Володар Світла - Роджер Желязни
— Червоне! — закричав Мара. — Вершник! На ньому червоне!
Брахма крутнувся й розвернув верескливий скіпетр, обіруч націливши його в голову Птаха, що пікірував.
Мара зробив якийсь пас, і Ґарудині крила буцім охопило полум’я.
Ваю здійняв обидві руки, і Боговоза Вішну, чий дзьоб трощить колісниці, уперіщив вітер — справжнісінький буревій.
Птах знову скрикнув і розчепірив крила, гальмуючи зниження. Тут коло його голови заметушились ракаші, підганяючи вниз стусанами й уколами. Він гальмував і гальмував, але спинитися не міг.
Боги кинулися врозтіч.
Гаруда врізався в землю, і земля здригнулася.
З-поміж пір’я на його спині вибрався Яма з шаблею в руці, ступив три кроки... і впав долі. Із руїн показався Мара й ударив його в потилицю — двічі — ребром долоні.
За секунду до другого вдару Сем стрибнув, але вчасно до землі не долетів. Скіпетр знову заверещав, і все навколо пішло обертом. Він боровся з падінням. Сповільнився.
Земля була за сорок футів... тридцять... двадцять... Землю затьмарив кривавий серпанок, а тоді вона почорніла.
— От владаря Калкіна й подолали у битві, — тихо мовив хтось.
Брахма й Мара, а також двоє напівбогів, Бора й Тікан, — ось і всі, хто залишився, щоб винести Сема і Яму з напівмертвого міста Прагну понад річкою Ведрою. За ними ступала владарка Ратрі з арканом на шиї.
Вони віднесли Сема з Ямою до громової колісниці, яка тепер мала ще гірший стан, ніж коли вони з неї сходили — у правому борті зяяла величезна діра, а частини хвоста наче й не було. Закували бранців у кайдани, знявши Талісман Ув’язнювача й кармазиновий плащ Смерті. Надіслали звістку на Небеса, і трохи згодом по них прилетіли з Міста небесні гондоли.
— Ми перемогли, — сказав Брахма. — Прагну більше нема.
— Як на мене, дорога перемога, — зауважив Мара.
— Але ми перемогли!
— А Чорний знову дав про себе знати.
— Він хотів лише випробувати нашу силу.
— І що ж він тепер має про неї думати? Що ми втратили ціле військо? І навіть боги загинули цього дня.
— Ми билися проти Смерті, ракашів, Калкіна, Ночі й Матері Жеврива. Нірріті вже не підніме на нас руки — не після такої перемоги.
— Велеможний є Брахма, — мовив Мара й відвернувся.
Кармовладців скликали чинити над бранцями суд.
Владарку Ратрі вигнали з Міста й прирекли ходити світом у смертній подобі, завжди в тілах середнього віку з більш ніж непоказною зовнішністю — тілах, неспроможних витримати повну потугу її Образу чи Атрибутів. Їй явили таку милість, бо судили тільки як випадкову спільницю, збиту зі шляху намовлянням Кубери, якому вона довірилася.
Коли послали по владаря Яму, щоб привести його з камери на судилище, він виявився мертвим. Сховав був у тюрбані металеву коробочку. Ця коробочка вибухнула.
Кармовладці зробили розтин і радили раду.
— Якщо він хотів померти, то чому не отруївся? — спитав Брахма. — Сховати пігулку було б легше, аніж цю коробочку.
— Є ледь припущенна ймовірність, — мовив один із кармовладців, — що десь у світі він мав друге тіло й хотів переселитися за допомогою передавального апарата, настроєного на самознищення після використання.
— Чи таке можливе?
— Ні, авжеж ні. Пересельне устатковання громіздке й складне. Проте Яма хвалився, буцімто може все. Якось він мене переконував, ніби такий прилад можна збудувати. Але контакт між двома тілами має бути безпосередній, через багато проводів і кабелів. А жодний апарат такого крихітного розміру не здатен згенерувати достатньої потужності.
— Хто збудував вам психозонд? — спитав Брахма.
— Владар Яма.
— А Шиві — громову колісницю? Аґні — вогнежезл? Рудрі — його жахний лук? Тризубець? Сяйний спис?
— Яма.
— Тоді послухайте-но моєї підказки: майже водночас з увімкненням цієї коробочки десь у Неозорому чертозі смерті запустився, мовби сам собою, якийсь великий генератор. Він попрацював менш ніж п’ять хвилин, а тоді знову самостійно вимкнувся.
— Бездротове живлення?
Брахма стенув плечима.
— Пора винести вирок Семові.
Так і вчинили. А що він уже раз загинув, але без особливого результату, ухвалили: смертний вирок не підійде.
Відповідно, його переселили. Однак не в інше тіло.
Звели радіовежу, Сема одурманили, як слід приєднали пересельні проводи — але другого тіла не було. Їх приєднали до перетворювача на вежі.
Його атман спроектували крізь відчинене склепіння вгору, у ту велику електромагнітну хмару, що оперізує всю планету й має назву Божий Міст.
Відтак він дістав унікальну честь — був ушанований другим похороном на Небесах. Владар же Яма був ушанований першим, а Брахма, спостерігаючи за димом понад багаттями, міркував, де ж той насправді.
— Будда пішов у нірвану, — оголосив Брахма. — Кажіть про це в Храмах! Співайте на вулицях. Славна була його кончина! Він реформував стару релігію, і тепер ми ліпші, ніж будь-коли досі! А всі ті, хто волів би думати по-іншому, нехай пам’ятають Прагну!
Це теж зробили.
Але владаря Куберу вони так і не знайшли.
Демони були на волі.
Нірріті був сильний.
А десь у світі були ті, хто пам’ятав біфокальні окуляри й унітази зі змивом, нафтохімію і двигуни внутрішнього згоряння, а також день, коли сонце сховало лице від правосуддя Небес.
Чули, як Вішну сказав, що в Місто зрештою пробралася дичавина.
Розділ сьомий
Ще одне ім’я, на яке його інколи кличуть, — Майтрея, себто Володар Світла[121]. Вернувшись зі Злотої Хмари, вирушив він до Палацу Ками в Хайпурі, де укладав плани й збирав сили, щоби скінчити югу. Один мудрець сказав якось, що побачити День кінця юги неможливо — його можна впізнати, лиш коли він мине. Бо ж починається він звичайнісіньким світанком і триває, як будь-який інший день, повторюючи історію цілого світу.
Його інколи кличуть Майтреєю, себто Володарем Світла...
Світ є жертовний вогонь, сонце — його паливо, сонячні промені — його дим, день — його полум’я, напрямки компаса — його жар та іскри. У цей вогонь боги чинять узливання — жертвують віру. Із цієї жертви народжується Цар-Місяць.
Дощ, о Ґаутамо, є вогонь, рік — його паливо, хмари — його дим, блискавка — його полум’я, жар, іскри. У цей вогонь боги чинять узливання — жертвують Цар-Місяць. Із цієї жертви народжується дощ.
Світ, о Ґаутамо, є вогонь, земля — його паливо, вогонь — його дим, ніч — його полум’я, місяць — його
