Українська література » Фантастика » Сліпобачення - Пітер Уоттс

Сліпобачення - Пітер Уоттс

Читаємо онлайн Сліпобачення - Пітер Уоттс
діру закоркувала аерозольна суміш. Один із шифраторів спізнився на частку секунди і тепер відчайдушно борсався, наполовину замурований у піні. Його центральна частина стирчала, наче велика кругла пухлина, з якої випиналися жахні хробаки.

— САША!

Залп. Діафрагма в підлозі тамбура захряснулася, наче капкан, і торохнула по всіх нас — піхотинцях, людях, шифраторах (цілих і розчленованих). Я не міг дихати. Кожен шматочок плоті важив з центнер. Щось вдарило нас збоку — неначе велетенська долоня ляснула по комасі. Може, це зміна курсу. Може, зіткнення.

Але десять секунд по тому ми знову плавали в невагомості, й нам нічого не загрожувало.

Ми теліпалися, наче мухи у м’ячику для пінг-понга, в переплетенні механізмів і кінцівок, що дригалися. Чогось схожого на кров було мало. Ця речовина плавала навколо прозорими тріпотливими кульками. Посередині кружляла сітка, схожа на обгорнутий поліетиленовою плівкою астероїд. Істоти, що були всередині, обгорнулися між собою щупальцями й скрутилися в тремтливу нерухому кулю. Навколо них шипіла метаново-аміачна суміш, щоб зберегти їх свіжими довгою дорогою додому.

— От лайно, — видихнула Саша, спостерігаючи за бранцями. — Кровопивця все передбачив.

Не все. Він не передбачив, що натовп багаторуких іншопланетян просто у нас на очах розірве на шмаття одного із собі подібних. Цього він точно не передбачив.

Або принаймні не сказав про це.

Мене вже починало нудити. Бейтс обережно з’єднала зап’ястя. На якусь мить я навіть зміг роздивитися між ними туго натягнуту темну нитку моноволокна — примарну, як дим. Її обережність була цілком виправдана: ця штука могла відітнути людську кінцівку так само легко, як і іншопланетну. Один з піхотинців біля її плеча ворушив щелепою, зчищаючи кров.

Моноволокно зникло з мого поля зору. В очах у мене потемніло. Потьмяніли нутрощі свинцевої кулі. Ми йшли по балістичній траєкторії. Лишалося вірити, що «Скілла» опуститься й підхопить нас, щойно ми опинимося на безпечній відстані від місця злочину. Доводилося довіряти Сарасті.

З кожною годиною це ставало все складніше. Але поки що вампір в усьому мав рацію. Здебільшого.

— Звідки ви знаєте? — запитала Бейтс, коли він вперше виклав нам свій план.

Сарасті не відповів. Можливо, він просто не міг цього зробити, як звичайна людина не могла б пояснити теорію бран мешканцям Флетландії. Але ж Бейтс насправді запитувала не про тактику, зовсім ні. Вочевидь, її цікавила причина. Щось, що могло б виправдати порушення кордонів чужих земель, а також полон і вбивство їхніх мешканців.

Звісно, на якомусь рівні вона знала причину. Ми всі знали. Ми більше не могли собі дозволити просто реагувати. Ризик був надто великим. Мусили діяти на випередження. Сарасті, мудріший за всіх нас, бачив ситуацію значно чіткіше. І Аманда Бейтс знала, що він має рацію, однак її єство не хотіло приймати цього знання. Коли мій зір згас, я подумав, що майор просила Сарасті переконати її.

Але не лише це.

Уяви, що ти Аманда Бейтс.

Від влади, яку ти маєш над своїми військами, генерали минулого страждали б від нічних жахіть і полюцій. Ти миттєво можеш вдертися у сенсоріум кожного підлеглого, осягнути поле битви з незліченної кількості перспектив. Кожен солдат вірний тобі до смерті, не ставить жодних запитань і виконує накази з такими ревністю й самовіддачею, яких годі й сподіватися від простих смертних. Ти не схиляєшся перед ієрархію командування: ти сама її втілюєш.

Ти навіть трохи побоюєшся власної влади. Побоюєшся того, що зробила, користуючись нею.

Виконувати накази для тебе так само природно, як і віддавати їх. О, всі знають, що час від часу ти ставила під сумнів тактику або ж прагнула побачити ширшу картину, ніж потрібно для виконання поставленого перед тобою завдання. Твоя бойова ініціатива вже стала легендою. Але ти ніколи не порушувала прямого наказу. Якщо твоєю думкою цікавилися, ти висловлювала її чітко й відверто — доки не прийнято рішення і не віддано накази. А потім виконувала свою роботу, не ставлячи зайвих запитань. І навіть якщо виникали якісь питання, ти не гаяла часу, щоб їх поставити, — хіба що сподівалася, що відповідь стане тобі у пригоді.

Навіщо ж тоді випитувати аналітичні дані у вампіра?

Точно не заради інформації. З таким самим успіхом можна просити зрячого пояснити побачене сліпому від народження. І не для уточнення: у висновках Сарасті не було двозначності. І навіть не для бідного тупенького Сірі Кітона, який міг не второпати якогось важливого моменту, але посоромився сам піднести руку.

Ні, є лише одна-єдина причина, чому ти наважуєшся просити розповісти про деталі: щоб кинути виклик. Повстати, наскільки це взагалі можливо, після того, як віддано наказ.

Ти сперечалася й відстоювала свою думку так запекло, як тільки могла, але коли Сарасті цікавила чужа думка? Він проігнорував твої слова і облишив будь-які спроби порозумітися, превентивно вдершись на чужу територію. Вампір знав, що на «Роршаху» можуть бути живі істоти, і все одно, не зважаючи на цих істот, продірявив його панцир. Він міг убити багатьох беззахисних і невинних створінь, міг розбудити злого велетня. Ніхто не знає напевно.

Ти знаєш лише те, що допомагала йому в цьому.

Ти вже раніше бачила таку пихатість, у представників твого власного виду. І сподівалася, що розумніші істоти виявляться ще й мудрішими. Прикро бачити, як від такої самовпевненої тупості страждають безневинні, але піддаватися їй, коли ставки настільки високі, — зовсім кепська справа. Убивство невинних — найменше із зол, які ти чиниш. Ми жонглюємо долями світів, провокуючи конфлікт з істотами, здатними долати міжзоряні простори. А їхнім єдиним негарним вчинком було те, що вони нас без дозволу сфотографували.

Твоя незгода нічого не змінила, тож ти опановуєш себе. Тепер зринають лише марні питання без надії отримати на них відповідь. Непокора настільки глибоко похована у тобі, що ти сама вже її не помічаєш. А якби й помітила, то авжеж тримала б рот на замку: адже останнє, чого б тобі хотілося, це нагадати Сарасті, що, на твою думку, він помиляється. Ти не хочеш, аби він замислювався. Не хочеш, аби вважав, що ти щось задумала.

Бо ти таки задумала. Навіть якщо й не готова сама собі у цьому зізнатися.

Аманда Бейтс починає думати про зміну командування.

Пробоїна у моєму скафандрі завдала чималої шкоди. «Тезею» знадобилося три довгих дні, щоб повернути мене до життя. Але смерть — не привід відставати від графіка, тож я воскрес з купою нових даних, що наповнювали мої імплантати.

Спускаючись у барабан, я проглядав інформацію. Банда Чотирьох сиділа піді мною на камбузі та із сумнівом розглядала

Відгуки про книгу Сліпобачення - Пітер Уоттс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: