Колонізатор - Сергій Залевський
– Підтримую напарника – вліз у бесіду другий агент – за сім років вивчив їх мову, можливо,… ні, визначено точно ще і мову Де’галір, раз зміг розібратися в цьому кур’єрові. Напевно ще щось прихопив у коротунів цінне, як компенсацію, так би мовити, коли драпав звідти – інакше, навіщо йому верф повного циклу в нічийному просторі?
– До того ж, шеф – уклинився Чин – він однозначно натякнув, що через пару років передасть свої секрети Співдружності – тут щось з’ясувати не вдалося, на жаль.
– Не передасть, а продасть – поправив Чина його колега – ніби як на той час він зможе визначитися з ціною.
– Значить, я був правий і це щось, найімовірніше, навіть цінніше за технології цих валлінгів – за нашими відомостями він до моменту розгрому і захоплення фортеці вже був в стрибку, і не став брати участь в розпилюванні цього трофея. Так що там далі, давайте, не тягніть – мені що, допитувати вас, чи що?
– Далі трохи дивно, директор: купив старий носій п’ятого покоління з некомплектом на борту, якийсь збагачувальний модуль, парочку шахтарських кораблів, завантажився різною сировиною і відлетів до себе, невідомо куди. А!.. Ось ще один цікавий момент: помістив в інфомережі оголошення про прийом на роботу псіоніків, причому обумовлює, що бажано з пілотськими навичками. Ось тепер все!
– Приводний маяк на це старе корито здогадалися хоч поставити, а, бійці невидимого фронту?
– Поставити-то поставили, шеф, але ви адже в курсі, що користь від нього тільки у тому випадку, якщо в системі є ретранслятор,… а так, це просто даремне прилипало на корпусі – чіпляй, не чіпляй…
– Зрозуміло, тут теж безвихідь. О! До речі, його оголошення про найм псіоніків – це наш шанс, займіться цим питанням – щоб через пару місяців, як в цьому оголошенні, ви знайшли пару-трійку відставних і не дуже військових з псіонічними схильностями. Зрозуміло, що таких ентузіастів знайдеться мало, хто спалахне ідеєю відлетіти невідомо куди на декілька років, але я чув, що серед тих, хто усе життя пропрацював в космосі, є такі, хто не можуть нормально спати на планеті – натяк зрозумілий?
– Тут все складно, директор – самі знаєте, такі люди без роботи не сидять, та і зарплата у них…
– Ваша справа знайти, а питання оплати праці нехай вирішує з ними сам Шнітке – коротше, у нас повинно бути через три місяці те, що йому потрібно – і це ваше головне завдання на ці три місяці. Все, працюйте.
– Дві хвилини до виходу в точці призначення – повідомив ШМ «Вілота» на сорокову добу подорожі через дванадцять номерних систем убік Гармора.
Зараз в рубці знаходься усі троє мандрівників: глава корпорації «М.Ш.Тех» Макс, його перша дружина Юлі, що займала зараз ложемент пілота і Лакіра – дівчина половину шляху провела в капсулі під розгоном, освоюючи шостий ранг професії «диспетчер-оператор захисних систем». Перші три бази вже уляглися в її голові, і сьогодні-завтра знову уляжеться на чергові десять діб цієї процедури, але вже на борту верфі – цей носій йде на перебудову. Так подумав глава корпорації – свій «Треммо» він вирішив пустити на модернізацію другим, оскільки лінкор доки був єдиною повноцінною бойовою одиницею корпорації. На носії хоч і була сотня КВП п’ятого покоління, але пілотів було значно менше, можна сказати, що катастрофічно мало.
Сама Лакіра зовні була абсолютно спокійною і байдужою, хоча усередині трохи хвилювалася – все, що відбувалося в її житті за останній місяць, різко відрізнялося від усього її минулого життя, а на великому космічному кораблі дівчина взагалі була уперше, та і за великим рахунком, далі за орбіту своєї Лайни вона не літала ніколи.
– Система 02-СБ-133к, штатний вихід із стрибка… реєструю опромінення обшивки, проводжу сканування у відповідь – розговорився бортовий розумник носія – технолог не давав йому імені, оскільки у світлі майбутніх переробок це не мало ніякого сенсу.
– О! Нарешті. повернення блудного сина – вийшла на зв’язок Мартуся – а де подарунки, квіти,… стоп, квіти не потрібно, я їх не люблю – я люблю кредитами. Що там з нашими фінансами, шеф, все нормально?
– Кхе… і тобі привіт, Мартуся – Колонія знову здивувала технолога своїм вільним стилем спілкування – з фінансами поки все нормально, ще на пару місяців тобі вистачить, а потім думатимемо, де ще узяти. До речі про подарунки – ось це диво під назвою «Вілот» – твій перший об’єкт для роботи, лінкор доки притримаємо. Зараз дізнаюся як справи у моїх підопічних і активуватимемо другу Колонію – так, швидше за все, справа піде швидше,… а що там з верф’ю – як проходить процес модернізації до потрібних стандартів?
– Докладаю, шеф: до закінчення процесу тридцять п’ять годин… приблизно… ідуть точні роботи, налаштування, юстирування там всякі, і так, по дрібницях – всяка фігня… можеш розслабити булки малюк – у мене все під контролем.
Ззаду Макс почув незрозумілий звук і обернувся: Лакіра із здивованим обличчям дивилася на голопанель, де літав дроїд, розмахуючи маніпулятором, і показуючи на нього рукою, намагалася щось сказати чоловікові.
– … Макс, э… я не зрозуміла, ти розмовляєш з дроїдом? Я звичайно поки від техніки далека, але мені здається, що дроїдів, що говорять, немає… чи є?
– А, вибач, забув тобі розповісти, думав, що Юлі тобі все розповість: це наша найголовніша таємниця – штучний інтелект Колонія, дітище інженерів і учених імперії Де’галір, а дроїд просто один з її підзвітних пристроїв.
– О, Макс, ти узяв собі нову подругу, до пари, так би мовити, гм… непогано-непогано, схвалюю, хороша кобилка в наше стійло, мдя – відгукнувся дроїд – смак у тебе є, безперечно є. Все, мені пора справою займатися, а то відволікають тут всякі…
– Максик, а що таке кобилка? – донеслося з ложемента, де лежала Юлі – у мене якісь неясні асоціації виникають в мозку, а з динаміків в стелі рубки донісся приглушений сміх.
– До речі, Лакі, приймай пакет – ці бази розучиш першими, а свої профільні відразу після них – землянин скинув дівчині повний пакет баз Де’галір, такий самий, як і пару місяців назад передав Юлі.
Потім поспілкувався з Круном і Нешем – в системі все тихо і спокійно,
