Простір Гільберта - Володимир Іванович Щербаков

Уявіть собі, що індустрія, промисловість була колись родичкою магії. Зовсім не Англія її батьківщина. Таємні заводи й фабрики, шляхів до яких ніхто не знав, віддавна споруджувались за вказівками невідомих майстрів чи, точніше, мудреців і ретельно охоронялися. Це справжнісінька детективна історія…

Контрабандисти привозили до Англії шовкову пряжу. Одному англійцю спало на думку, що ручна пряжа мусила б коштувати разів у п’ять дорожче. Цілком можливо, це якісь машини без участі людей виконують тонку роботу так швидко, що продукцію вигідно продавати по такій низькій ціні? В Лондонській корчмі один із контрабандистів проговорився. Справді є таю машини. Ніхто не знав їхньої будови. Одна з фабрик працювала ніби в Ліворно, в Італії. Це було б одкровенням, якби в це можна було повірити: адже машина заміняла п’ятдесят чоловік. Це в той час! Співбесідником контрабандиста виявився такий собі Джон Ломб. Гортаючи потім старовинні трактати, він виявив опис прядильної машини в творі по механіці, опублікованому в Падуї 1621 року. Дивовижна знахідка: майже сто років тому люди знали таємницю і не лише знали, але й написали про це. Тож така машина могла працювати і до виходу в світ падуанського трактату? Було про що подумати цікавому англійцю. Ця таємниця тоді видавалася важливішою від еліксиру безсмертя. Ми давно звикли до машин. Але до думки про першу машину призвичаїтись було важко…

1717 року Ломб вирушив до Ліворно. Годі було й думати пробратися в приміщення фабрики, воно охоронялося надійніше за воєнні полігони наших часів. Але були люди, котрі мали доступ. Це священики. Уявіть собі, Ломбові вдалося підкупити одного з патерів. Невдовзі у нього в руках були ескізи машини. Але залишати їх у себе — смертельний ризик для обох. Ломб негайно запакував ескізи в партію шовку, який готувався для відправки до Англії. Це все влетіло в копієчку, але мета виправдовувала засоби. Тільки-но Ломб зібрався відпливати до Англії, його витівка стала відомою одному з кустодіїв фабрики — так звали й нині називають в Італії сторожів. Швидкісний італійський бриг вирушив навздогін. В районі Ла-Маншу бриг наздогнав Ломба. Той заперечував свою участь в конфіденційній розмові з італійським капітаном. Обшук каюти нічого не дав. Двох золотих злитків вистачило для відкупу. Капітан заявив екіпажу, що вони наздогнали не той корабель, треба продовжувати погоню. Інший корабель, за яким погнався бриг, наздогнати не вдалося, і екіпаж з радістю дізнався, що вони повертаються в Ліворно. Цим би все й закінчилося, якби Джон Ломб не заходився незабарно по поверненню монтувати машини за італійськими ескізами. І от на річковому острові біля Дербі вивершується дивна на ті часи споруда: довжина сто сімдесят метрів, шість поверхів, чотириста шістдесят вікон. Видовище небувале для доброї старої Англії, Величезні машини автоматично намотували пряжу на мотовила. Шовк почав поступати в продаж.

Минуло два-три роки, підприємство Ломба принесло немалий прибуток йому і братові Томасу Ломбу. Джон вже був ладен забути свої італійські походеньки. Але в Ліворно багато чого згадали і про все здогадалися. Капітана італійського брига кинули до в’язниці, і його подальша доля невідома, Разом із ним ув’язнили й половину екіпажу. Торговельний корабель італійців пришвартувався невдовзі до причалів Темзи. Двоє загорнутих у плащі зійшли вночі з його палуби на берег. На корабель вони не повернулися. За місяць вони знайшли фабрику Ломба на річці Дервент. Вдалося їм також пробратися на острів і переконатися, що машини працюють такі ж, як і в Ліворно. Доля Ломба була вирішена. Через деякий час він був отруєний.

— Сьогодні.

— Я пам’ятаю.

— Пора збиратися.

— Але я ще не прокинувся.

— Дозволяю спати в машині.

— А сніданок?

— Все передбачено. Ти справді розмірковуєш, їхати чи ні?

— Дай мені ще півгодини.

— Лише двадцять хвилин. Чекаю в машині.

— Гаразд.

Сперечатися про десять зайвих хвилин, коли мова йшла про десяток втрачених років! Однак в пам’яті нашій часом зяють провалля на місяці й роки, а короткі хвилини незабутні, хвилюють нас, змушують знову й знову переживати їх.

Шотландський феномен майже ототожнює час із казковими персонажами — прийом універсальний, добре відомий. Але якщо на Шотландській верховині справді існує віддавна дивовижний механізм часу? Якщо тут людина може зникнути, а потім повернутися — через десять років? Чи навіть через двадцять? Пояснити це народні мудреці не в змозі, їхня справа — скласти легенду. І хай в легенді будуть названі винні — ельфи та феї, заклинателі часу.

Шотландський феномен часу. Дивно, що про нього ніхто не писав серйозно, як, скажімо, про Бермудський трикутник. Але він існує. Так, люди зникали. Потім поверталися. Існують полярні сяйва. Існують на земній поверхні аномалії й перехрестя магнітних меридіанів. Існують жерла вулканів та гігантські вихори в океані. Існують розломи в земній корі. Існує навіть природний атомний реактор, створений без участі людини. Існує і Шотландський феномен. Час задуматися про це. Помудрувати є про що, доки товариш витискає на спідометрі майже сто тридцять.

Нас трусонуло на ґрунтовій дорозі, куди ми звернули.

— Що це? — запитав я.

— А хіба не бачиш?

— Озеро, те саме.

— Так. Придивися! Праворуч, бачиш?

— Темна пляма. Голова тюленя. Проте тюленів у шотландських озерах не виявлено. Поясни…

— Це водяний кінь.

— Авжеж! Точніше, його візитка. Чи не так?

— Я не жартую.

— Та й навіщо нам обом жартувати на голодний шлунок. Де в твоєму тарантасі заховані бутерброди?

— Відчини ось ці дверцята.

— Цікаво.