Валеріан та місто тисячі планет - Крісті Голден

— Він ваш. Ми винні в тому, що ви втратили свою планету, — промовила Лорелін. — Для нас є честю допомогти вам повернути її.

— Мелінама, — відповіла імператриця, обіймаючи звірка. В її очах стояли сльози.

— Це означає «дякую», — пояснив Валеріан.

— Ходімо з нами, — запросив їх імператор, — ви маєте побачити те, що станеться завдяки вашій співчутливості.

Двоє агентів пройшли за ним до невеликого кратера. Валеріан згадав про подібний кратер на М’юлі, куди рибалки висипали свій вилов. Імператор передав дружині перлину. Вона тримала її в одній руці, а звірка-конвертера — в другій. Тваринка обнюхала перлину, а потім відкрила вузеньке рильце й проковтнула її. Валеріан спостерігав за тим, як на верхній, рептильній частині тваринки один за одним змінювалися відтінки червоних кольорів, немов під час заходу сонця. Він не міг від неї відвести очей і майже не помітив, як до них підійшли інші Перлини й оточили їх колом, узявшись за руки.

Імператриця ласкаво попестила конвертера, а потім простягла руки, і звірок завис над кратером. Він затремтів, роздувся, а потім почав вивергати в кратер блискучі перли ідеальної форми.

Валеріан почув, як довкола нього здіймається дивний, чарівний, проникливий звук, і зрозумів, що то почали співати Перлини. Від подиву його серце шалено застугоніло, готове вискочити з грудей, а дихання пришвидшилося.

З кратера випромінювалось яскраве, чисте, біле світло. А потім сталося неначе виверження вулкана, тільки замість лави були блискавки. Білі стрілки затріскотіли в повітрі й побігли по вигнутих боках дирижабля. Порух вітру висмикнувся буквально з нізвідки, розкуйовдивши волосся Валеріанові та Лорелін. Над ними, уздовж них і навколо променисті кольори зазміїлися відтінками опалесцентних мушель, а потім зникли перехрещені лінії решітки дирижабля. Над їхніми головами вибухнуло й народилося небо — те саме небо, яке Валеріан вже бачив, з планетами-супутниками, вкрите зорями, немовби легкими веснянками на темно-блакитному тлі.

Угору повипиналися скелі, неначе їх накреслили пасма світла у своєму танку. Валеріан відчув, як трохи заворушилася, перетворюючись на пісок, тверда підлога під його ногами.

Разом із Лорелін він був свідком народження нового світу.

Урешті тріскіт, що супроводжував дію творчих сил, ущух. Вітер стих і перетворився на лагідний бриз. Валеріан закинув голову, і по його обличчю застукотіли легкі, пестливі краплини дощу. Він на мить замружив очі, а коли їх розплющив, то побачив, що від стін дирижабля нічого не лишилося.

Натомість Валеріан помітив незчисленні веселки, які після дощу спалахували повсюди. Зі скель донісся ледве чутний шерхіт — то виростали розкішні рослини, випускаючи звивисті коріння й розполонюючись листям та квітками. Уражені просторово-часові агенти бачили тепер лише нескінченну панораму й чисте блакитне небо, що сягало виднокраю.

Валеріан і Лорелін стояли, притиснувшись спиною до спини, й спостерігали за розгортанням дивного світу навколо них. У захопленні Валеріан простяг руку, шукаючи руки Лорелін.

Та й сама вона тяглась до нього. Їхні руки зустрілись і зчепилися, пальці сплелися, і цей простий доторк людської плоті був у своєму роді таким самим чарівним і дивовижним, як і те, що народжувалося довкола них.

Імператриця досі тримала в руках звірка-конвертера. Він повернувся до нормальних розмірів, а його вуха й хвіст обвисли наче від виснаження. Валеріан нічим не міг докорити малюкові, бо ж той виконав неймовірну роботу.

Ні, ще не виконав. Він востаннє кахикнув, і в кратер упало ще кілька перлин.

Спочатку вони нічого не побачили, тільки почули звук. Стрімкий глибокий первородний звук. А після того десь на обрії з’явилося ледве помітне срібне пасмо. То було улюблене море Перлин, воно стрімко насувалося вперед, високо здіймаючи хвилі. На мить Валеріан злякався того, що Перлини, самі того не бажаючи, створили цунамі, та щойно ця думка сяйнула йому, море вгамувалося і, досягти білої смуги піску біля їхніх ніг, лише лагідно плеснуло.

Він злегка всміхнувся. Перлини були творці цього дива. Уся їхня культура, весь їхній світ ґрунтувалися на гармонії та спокої. Усе, що будь-коли бувало жорстоким на М’юлі, приходило туди ззовні. Вони не могли породити світ, у якому існувало б зло.

Лорелін стиснула йому руку, а потім, усміхаючись, повернулася до нього:

— Здається, хтось казав, що хоче на пляж?

Імператриця підійшла до них і простягла до Валеріана довгі бліді пальці. Лорелін опустила руку, дозволивши Алой узяти обидві руки Валеріана у свої руки.

Алой спокійно всміхнулася йому.

— Наша донька зробила чудовий вибір. І тепер вона може впокоїтися з миром.

Валеріан усміхнувся теж, і та усмішка тремтіла від емоцій, і він відчув, як його щоки полум’яніють. Лорелін побачила, як він залився рум’янцем, і сама всміхнулася. Він глибоко вдихнув повітря і зрозумів, що імператриця мала слушність. Видихаючи, він відчув поколювання у всьому тілі, а також легке, але зворушливе тремтіння в животі. Страху не було, був лише спокій. А потому блакитна хвиля заструменіла крізь нього, навколо нього й геть від нього, у мить забарвивши його зір тим самим вишуканим відтінком, який виповнював небо нового світу.

Лііхо-Мінаа тихо щезла, неначе листок, що його відносить останній подув осіннього вітру. Вона зникла, і Валеріан знав, що вона дійсно знайшла спокій.

Але по ній зосталася пустка, про існування якої він не знав, поки не став умістилищем Перлининої душі, і Валеріан відчув себе навдивовижу знедоленим.

— Нам час вирушати, — сказав імператор. Валеріан кивнув, і імператриця востаннє потисла йому руки, а потім відпустила їх, відійшла назад і стала поруч із чоловіком.

— Бажаю миру вам і вашому народові, хоч би куди ви подорожували в часі й просторі.

Атмосферу спокою зруйнував квапливий та різкий голос Цюурі.

— Батьку, корабель оточують сотні військових. Вони розмістили на наших стінах вибухівку!

— За хвилину нас тут вже не буде, — заспокоїв його батько.

Але Валеріан з Лорелін ніяк не були тим заспокоєні. Вони напевно знали, що означали слова Цюурі.

— Якщо війська на позиціях, — хутко промовив Валеріан, —