Оповідання - Володимир Опанасович Обручев

— Хижак і, напевно, небезпечний! — відзначив палеонтолог.

Наш пілот, досвідчений стрілець, підняв рушницю, зачекав наближення звіра і вистрілив розривною кулею. Хижак повалився на скаку. Ми підійшли до нього, коли він уже перестав ворушитися.

За формою тіла звір цей скидався на ігуанодонів, але був стрункішим від них, що і сприяло швидкості його рухів. У нього була крупніша голова з великою пащею, наділеною гострими зубами, з великим рогом на переніссі і декількома трохи меншими на шиї. Передні ноги — невеликі, з пазуристими лапами, задні — масивніші, але не такі величезні, як в ігуанодонів. Тіло було вкрите дрібною лускою, що не сковувала його рухів. Цей хижак був значно спритніший від ігуанодонів. Судячи зі швидкості його бігу і величини стрибків, він був їх небезпечним ворогом. Але він міг, вочевидь, впоратися і з величезним незграбним бронтозавром, вискочивши йому на нижню частину шиї і перекусивши артерії.

Ледве ми встигли розглянути цього ящера, як насунули густі хмари і з них полив дощ, що змусив нас поспішно податися до свого снаряда і сховатися в ньому. Поки ми дісталися до ракети, дощ перетворився на проливний, і через мережу зливи майже нічого не можна було роздивитися.

Ми прочекали декілька годин, але погода не поліпшувалася. Так під час дощу ми і покинули цю мокру планету, гарний блиск якої, при погляді на неї здалека, очевидно, зумовлений густою пеленою хмар, що огортають її поверхню і відбивають сонячне світло.

Поки ми сиділи в ракеті в очікуванні припинення зливи, ми могли обмінятися враженнями щодо повітря цієї планети. Повітря Венери дуже тепле і вологе. Ми відчували себе, немов у паровій лазні, і по наших обличчях струмував піт. Сонце пробивалося крізь хмари лише на декілька митей, і диск його здавався нам удвічі більшим, аніж з Землі.

Провівши добу (за нашим часом) на поверхні Венери, ми перебували поза снарядом близько двох годин. Але для першого знайомства з планетою і цієї невеликої екскурсії було досить.

Піднявшись, ми пробилися знову крізь густі хмари і взяли напрям до нашої Землі, яка з Венери виднілася на небосхилі у вигляді крупної зірки. Було цікаво бачити, як вона поступово збільшувалася, а Венера зменшувалася. Скоро ми змогли вже розрізняти на Землі обриси морів у вигляді великих рівних темних площ, тоді як материки виглядали нерівними плямами зі світлими ланцюгами гір, вкритими снігом, зеленими просторами лісів, цятками озер і лініями річок. Ми бачили, як змінювалося освітлення, як переміщувалися обриси материків і морів у зв’язку з обертанням планети.

Коли ми пролітали поблизу нашої планети, перед нами відкрилася її західна півкуля. Оскільки час був біля весняного рівнодення, можна було добре розрізнити зимовий білий покрив Канади, строкаті плями на території США в центрі материка, що переходили на півдні у жовтий колір прерій Техасу, а південніше — світлі звивисті ланцюги Кордільєрів серед рівнин Мексики, що вже одягнулися в яскраві весняні шати. Далі на півдні, звужуючись між двома океанами, рябіла Центральна Америка із звивинами гірських ланцюгів.

Ми дивилися на розгорнуту перед нами карту материка, який не так давно вабив до себе емігрантів Старого Світу, що шукали там свободи для застосування своїх сил і здібностей і втекли від влади багачів, царів і церкви, і який у наші дні є царством Жовтого Диявола і хоче управляти всією планетою, загрожуючи їй своїми огидними мацаками.

Надії всього світу звернені зараз до іншої частини планети, яка показалася перед нами, освітлена променями Сонця. Поволі поверталася земна куля, і перед нами розгорталися простори нашої радянської Батьківщини, облямованої цілим сузір’ям демократичних країн. На величезній частині планети перемогли найкращі сподівання людства. Ми були представниками країни, що показує шлях всьому світові!

Але наш снаряд віддалявся від Землі.

Мигцем ми побачили диск Місяця зі знайомими всім морями та кільцями вулканів і попрямували до Марса, останньої станції нашого польоту. Тут можна було подрімати, оскільки відстань до Марса ми могли пролетіти лише протягом півдоби з гаком.

Коли ми прокинулися, ця величезна планета виднілася вже у вигляді великого диска на чорно-фіолетовому тлі неба. Відразу кинулася у вічі велика біла пляма на верхній частині Марса навколо його північного полюса, темні і світлі плями різних обрисів і густини на решті частини диска. Деякі з них — темні — тягнулися вузькими прямими лініями в різних напрямах, нагадуючи нам про канали, нібито створені розумними мешканцями цієї планети, на думку деяких астрономів, висловлену понад півстоліття тому. Часом ці лінії затьмарювалися наче легким серпанком, який можна було витлумачити як присутність хмар, тобто вологи в атмосфері, і сподіватися, що на Марсі знайдеться також і вода. А остання у вигляді моря або хоча б чималого озера була нам необхідна для посадки. Адже якщо на планеті немає цих умов, нам довелося б лише облетіти навколо неї і помилуватися на її лице з висоти декількох тисяч метрів — на сушу наш снаряд сідати не міг.

Марс поступово наближався. Все яснішими й різноманітнішими ставали обриси плям різних відтінків — зеленого, синього, фіолетового, а межа білої площі на північному полюсі розпалася на торочкуваті фестони — це були, поза сумнівом, краї зимового снігового покриву. Виразніше стали проступати й обриси світлих червонуватих площ різної густини забарвлення. З’ясувалося, що одні площі, ясно-червоні, мали рівну поверхню і, ймовірно, були морями та озерами, а інші, темніші, були зморшкуватими і найпевніше являли собою гірські височини.

Ще кілька годин польоту, і вже годі було сумніватися в тому, що на Марсі є рослинність, яка займає великі площі, щонайтемніших барв — від зеленого до фіолетового, зустрічається суша червоного кольору, ймовірно пустелі, і досить багато крупних і дрібних площ води, вочевидь, неглибоких морів та озер, крізь воду яких просвічувало їх червоне дно.

Відшукавши велику площу води, від якої під гострим кутом відходили два вузькі канали, ми вдало опустилися на поверхню моря.

— Отож, на Марсі ви виявили сушу і воду, а на суші рослинність? — вигукнув я. — Звісно, є й повітря і, ймовірно, тварини?

— Трохи терпіння! — посміхнувся льотчик. —