки поблизу «завіси».

— А ми не заблудимось? — занепокоївся Кібернетик. Координатор підніс до очей компас:

— Ні. Працює нормально… тут, мабуть, немає заліза і електромагнітів теж.

Понад годину вони кружляли у вібруючому лісі незвичайного заводу; нарешті довкола зробилося просторіше. Повіяло свіжим холодним повітрям, немовби його спеціально охолоджували, колони, що розбігалися навсібіч, розступилися, й люди опинилися перед устям величезного куполоподібного завитка. З висоти до нього спускалися гнучкі, наче батоги, рукави, які закінчувалися тупими потовщеннями; з цих потовщень падав град чорних, немовби покритих блискучим лаком предметів, які стрімко перекидалися і вривалися всередину завитка’десь на висоті кількох метрів над їхніми головами.

Сочевицеподібна, випукла бура стіна завитка навпроти них раптом роздулася, щось розпирало її зсередини, вона почала розпухати, й люди мимохіть позадкували — такий грізний вигляд мав блідо-сірий пузир, що роздимався, — нараз він безшумно лопнув, і з круглого отвору бризнув струмінь чорних тіл. Тієї ж самої миті нижче, з широкого колодязя, виринув лоток з відігнутими краями, і чорні предмети, барабанячи там, немовби вони вдарялися об товсту гумову подушку, посипалися в нього, а він підстрибував від ударів; предмети якимсь незбагненним чином укладалися так, що через кілька секунд на неглибокому дні лотка вже вишиковувався акуратний чотирикутник.

— Готова продукція! — вигукнув Інженер і підбіг до краю колодязя.

Не задумуючись, він низько нахилився і вчепився за виступ найближчого від нього чорного предмета.

Координатор буквально в останню мить схопив його за пояс комбінезона, і тільки завдяки цьому Інженер не полетів сторчма в лоток, бо відпустити важкий предмет він не хотів, а підняти його сам не міг. Лише з Фізиковою й Лікаревою допомогою йому вдалося нарешті підняти нагору важкий тягар.