Простір неспокою - Василь Головачов

— Справді, другий, але головне — обидва сталися в діаметрально протилежних точках простору. Ви пам’ятаєте перший випадок — не прийшов ТФ-посил до Гамми Суїнберна. Середній радіус стаціонарного ТФ-зв’язку п’ятдесят парсеків. До Садальмелека — сто десять. Перша і друга проміжні станції просигналізували, що вантаж пройшов, але на фініші не появився. Те ж саме було, коли вантаж посилали до системи Суїнберна: до Гамми Суїнберна сто вісімдесят парсеків, усі три проміжні станції дали “добро”, і… вантаж до місця призначення не прибув!

— Можливо, транспортники зірвалися з траси? — спитав Бассард, поворушивши кошлатими бровами. — Адже був випадок…

— Ні, — похитав головою Гнат. — Внаслідок зриву летять і самі ТФ-станції — вибухають генератори поля. Тут же у вас станції відпрацювали нормально… — Він замовк і недовірливо поглянув на Керрі Йоса. — Але ж це нонсенс! Для прийому ТФ-передачї потрібен як мінімум ТФ-приймач! Інакше просто не може бути!

— Отак! — сухо сказав Йос. — Тоді десь є ТФ-приймач, установлений… — Він знову зробив паузу. — Установлений не людьми.

Тишу, яка запала, порушив Богданові

— Накладок немає?

Керрі йос, ледь примружившись, покосував на нього.

— Технічний відділ, на відміну від нашого, помиляється рідко. Експерти перетрусили всі ТФ-станції в контрольованому нами регіоні космосу, вантажі зникли безслідно. Але якщо вірити словам Ромашина… — начальник відділу затнувся, — не ображайтеся, Гнате, це просто невдалий зворот мови. Я хотів сказати: виходячи з вашої інформації, слід зробити висновок, що вантажі пішли до чужих станцій.

— Тепер зрозуміло. — Богданов перезирнувся з Томахом. — Значить, ми вийшли на передові пости чужої цивілізації. Так?

— Це вам і належить з’ясувати, — сказав Керрі, і було в звичайності його тону щось таке, від чого Гнат відчув у душі тривогу й невпевненість.

До нього лише зараз дійшов зміст слів “чужа цивілізація”.

— Я запросив вас, Гнате, ось чому, — вів далі начальник відділу. — Експерти сектора зараз у роз’їздах, а ви досвідчений фахівець з ТФ-зв’язку. Чи не могли б ви допомогти нам у цій справі? Доведеться, звичайно, на деякий час покинути Землю.

Гната не здивувало запитання, він чекав на нього, і все ж відповісти зразу було нелегко, думки розбіглися.

— Ви знаєте… загалом-то, фахівець я… Ось якщо начальник бюро Травицький…

— На жаль, часу на переговори в нас немає, та й немолодий уже Кирило Травицький, такі неспокійні подорожі йому не під силу. У вас є інші причини для відмови?

— Та н-ні, причин, власне… тренування в збірній, хіба що, — пробурмотів Гнат. — Тренер буде невдоволений…

— Тренера я беру на себе, — сказав Томах. — Із форми ти не вийдеш, запевняю. До речі, а на скільки, справді, розраховане твоє відрядження?

— На тиждень, — подумавши, відповів Бассард. — Можливо, на два або на три.

— Цілком конкретно, — усміхнувся Томах. — Плюс-мінус рік.

— Згодні? — Керрі Йос лишався серйозним, спокійним, і Гнат нараз здогадався, на кого він схожий, точніше, звідки в нього оці знайомі риси: стриманість, спокій, внутрішня сила, готовність до дії, швидкість оцінки співрозмовника.

Ці риси були притаманні й Томаху, і Богданову, і, мабуть, усім працівникам аварійно-рятувальної служби, і відбивали вони не випадкове явище, а домінанту характеру, стан душі й тіла.

— Згоден, — відповів Гнат хрипко.

— Дякую. Тоді сніданок, збирання і — в дорогу. Славо, потурбуйся про все необхідне. Старт “Тіртханкара” за три години.

— Ходімо, — буденним тоном сказав Томах і підвівся.

Це була його звична робота.

Вони вийшли в коридор, залитий яскравим сонячним світлом.

— Славо, — сказав Гнат. — Навіщо такий поспіх? Зачекали б експертів з техцентру і спокійно взялися б перевіряти ці ваші проміжні ТФ-станції…

— А чужа цивілізація? — нагадав Томах. — Ми відкрили поки що лише одну цивілізацію, дослідивши двісті сорок зірок, — цивілізацію Дзора. Одначе й та не досягла космічного рівня. А тут, схоже, вона принаймні не поступиться перед нашою! Зрозумів? Нам не можна не поспішати.

— Робота ж у тебе — не позаздриш! Добровольці, крок уперед, так? А хто такий Бассард?

— Що, не сподобався?

— Як тобі сказати… похмурий якийсь, непропорційний. І недоброзичливий.

— Гм, у спостережливості тобі не відмовиш. Генрі Бассард — начальник другого сектора УАРС, того самого, який відповідає за безпеку системи Садальмелека і всього сузір’я Водолія. Ну, бог з ним, з другим сектором, ще матимеш нагоду познайомитися з Бассардом ближче. Я помітив твою міну, коли ти оцінював нашого Керрі. А як він тобі?

Вони вийшли, під прозорий купол центрального транспортного розподільника бази, звідкіля раз по раз стартували з естакад автоматичні вантажольоти та патрульні кораблі й куди прибували такі ж керовані апарати. Станіслав біля стойки з номером “один” натиснув на кілька кнопок, і тут же в утворену в підлозі прогалину ковзнула зализана триметрова голка швидкольота з крихітною кабінкою на її тупому кінці.

— Сідай. Ну, і як? — повторив запитання Томах.

— Цілком нормальний… я хотів сказати, звичайний. — Гнат опустився на сидіння.

Станіслав втиснувся поруч: обидва були широкоплечі, м’язисті, хоч Гнат увесь — поривання, рух, а Станіслав — незворушне хиже очікування.

— Нормальний! — пирхнув Томах. — Звичайний! Та він просидів розвідником на Дзорі майже три роки! Після отієї горезвісної розвід-контакторської експедиції, під час якої загинули твої батьки. Саме тоді й організували роботу спеціалістів Інституту позаземних культур.